На інавгурації Володимира Путіна був присутній посол Франції П’єр Леві в той час, як інші європейські країни проігнорували цю подію. Рішення президента Еммануеля Макрона послати Леві на церемонію, коли Франція намагається виглядати жорсткою щодо Путіна, більше схоже на “двозначність, ніж на стратегію”.
“Ніхто не заперечує, що Путін є главою держави і президентом Росії, тому немає причин не поїхати на цю церемонію”, – сказала Сільві Берманн, попередній посол Франції в Москві. “В іншому разі немає сенсу тримати посольство”.
Видання The sunday times пише, що перебуваючи при владі, Макрон застосовує деструктивний підхід до зовнішньої політики, висуваючи одну ініціативу за іншою, часто ставлячи в глухий кут своїх союзників. Його турбує Європа, чиє майбутнє процвітання і безпека, на його думку, більше не гарантовані у світі, де дедалі більше домінують США і Китай – особливо якщо Дональд Трамп повернеться в Білий дім у листопаді.
“Макрон хоче бути Черчиллем”, – каже Мішель Яковлефф, французький генерал у відставці. “Я впевнений, що він хотів би увійти в історію як людина, яка розбудила Європу”.
Німеччина за Олафа Шольце повернулася обличчям до самої себе. Британія теж здається французам тінню себе колишньої.
“Те, що раніше було європейським стратегічним трикутником із Німеччини, Великої Британії та Франції, тепер залишилося тільки Францією”, – додав Яковлефф. “У Європі утворився вакуум стратегічного мислення, і, заповнюючи його, Макрон встановлює правила”.
Французький президент, безумовно, не відчуває нестачі в ідеях. Але його рішення можуть викликати суперечки: однією з найсуперечливіших стала пропозиція відправки західних військ в Україну. Схоже, що ця пропозиція була викликана розчаруванням від того, що поки Путін погрожує ядерною війною, Захід стримує себе і каже, чого вони не будуть робити, боячись спровокувати російського диктатора.
Як черговий переворот Макрон нещодавно припустив, що Франція, яка наразі є єдиною країною ЄС з ядерною зброєю, може додати “європейський вимір” до своїх ядерних сил, роль яких досі зводилася до “захисту життєво важливих інтересів Франції”. Поки незрозуміло, що саме це потягне за собою, хоча Макрон дав зрозуміти, що його палець, як і раніше, лежатиме на ядерній кнопці.
Такі пропозиції були несподіваними, адже ще в перші місяці війни в Україні Макрон наполягав на тому, що Захід повинен побудувати для Путіна “пандус на вихід” і постаратися не принизити його. Виступаючи з незвичайною заявою, він визнав, що йому варто було б більше уваги приділяти минулим попередженням ЄС і східних членів НАТО про загрозу з боку Росії. Висловлюючи свою думку, Макрон слідує давній традиції французьких лідерів, переконаних у тому, що саме Франції судилося очолити Європу.
Однак Макрон пішов набагато далі за своїх попередників – і часто ризикує підірвати власну політику, виставляючи її на суд нічого не підозрюючого світу та покладаючись на власну харизму, щоб завоювати підтримку, замість того, щоб спершу дійти згоди в кулуарах.