У лютому 2024 року загиблому військовому Вікторові Ониську було посмертно присвоєно Орден Богдана Хмельницького III ступеня. Вдов бійця Ольга дізналася про нагородження з Вікіпедії, що стало для неї несподіванкою. Вона не отримувала жодних офіційних повідомлень про цю нагороду.
Про це жінка розповіла на своїй сторінці у Facebook.
“Я не писала петицій і нікого ні про що не просила. З розмови з побратимами дізналася, що цим почесним офіцерським орденом командування 128 ОГШБр хотіло відзначити Вітіну відвагу. Він добровільно мобілізувався на початку Великої війни, швидко став командиром і вже під Соледаром виконував обов’язки ротного, хоча насправді не мав на це права у званні молодшого лейтенанта. Утім київські ТЦК вперто ігнорував запити 128-ої бригади, а у хлопців під Бахмутом наприкінці 2022-го не було часу чекати на відповіді тилових військових.
Повідомити родину полеглого воїна про його офіцерську нагороду теж ні у кого не знайшлося часу. Вітін орден по всій Україні я шукала самотужки. Півроку. Дякуючи Бойовому братерству України, нагорода знайшлася. Зрештою, прямо на прохідній мені передала його бухгалтерка Оболонського РТЦК. У зім’ятій коробці. Без жодних вибачень і пояснень. Хоча в інших регіонах цей офіцерський орден вручають на почесних нагородженнях“, – написала вдова.
Пізніше на ситуації відреагувало Київське ТЦК. Жінка опублікувала скрін поста та розповіла продовження історії.
“Насправді я дуже сподівалася вирішити її в інший спосіб, але цей допис вчергове демонструє, наскільки працівникам київських міських ТЦК важливіші їхні білі пальта, ніж робота над помилками…
Повторюся, протягом півроку ніхто жодного разу не зателефонував нам стосовно офіцерського ордену. За весь цей час ніяких дзвінків з Оболонського РТЦК теж не надходило. І це я ще мовчу, як довго і важко оформлювала тут інші тематичні документи. Вітін орден знайшовся завдяки допомозі ветеранської спілки. Без жодних попередніх узгоджень з РТЦК я сама прийшла за нагородою у звичайний будній день. Отримала коробку від бухгалтерки. От і все. Ще я не зрозуміла пасаж про “уникнення конфліктної ситуації”, але хай то вже буде на совісті автора чи авторки цього шедевру“, – написала жінка.
Вона підтвердила, що дійсно зустрічалася з працівниками РТЦК.
“Вони вибачилися і навіть принесли нову коробку для ордену. Я зі свого боку, ще раз пояснила, що не прагну скандалу у цій делікатній темі. Мені також не потрібні урочистості. Головне, що мене цікавить, як ми спільно можемо удосконалити процедуру вшанування пам’яті полеглих захисників. Вочевидь, це системна проблема, хоча процедура нагородження, мабуть, найпростіший з того, з чим зараз стикаються військкомати.
На зустрічі ми людяно поспілкувалися про виклики військових і волонтерів. Після цієї розмови маю невтішний висновок: система побудована так, що кожна ланка перекидає відповідальність на нижчу. У фіналі все падає на одну людину, яка і сповіщає родини про загибель, і ховає (тут окремий біль довкола національного військового меморіального комплексу), і опікується врученням нагород.
Поки що я бачу лише один вихід з цієї ситуації. Комунікацію з родинами і процес нагородження було би ефективніше передати районним державним адміністраціям Києва, розробити адекватну процедуру і організовувати її у пам’ятні державні дати. Знаю, що в регіонах часто так і відбувається. Києву є у кого повчитися“, – зазначила Ольга.