Серед історичних пам'яток Києва Китаївська пустинь займає почесне місце. Відома місцина насамперед через чернече селище та розгалуджену мережу печер: у 1716 році Києво-Печерська Лавра побудувала окремий скит, віддалений від основної своєї території.
Там знайшли собі місце для молитов та усамітненого життя монахи-схимники. Це місце швидко стало популярним серед православних паломників.
Про історію місцевості розкаже “Апостроф”.
Вчені припускають, що рукотворне підземелля могло з’явитися ще в дохристиянські часи як житло і притулок для людей, проте доказів цьосу поки немає.
В 1763-1768 роках 18 століття Стефан Ковнір звів в Китаєво-Троїцьку церкву, яка розташована в низині від печер. Ще через деякий час до самого храму, спорудженому в стилі українського бароко, додали інші об’єкти: 45-метрову дзвіницю, трапезну з ще двома церквами — Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, братський корпус, келії, будинок для людей похилого віку.
Щодо монастиря існує цікава легенда, яка, проте, визнана офіційною церквою.
Молода жінка із заможної родини (Досифей в монашестві, Дар’я у світському житті), досягнувши повноліття, не захотіла виходити заміж і вести світське життя. Вона залишила родину, купила чоловічий одяг і назвалася чоловічим ім’ям. Три роки працювала у Трійці-Сергіївській Лаврі. Але одного разу в обитель приїхали рідні та впізнали Дарину. Їй довелося бігти до Києва, де на Китай-горі вона викопала собі печеру для самітницького життя. У монастирі її прийняли та згодом посвятили у ченця. Нікому навіть на думку не спадало, що таємничий чернець — жінка. Щоб ніхто не розгадав його таємницю, Досифея понівечила своє обличчя. “Самітника” полюбили і священики та парафіяни. Багатьом вона допомагала, але все більше і більше почала віддалятися від світу, перебуваючи в печері. З часом вона отримала дар передбачення. Але лише після смерті люди дізналася, що Досифей був жінкою. Досі паломники приходять на її могилу, щоб отримати зцілення від хвороб.