Олександр Калін, мобілізований ще на початку війни в 30 механізовану бригаду, у вересні 2015 року в районі селища Луганське потрапив у полон, де він перебував понад два роки.
Там, розповідає боєць, практикували струм на допитах, побиття та знущання. Про це Олесандр розказав в інтерв’ю виданню ЦензорНЕТ
“Мене тримали в “ДНР”. Спочатку у підвалі колишньої СБУ, потім нас перевезли в Макіївку в колонію суворого режиму.
Нас хотіли навіть судити, уявляєте? Оголосили запобіжний захід – тримання під вартою, намагалися провести суд за статтею 130 Кримінального Кодексу Радянського Союзу 1961 року. Кваліфікували мої дії як “пособничество в терроризме”. Ця стаття передбачає від 10 до 20 років ув’язнення суворого режиму, але вони не встигли засудити мене – приїхала чергова група полонених, а потім вони втратили вже й інтерес до того суду.
З нами були не тільки військові. Був, наприклад, хлопець, який хотів через Донецьк поїхати на заробітки у Москву. Були й ті, що просто приїздили як туристи, щоб подивитися, як живуть у “ДНР”, екстремали. Нас усього було 30 людей. У 2017 році звільнили 24 з 30″, – розповідає боєць.
“Я повернувся усього з чотирма зубами додому. Вони пробували електричний струм на допитах, або просто били чи виводили на псевдорозстріли. Словом, у мене були фактично постійні струси мозку перші два місяці.
Вони думали, що я якийсь розвідник, бо при мені був лише телефон і пачка цигарок. І найсмішніше… уявіть, на телефоні жодної СМС не було, або вихідного дзвінка – якраз напередодні я все видалив, щоб почистити пам’ять. От вони й допитували мене як повноцінного агента, потім уже навели справки – їм стало нецікаво, і мене пересадили з одинарної камери у спільну. Це було знаком, що з допитами чіплятися вже не будуть. З того моменту залишалося просто чекати на обмін”, – говорить Олександр.
“Деякі охоронці приводили своїх дітей до нас, щоб ті подивилися на укропів і каратєлєй. Діти уважно дивилися, запам’ятовували який вигляд має каратель з хунти. Розумієте, на тій стороні виховують дітей зовсім інакше: вони виховують так, як їм треба, і чим довше триває війна, тим гірше саме для України. Припустимо, тій дитині, якій було 12 на момент початку війни, – їй зараз буде 18 і вона візьме зброю не просто як росіяни, а за якусь свою ідею, яку їй вклали в голову про “рускій мір”. І це вже буде дуже важко побороти”, – каже Олександр Калін.
“Мені зробили чотири операції, ось має бути п’ята. Першою була операція якраз в офтальмології, робили корекцію зору, зір у мене впав через струси мозку. Якщо їм щось не подобалося, то починали бити одразу, або вигадували якісь способи знущання. От наприклад, у них був такий телефон, якщо крутити цифри швидко – то б’є струмом миттєво, а якщо повільніше, то також б’є, але не так систематично. От вони й “гралися”. Або наприклад, по декілька разів виводили на псевдорозстріл (стріляли холостими)”, – розповів боєць про свій драматичний досвід у полоні ДНР.