Через загрозу нового наступу Росії українцям, які вступають до територіальної оборони, дозволили використовувати власну мисливську зброю та набої до неї.
Із дедалі більшим напруженням на українських кордонах, багато українців зацікавились, як і навіщо отримати дозвіл володіння зброєю, пише Радіо Свобода, информують Економічні новини.
Нагадаємо, правом придбання мисливської гладкоствольної зброї та основних частин до неї користуються громадяни України, які досягли 21-річного віку, мисливської нарізної зброї та основних частин до неї – 25-річного віку, холодної, охолощеної та пневматичної зброї та основних частин до неї – 18-річного віку. Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен забезпечити її безумовну схоронність.
Мати зброю – не означає бути спеціалістом у користуванні нею, каже Олексій Мартиненко, інструктор з самооборони.
«Як би гарно не працювали правоохоронні органи, вони не здатні захистити усіх. І зараз, у світлі останніх подій, люди розглядають зброю як можливість її застосування для захисту держави. Тому я не бачу небезпеки в озброєнні цивільного населення. Я бачу небезпеку в іншому – у відсутності у більшої частини населення культури поводження з нею», – каже Мартиненко.
У тому, що зброя цивільному населенню необхідна, інструктор переконаний, але за певних умов. Варто враховувати завдання, матеріальні можливості, врахувати калібр та можливість постачання набоїв.
«Вибір будь-якого спорядження, в першу чергу, визначається завданням. Якщо громадянин є членом підрозділів територіальної оборони й планує застосовувати свою зброю в «службовій» діяльності, то в першу чергу вибір визначається від його позиції в підрозділі. Зі снайпером зрозуміло: тут він може обирати в залежності від своїх матеріальних можливостей. А звичайний стрілець повинен виходити з того, що бій потребує великої кількості боєприпасів. А це вимагає, щоб бійці мали однакову зброю, та ще й у калібрах, які є на озброєнні військових. Простий приклад: підрозділ озброєний гладкоствольними рушницями, це – обмежена ємність магазинів (8-10 максимум), обмежена дистанція ведення вогню (максимум 300 метрів, при застосуванні спеціальних куль та якщо стрілець вміє добре стріляти). Противник, отримавши від своєї розвідки інформацію про таке озброєння, просто не буде підходити на відстань дійсного вогню, стріляючи з автоматів поза зоною вогню рушниць», – пояснює він.
За словами інструктора, ухвалюючи рішення мати зброю, варто враховувати наступні фактори:
безпека для оточуючих;
достатня ємність магазину;
можливість застосування зброї у стресі;
можливість застосування зброї усіма здатними на це членами сім’ї;
можливість встановлення додаткового спорядження.
«Наявність зброї без навичок її застосування – це загроза, перш за все, для самого себе та близьких. Як казав полковник Купер, «Наявність піаніно не робить з вас піаніста, так само як наявність зброї – стрільцем. Перш за все, треба вміти користуватися зброєю в різноманітних погодних умовах: дощ, мороз, на фоні м’язової та психічної втоми. Все це потребує грамотних тренінгів як на холосту, так і зі стрільбою у тирі, відпрацюванням на місцевості», – каже інструктор.
Не всі поділяють думку про те, що в разі нападу Росії власна зброя може захистити. Тетяна, інструктор з тактичної медицини та першої до медичної допомоги, продала свою рушницю, зваживши всі ризики.
«У мене була мисливська рушниця – не нарізна зброя, яка не підходить для ведення бойових дій, як багато людей чомусь собі уявляє. Людина, яка з мисливською рушницею спробує піти на полігон, в процесі того, як пристрілює цю рушницю, зрозуміє – наскільки далеко може поцілити, як важко влучити, і що цілитися з мисливської зброї досить важко», – каже Тетяна.
Крім того, зазначає Тетяна, зброя у невмілих руках – небезпека для власника, а також для оточуючих.
«Існує такий міф, що якщо хтось ломиться до тебе в двері, то ти відкриваєш двері й стріляєш. По-перше, коли до тебе ломляться і ти стріляєш, то можна прострелити двері навпроти і вбити цивільних людей. Саму людину, яка не дуже розуміє, якої потужності зброя, її або її рідних може вбити рикошетом», – каже інструкторка.
І хоча Тетяна вважає, що зброя потрібна, все ж-таки радить розуміти, для чого її мати.
«Вільні люди мають зброю. Більшість людей цивільних, які мають мисливську зброю, можуть її використати лише в ближньому бою. Якщо людина не має досвіду ні ближнього, ні дальнього бою й ніколи в житті не стріляла по людях – зброя, швидше, її зажене в гроб. Якщо людина не вміє воювати і хоче покинути місто, то їй не варто йти з будь-якою зброєю і мати на собі якісь мілітарі елементи. Якщо людина, яка не хоче воювати або розуміє, що не вміє, хоче вийти з міста, лишає зброю вдома. Якщо зброя потрапляє не до тих рук, вона може спричинити більше шкоди, ніж користі. Це елементарні речі, які мусить усвідомити кожен. Ілюзія того, що в мене є рушниця, я буду стріляти з вікна, якщо людина живе на 25-му поверсі чи навіть на шостому – це міф, а не реальність. Навряд чи людина в когось влучить з вікна. Або вона вб’є інших цивільних людей швидше, ніж влучить у ворога. Та і не завжди встигне дістати зброю та прицілитися, бо військові все ж більш влучно стріляють», – резюмує інструкторка.
Озброєне суспільство – шлях до демократії, вважає підполковник у відставці, ветеран спецпідрозділу «Альфа» В’ячеслав Журавльов, але варто виключити корупційну складову, щоб зброя не потрапила до зловмисників.
«В тій же Молдові та Грузії, або в країнах Балтії багато озброєного населення, і там все добре. Але ми повинні знати, кому ми даємо зброю, щоб не було куплених довідок. Плюс – фахівці, які навчатимуть поводитись зі зброєю, і все буде нормально. У нас дуже багато мисливської зброї, а також нелегальної зброї в місцях збройних конфліктів – це треба мати на увазі. Наша правоохоронна система не здатна це контролювати», – каже Журавльов.
Крім перейняття міжнародного досвіду, варто ще й розробити систему покарань за небезпечне поводження зі зброєю, вважає Журавльов.
«Треба карати людину, яка вживала алкоголь і бере до рук зброю. Покарання має бути максимально велике. Плюс, якщо людина має якусь посаду, не має права цю зброю продавати. Тут як з правами, якщо не маєш прав – не сідаєш за кермо. Так само і зі зброєю: якщо не пройшов навчання і не отримав потрібний дозвіл, який треба продовжувати кожні три роки», – розповідає колишній «альфівець».
Для отримання дозволу в органах поліції дозволу на придбання мисливської вогнепальної нарізної, гладкоствольної зброї, пневматичної зброї, холодної та охолощеної зброї громадяни подають відповідну заяву (на ім’я керівника органу поліції за місцем проживання заявника).
До заяви подаються наступні документи:
заповнена картка-заява;
медична довідка (крім охолощеної зброї);
довідка про вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування (крім охолощеної зброї);
платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв’язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги;
копії 1, 2 та 11 сторінок паспорта громадянина України (для осіб, яким видано паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм,- копію паспорта та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання).
Крім того, для оформлення документів потрібні чотири фотокартки розміром 3Х4 см, а для отримання дозволу на носіння та зберігання зброї – договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності власника зброї.
Якщо громадянин, який звертається до органу поліції для оформлення дозволу на придбання зброї, пристрою, вже має у власності чи у користуванні зброю, пристрій, він надає копію дозволу на зберігання цієї зброї, пристрою, а документи (довідки), які були подані при отриманні дозволу на придбання, зберігання (перереєстрації), є дійсними, повторно не оформляються, власник подає їх копії.
Видачу дозволів на придбання зброї, її реєстрацію та перереєстрацію здійснюють органи поліції України.