У Німеччині суттєво зросла кількість злочинів проти українців. З одного боку це пояснюється значним зростанням кількості українських біженців у цій країні. Але з іншого – це може свідчити про небезпечну тенденцію, оскільки значна частина нападів відбувається на політичному ґрунті.
Німеччині досить активна російська діаспора і, попри війну Росії проти України, тут досі можна побачити проросійські акції. Наймасштабнішими зібраннями є урочистості 9 травня, пише bbc.com.
Тож цього року, як і минулого, поліція Берліна заборонила під час пам’ятних заходів 8 і 9 травня російські, радянські прапори, а також прапори “ЛНР” та “ДНР”.
Влада німецької столиці таким чином намагається уникнути провокацій та зіткнень під час пам’ятних заходів з ушанування загиблих у Другій світовій війні.
Чому ж у Німеччині українці так часто стають жертвами нападів – ми спробували розібратись.
“Була 8:40 ранку, я їхав ескалатором у метро на урок німецької. Раптом мене обганяє набагато більший за мене чоловік, починає показувати середній палець і кричати німецькою, що я нацист”, – так почався січневий ранок у Берліні для українця Артема.
За декілька хвилин чоловіки опиняються на платформі, Артем виймає телефон, аби зняти все на відео, чоловік продовжує кричати, відбирає телефон, і зрештою декілька разів б’є українця кулаком по обличчю. Після цього сідає у вагон метро і їде геть.
Хлопець пов’язує напад із української символікою – на його рюкзаку синьо-жовтий значок. Він звернувся до поліції, де його заяву зареєстрували, сфотографували сліди удару та пообіцяли знайти записи з відеокамер у метро, які б підтвердили слова хлопця.
На Артема напали за декілька днів після ще одного нападу в метро – дві українки, 24 і 25 років, їхали у вагоні вдень, як раптом російськомовні чоловіки почали їх лаяти. Жінки вийшли з вагона на станції “Александрплатц”, у самісінькому центрі Берліна, чоловіки рушили за ними й ударили одну з дівчат по голові. Нападники зникли, поліція відкрила справу про напад.
У власниці українського ресторану Анжели потік цькувань не спиняється вже понад рік, з початку повномасштабного вторгнення. “Телефонують щодня з прихованого номера різні люди, російською мовою, нецензурно мене “поливають”.
Але одного разу зателефонував чоловік і спокійно німецькою мовою запитав: “Ви ж не хочете проблем? Навіщо ви повісили два фашистські прапори на вікнах?” Так він назвав прапори України, які Анжела розвісила на вікнах ресторану 24 лютого. Спершу вона їх зняла, та за декілька днів повернула – після чого вночі в її ресторан вдерлися невідомі та розтрощили все, що було всередині, окрім вікон.
“Красти в нас нічого, хіба що вареники в холодильнику. Я викликала поліцію, розповіла про дзвінок, а вони мені: “Так а навіщо ви провокуєте, зніміть прапори”. Я знову зняла, а потім мені так образливо стало, тож я знову повернула – але один прапор, аби менше було проблем”.
За прихистком у Німеччину приїхало понад мільйон українських біженців. Близько 80% із них – жінки, близько третини – діти та підлітки.
Берлін став одним із міст, які прийняли найбільше – за різними даними від 70 до 100 тисяч. Усі біженці від війни отримують тимчасовий захист до 2024 року з правом на роботу й навчання, мають змогу безкоштовно відвідувати інтеграційні курси німецької мови чи інші необхідні для працевлаштування професійні курси.
Також є право на соціальну допомогу – 502 євро на місяць для дорослих, подружніх пар – 451 євро на особу, для дітей – від 318 до 420 євро, залежно від віку. Держава може оплачувати житло, з яким у Берліні ще до війни було непросто, тож українці здебільшого проживають у приватних осіб.
Окрім нападів на окремих людей, у Німеччині також фіксують зростання нападів на притулки для біженців. У жовтні минулого року горів притулок для українських біженців в німецькій землі Мекленбург – Передня Померанія. Обійшлося без жертв, а у приміщенні тоді проживало 170 українців. Поліція підозрює підпал.
Наприкінці жовтня в іншій землі, Нижній Саксонії, 34-річний чоловік стріляв із пневматичного пістолета в житло українських біженців. У будинку ніхто не постраждав, двоє хлопчиків в той час гралися на подвір’ї.
Усього, як повідомляє видання Osnabrücker Zeitung з посиланням на Федеральне міністерство внутрішніх справ, минулого було скоєно 121 напад на притулки для біженців. Це на 73% більше порівняно з 2021 роком, коли таких злочинів було 70.
Українська спільнота в Берліні доволі виразна: концерти, виставки й фестивалі за участі українських митців, кінофестиваль українського кіно, безкоштовні покази для дітей фільмів українською мовою, українська кухня на популярному фудмаркеті. На адміністративних будівлях та музеях висять українські прапори, а на центральному залізничному вокзалі довго висів величезний банер “Підтримуємо Україну”.
Потужним голосом є й українські громадські організації, зокрема, об’єднання молодих українців у Німеччині Vitsche (“Віче”), які здійснюють масштабні акції протесту та культурно-просвітницькі заходи.
За словами членкині правління організації Єви Якубовської, за рік своєї діяльності активісти неодноразово зверталися за допомогою до правоохоронних органів.
У березні 2022 року у польський культурний інститут Пілецького в Берліні, де розташований штаб українських волонтерів, приходили “чоловіки з барсетками” і фотографували обличчя присутніх. Активісти викликали поліцію, просили встановити охорону, а після відмови – самоорганізувались та по черзі несли варту на вході.
Невдовзі до помешкання одного з учасників “Віче” зайшли невідомі особи, переставили речі, а у ванній розсипали порошок. І зникли. Також невідомі намагалися потрапити до помешкання Єви. Поліція зафіксувала всі ці події, але якогось результату розслідування досі нема.
За 2022 рік поліція Берліна зафіксувала 3430 випадки звернень, в яких постраждали українці. Це удвічі більше за статистику у 2021 році – тоді таких випадків було 1515. За січень 2023 року нарахували вже 342 випадки.
Збільшення таких справ поліція пояснює “значним потоком біженців з України через російсько-український конфлікт”. Але Альянс українських організацій у Німеччині стверджує, що українці стають жертвами злочинів частіше, ніж інші етнічні групи.
Наприклад, у Берліні серед нападів з тілесними ушкодженнями постраждалих українців в 2,5 раза більше, ніж представників інших груп. Там припускають, що йдеться про злочини на ґрунті ненависті, хоча поліція уникає таких формулювань.
“Люди не почуваються затишно, носити українську символіку на собі стає небезпечно, – говорить Єва з “Віче”. – А росіяни почуваються захищено, бо ніхто в метро й слова не скаже росіянину, який кричить на українку “шльондра, бандерівка”. Він говоритиме німецькою мовою, а той, хто приїхав, очевидно, не завжди. І в стані шоку не одразу можеш щось відповісти нападнику чи звернутися до інших пасажирів за допомогою”.
Згідно з даними Федерального відомства статистики Німеччини, у 2020 році в країні проживало близько 3,5 мільйона російськомовних: це й пізні переселенці (етнічні німці), й друге покоління мігрантів, й вихідці з країн колишнього Радянського Союзу.
У самісінькому центрі Берліна розташований Російський дім культури й науки, діяльність якого почала розслідувати на початку року німецька прокуратура. У різних куточках німецької столиці можна наштовхнутися на російські магазини, а в районі Шарлоттенбург (який через значну кількість російських мігрантів ще називають “Шарлоттенаград”) працює величезний магазин “Россия”.
Із початком війни на вулицях Берліна з’явились написи німецькою “Das ist nicht unser Krieg” (“Це не наша війна”), які подекуди або замальовують, або змінюють на “Це й наша війна також”. А в містах Німеччини відбуваються акції протесту проти зростання цін із закликами припинити підтримку України та проти санкцій.
На початку квітня 2022 року, одразу після перших публікацій про звірства російської армії в Бучі, Берліном відбувся автопробіг з понад 400 автівок, прикрашених російськими прапорами. За даними видання Berliner Zeitung, акцію зареєстрував чоловік із російськомовної громади Берліна. Він є вихідцем із Радянського Союзу та живе в Берліні з 2001 року.
На одній із машин був знак Z, яку поліція затримала та розпочала кримінальне провадження. “Сама демонстрація з російським прапором не заборонена, і тому ми не можемо її заборонити. Це підпадає під свободу зібрань”, – заявила тоді очільниця Берліну Франциска Ґіффай.
“Таким чином вони намагаються перебити новинну повістку з України”, – пояснює Єва ці акції.
“Подруга вийшла з дому в українському прапорі, учасники автопробігу її побачили, почали на неї кричати й обзивати хвойдою. Наша акція була неподалік, і ми звернулись за допомогою до поліціянтки, яка відповідала за охорону – пояснили, що серед учасників велика кількість жінок з дітьми, а поруч проросійський мітинг. Вона нас почула, і під’їхали ще декілька поліцейських машин із підмогою”, – розповідає Єва.
Проте одним із наймасштабніших щорічних проросійських зібрань є урочистості 9 травня на території меморіального комплексу радянським воїнам у Трептов-парку у Берліні.
У 2022 році, аби уникнути провокацій, влада німецької столиці заборонила будь-яку радянську, російську та українську символіку. Це викликало велике обурення з боку українців.
Активісти “Віче” за день зафіксували понад 100 випадків порушень учасників проросійського зібрання – погрози українським активістам, напади, словесні образи. На акції були прапори СРСР, Росії, “ДНР”, футболки зі Сталіним та георгіївські стрічки. Звіт про порушення передали меру Берліна, у “Віче” так і не дочекалися офіційної реакції на це.
Німецький дослідницький центр CeMAS, який, зокрема, вивчає дезінформацію та ідеології змови, провів опитування серед жителів Німеччини щодо війни Росії проти України.
Згідно з ним, 40% німців принаймні частково вважають, що НАТО спровокувало Росію розпочати війну, а 35% – що Україна історично не має права на територіальні претензії і фактично є частиною Росії. В опитаних зі Східної Німеччини проросійські настрої ще вищі.
Такі результати, на думку Себастьяна Кріста, експерта з німецько-українських відносин, пов’язані з тим, що про Україну мало знають.
“У фокусі завжди була Росія – існувало переконання, що з усіх країн Східної Європи, Росія – єдина, яка може говорити з Німеччиною нарівні. Десятиліттями німцям про Україну розповідали кореспонденти в Москві, а на студіях Східної Європи вивчали російську. Між двома країнами століттями існував тісний історичний зв’зок”.
Після падіння Берлінської стіни набуло популярності переконання, що більше потреби у великій армії немає і нарешті можна налагодити зв’язки з Росією.
Проте після початку повномасштабного вторгнення відбулися зміни – те, що Олаф Шольц у своїй історичній промові назвав “Zeitenwende” (переломний момент).
“Він мав на увазі не лише надання зброї, а й розчарування в Росії. Але, на мою думку, 30-40% німців досі не вважають Україну незалежною державою, і переконані, що ця війна має закінчитись, адже Україна не має права захищатись. Для багатьох слова “Радянський Союз” і “Росія” були тотожними”, – говорить експерт.
Кріст наголошує, що, зрештою, за рік багато німців змогли ближче познайомитися з українцями, допомогли та продовжують їм допомагати.
Німецька поліція просить звертатися до них по допомогу, адже насильство, зокрема фізичне, є серйозним правопорушенням.
Згідно з німецьким кримінальним кодексом, фізичний напад може каратися аж до п’яти років ув’язнення. У складніших випадках, наприклад, напад з небезпечною зброєю або в групі, покарання може бути до десяти років позбавлення волі.
Українець Артем після побиття не змінив свій звичний маршрут на навчання, який тепер став неприємним досвідом.
“Свій значок я не зняв, на українські акції протесту ходитиму. Але тепер дуже дискомфортно їздити в метро, навіть страшно, і вперше в житті я почав озиратися – хто їде позаду мене”.
Проте Тетяна свою синьо-жовту стрічку зняла: “Одягаю її на протести чи на свята, коли знаю, що буде багато “своїх”, і можна не хвилюватися”.