Зібравши у 2021 році рекордні врожаї зернових, Україна має достатні резерви зерна у сховищах. Однак аби продукти харчування залишались доступними для українців на тлі підвищення цін на газ та міндобрива, держава має впровадити механізми підтримки вітчизняних аграріїв та підприємств хімічної галузі. На цьому наголосив президент НААН України, академік Ярослав Гадзало.
Чи існує в Україні достатній стратегічний запас продовольства? Як регулюється поповнення держрезервів?
Я переконаний, що запасів зерна, картоплі, овочів та іншої продукції більше, ніж достатньо. Тому що у 2020-2021 роках був доволі непоганий урожай. Маємо достатні резерви зернових, круп’яних культур, які виробляються безпосередньо в Україні.
Це – результати спільної політики Мінагрополітики з сільгоспвиробниками та зернотрейдерами. Перехідний запас обчислюється у розрахунку на кількість жителів України, він завжди є в наявності і перебуває на зберіганні.
Тому тут жодної загрози немає. Україна виробляє таку кількість зерна, якою здатні прохарчуватися щонайменше 300 мільйонів мешканців планети. Варто лише правильно відрегулювати експорт продовольчого зерна, щоб не створити штучний дефіцит. Я впевнений, що Мінагрополітики тримає ці питання на контролі.
Україна торік зібрала рекордний урожай зернових. Але ваші колеги зазначають, що найбільш якісне зерно вивезли з України. Це означає або зміну рецептури хлібу, або необхідність імпортувати борошно?
Я переконаний, що це – дещо некоректна інформація. Тому що, в основному, зернотрейдери експортують фуражне зерно, починаючи з ячменю та кукурудзи. І лише частину продовольчої пшениці, яка дорожча на ринку і експортується в межах цифр, прописаних в Меморандумі порозуміння. Думаю, набагато вигідніше експортувати фуражні ресурси.
Якщо ж є потреба продати на експорт певну частку продовольчого зерна, продовольчих ресурсів, то ту ж пшеницю можна продати у вигляді борошна. У такому разі хоча б частина доданої вартості залишиться в Україні.
Ці речі прораховуються, підбивається баланс, створюється певний перехідний запас у резерві. Нічого не змінюється, це робиться з року в рік, ці питання завжди на контролі. Тому прогнозувати якісь проблеми з хлібом – недоречно.
Є прогноз, що соціальні сорти можуть подорожчати ледь не до 50 грн. Чи це реально? І що може вплинути на таке зростання ціни?
Таких прогнозів я не бачив, і реального підґрунтя для такого стрімкого росту ціни немає, а ось на 20-30% поступове подорожчання відбудеться. Головний чинник тут – енергоносії. До вартості електрики, нафти, газу, пального прив’язана вся економіка держави та сільськогосподарське виробництво, в тому числі.
2021 рік ми закінчили з вартістю селітри на рівні 11-12 тис. грн за тонну. Нині ціна збільшилась практично втричі. Адже для виробництва селітри потрібен газ. Газ для промисловості й сільгоспвиробників постачали за ціною на рівні 8-12 грн за кубометр, а нині договори укладаються за ціною 50-55 грн, а в окремих випадках – навіть 60-65 грн за кубометр.
У такому випадку для соціально незахищених верств населення слід шукати механізми, як компенсувати цю вартість. Чи то у вигляді нарахування субсидій, чи то у вигляді зниження цін на соціальний хліб. Або, можливо, продумати моделі зменшення вартості газу для переробних підприємств.
Аби ціни не збільшувались на перспективу, потрібно також думати, як компенсувати вартість енергоносіїв для підприємств хімічної промисловості, які випускають мінеральні добрива.
Ми направили свої пропозиції і до Мінекономрозвитку, і до Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо того, як можна забезпечити стабільну роботу підприємств-виробників мінеральних добрив.
Відповідно до закону 5600, селянин чи орендар землі має сплатити 1,4 тис. грн податку з гектара паю. В цілому по Україні це – десь 50 млрд грн. Так от, вважаю, що ці кошти якраз можна спрямувати на те, щоб забезпечити здешевлення мінеральних добрив, аби не зменшувати їх внесення в грунт.
Україна – одна з найбільших аграрних держав Європи і є важливим гравцем на ринку продовольства в світі. Тому слід продумати ці питання, враховуючи європейський досвід, де фермери отримують підтримку з казни Європейського Союзу. Наша влада також має взяти ці речі на контроль, щоб забезпечити стабільну роботу галузі та в першу чергу посівну кампанії і підживлення всіх с/г культур протягом вегетації.
Які групи продуктів дорожчають найбільше, і з чим це пов’язано? З точки зору науки, які дії держави були б оптимальними для стримування зростання цін?
Економісти підрахували, що протягом півріччя в середньому ціни зростуть на 20-22%. А за окремими видами продукції – до 30%. Дорожчає м’ясо – і курятина, і свинина, а найбільше – яловичина, кількість якої обмежена на ринку через зниження чисельності поголів’я великої рогатої худоби. Зростає ціна яєць.
З іншого боку, овочі, вирощені в приватних господарствах – наприклад, картопля, не мають такого підґрунтя до підвищення цін. Адже вони фактично вирощені ще при тарифах на енергоносії 2021 року. Але, враховуючи логістику і транспортування, їхня собівартість теж потроху збільшується.
Аби не було різких стрибків цін на харчові продукти протягом року, потрібно продумати, як забезпечити роботу всього агропромислового комплексу. Треба працювати над пошуком шляхів заміни газу на альтернативні енергоносії.
Щоб не довелось імпортувати овочі – свіжі томати, огірки – потрібно продумати систему підтримки вітчизняного тепличного господарства. Його не можна загубити, бо в Україні є унікальні теплиці світового рівня – до прикладу, тепличне господарство в Умані.
Щодо підвищення цін на м’ясо. Що відбувається з вітчизняним тваринництвом?
Поки, незважаючи на всі зусилля, в тому числі й науковців, і програми, які ми готуємо, поголів’я у 2021 році зменшилося навіть у порівнянні з попереднім роком. А за весь період української незалежності – більше, як у 5 разів.
На підприємствах України, у великих фермерських господарствах залишилося лише 400 тисяч корів. А найгірше те, що скорочується й кількість тварин у приватному секторі. Загальна чисельність поголів’я корів становить близько 1,5 млн. Тоді як у 1991 році їх було близько 7,5 млн.
Наразі найбільша кількість поголів’я – у господарствах НААН України. На Харківщині у нас є господарство, де чисельність великої рогатої худоби складає тисячу голів, в багатьох племінних підприємствах є по 600-800 корів, на сьогодні це – дуже багато. Таких господарств у державі є лише декілька.
Чи є прецеденти, коли українські підприємства – виробники харчових продуктів – вирішують скорочувати обсяги виробництва саме через нестачу коштів на енергоносії або інші витрати?
Від усіх негараздів застрахуватися важко. Але знаючи менталітет наших аграріїв, думаю, що виробники будуть шукати шляхи для того, щоб здешевити енергоресурси. Перейдуть на інші види палива. Будуть домовлятися, шукати безвідсоткові кредити. Тобто робитимуть усе, щоб підприємство працювало.
У будь-якому випадку, має настати час стабілізації. Можливо, знизяться ціни на енергоносії. Можливо, ціни на продукти стабілізуються на нинішньому рівні, і завдяки підвищенню заробітних плат, пенсій, купівельної спроможності українців продукція буде доступнішою. Я дивлюсь у майбутнє з оптимізмом.
А чи не користуються іноземні конкуренти ситуацією? Наприклад, молоко в Україні – найдорожче у Східній Європі, у Польщі ціна нижча. На тлі підвищення цін на продукти в Україні, чи можливі факти демпінгу з боку іноземних виробників?
Ми маємо вести на рівні держави політику підтримки своїх виробників. Можливо, встановлювати квоти на імпорт тієї чи іншої продукції. В аграрному плані наша країна – самодостатня, потужна держава, що має найкращі в світі грунтові ресурси. На них потрібно просто нормально господарювати, використовуючи досягнення та рекомендації науки і все буде добре.
Передусім, на мою думку, такої підтримки потребують тваринницькі господарства, а також новітні підприємства з переробки сільськогосподарської продукції.
Такі речі мають бути врегульовані на державному рівні. НААН України надає свої пропозиції, підготовлено програму розвитку тваринництва до 2030 року. Але імплементувати це все – робота відповідних міністерств та відомств.
Нещодавно Уряд запровадив щоденний моніторинг цін на 30 товарів. Про які саме продукти йдеться? Це повернення до практики «ручного» керування? І чи допоможуть такі кроки приборкати зростання цін?
Йдеться про продукти першої необхідності, які найбільше споживаються. Занадто врегульовувати ціни не варто, оскільки ми десятиліттями відходили від такої практики задля того, що ринок був відкритий і прозорий. Але потрібно підтримати окремі напрямки.
І якщо є окремі чинники, на які ми не можемо кардинально вплинути, наприклад, ті ж ціни на енергоносії, то потрібно надавати адресну допомогу соціально незахищеним верствам населення. Щоб люди могли продовжувати споживати продукцію, яка може вирости в ціні.
Також думаю, що Україні потрібно відновити, активізувати напрямок споживчої кооперації. Створювати кооперативи, об’єднання навколо виробництва, переробки й реалізації, наприклад, молочної продукції.
Потрібно, щоб вони мали змогу взяти кредит, профінансувати виробників, закупити паливно-мастильні матеріали під весняні польові роботи, мінеральні добрива, насіння. Тоді вони матимуть гарантію того, що у них буде сировина. І продаватимуть дійсно якісну продукцію на певній території.