У Канаді спалахнув гучний скандал навколо програми медичної допомоги при смерті (MAiD). Літню жінку, якій було понад 80 років, піддали евтаназії лише через кілька годин після того, як вона чітко заявила лікарю: вона не хоче помирати і відкликає свою заявку. Цей випадок став відомим після перевірки Ontario MAiD Death Review Committee та викликав хвилю обурення серед медиків і правозахисників. Про це пише Daily Mail.
Жінка, яку в офіційних документах називають пані B, мала серйозні ускладнення після операції на серці й перебувала на паліативному лікуванні. Після виписки вона жила вдома, де за нею доглядав її літній чоловік разом із медсестрами. З часом її стан погіршувався, а фізичні й психологічні сили чоловіка вичерпувалися.
Саме чоловік звернувся до служби MAiD, заявивши, що його дружина хоче евтаназії. Однак під час першої оцінки пацієнтка несподівано для лікарів заявила протилежне: вона відкликає згоду з релігійних та особистих причин і просить перевести її до стаціонарного хоспісу. Ця заява була зафіксована офіційно.
Наступного дня жінку знову доставили до лікарні. Лікарі підтвердили, що її стан стабільний, однак звернули особливу увагу на сильне вигорання чоловіка, який доглядав за нею. Запит на хоспісну допомогу було подано, але в розміщенні відмовили — без детального пояснення причин.
Після цього чоловік наполіг на терміновій повторній оцінці для MAiD. Другий лікар визнав жінку такою, що відповідає критеріям евтаназії. Перший лікар категорично заперечив, наголосивши на різкій зміні позиції пацієнтки, можливому тиску з боку доглядальника та відсутності часу для альтернативних рішень. Він просив ще одну зустріч наступного дня, але отримав відмову — процедуру визнали “невідкладною”.
До оцінювання залучили третього лікаря, який підтримав рішення про евтаназію. Того ж вечора пані B померла.
Комітет, що перевіряв цей випадок, дійшов висновку: рішення ухвалили занадто поспіхом. Не було достатньо часу, щоб з’ясувати реальне волевиявлення жінки, оцінити альтернативи у вигляді паліативної та хоспісної допомоги, а також вплив фізичного та емоційного виснаження чоловіка. Особливе занепокоєння викликало те, що всі розмови з лікарями відбувалися за його присутності, а доказів самостійного й послідовного бажання пацієнтки померти було недостатньо.
Сімейна лікарка та членкиня комітету Рамона Коельо публічно заявила: у цьому випадку система мала рятувати — а не прискорювати смерть. На її думку, пріоритетом повинні були стати підтримка родини, догляд і полегшення страждань, а не поспішна евтаназія.