Астрономи, використовуючи дані космічного телескопа TESS, дійшли висновку, що зорі на етапі “червоного гіганта” руйнують свої планети набагато ефективніше, ніж вважалося раніше. Це відкриття змушує по-новому поглянути на майбутнє нашої планети та всієї Сонячної системи, коли Сонце вступить у цю бурхливу фазу своєї еволюції.
Науковці використали телескоп NASA TESS для пошуку екзопланет, спостерігаючи за незначними провалами у світлі зірок, коли планети проходять на їхньому тлі. Проаналізувавши майже пів мільйона планетних систем, дослідники з Університету Варвіка виділили 15 тисяч потенційних сигналів. За допомогою комп’ютерного алгоритму вони звузили вибірку до 130 кандидатів у планети, що обертаються навколо зірок, які тільки починають перетворюватися на червоних гігантів. Серед них виявилося 33 раніше невідомих об’єкти, розповідає науковецьц.
Аналіз показав, що планети значно рідше зустрічаються на близьких орбітах навколо червоних гігантів. Це є переконливим доказом того, що зорі, сходячи з головної послідовності, швидко змушують планети падати на них по спіралі та руйнуватися.
Едвард Браянт з Університету Варвіка зазначив, що хоча такий ефект і передбачали, вчені були здивовані ефективністю, з якою зорі поглинають свої найближчі планети.
Перетворення на червоного гіганта відбувається, коли в ядрі зорі закінчується водень для процесу ядерного синтезу, зазначає EBSCO. Ядро починає стискатися, а зовнішні шари, де ще триває горіння водню, розширюються, збільшуючи розмір зорі до 1000 разів.
Це несе загибель для найближчих планет. Наприклад, коли Сонце приблизно через 5 мільярдів років стане червоним гігантом, воно поглине Меркурій, Венеру і, можливо, навіть Землю.
Однак є й інший механізм руйнування – приливна взаємодія. Гравітація планети діє на зорю, подібно до того, як Місяць впливає на земні океани. Коли зоря розширюється, ця взаємодія посилюється, сповільнюючи рух планети та змушуючи її орбіту скорочуватися.
Планета рухається по спіралі всередину, доки не розпадеться на частини або не впаде на зорю. Статистика підтверджує цю теорію: ймовірність знайти планету біля зорі, що вже почала розширюватися, становить лише 0,11%, що приблизно на 3% нижче, ніж біля зірок головної послідовності.
Щодо долі Землі, дослідник з Університетського коледжу Лондона Вінсент Ван Ейлен каже, що наша планета в більшій безпеці, ніж газові гіганти з дослідження, які розташовані значно ближче до своїх зірок. Про це мовиться в його статті опублікованій в Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.
Проте вчені вивчали лише початковий етап цього процесу. Він вважає, що сама Земля може пережити фазу червоного гіганта Сонця, але життя на ній, швидше за все, зникне. Надалі команда планує зібрати більше даних, щоб зрозуміти, чому одні планети стають жертвами старих зірок, а інші – ні.