Археологи отримали перший у світі матеріальний доказ того, що в античному Римі справді використовували екскременти як лікувальний засіб. Темно-коричневий осад, знайдений у скляному лікарському флаконі, виявився людськими фекаліями — саме такими, які описували давні медичні трактати, пише Live Science.
Знахідку повторно ідентифікували у фондах Бергамського музею. Скляну посудину — унгвентарій з вузькою шийкою — ще десятиліття тому знайшли в гробниці в Пергамоні (сучасна Туреччина), одному з головних медичних центрів Римської імперії. Із семи пляшечок лише одна зберегла вміст, який згодом став сенсацією.
Пергамон у II–III століттях нашої ери був осередком медицини завдяки діяльності Галена Пергамського — одного з найвпливовіших лікарів античності. У своїх працях він описував рецепти, які сьогодні викликають подив: зокрема суміші фекалій із травами для лікування запалень. Проте донині вчені не мали доказів, що такі формули реально застосовувалися.
Під час аналізу вмісту флакона дослідники відібрали зразки осаду та застосували газову хроматографію у поєднанні з мас-спектрометрією. Результат виявився однозначним: у речовині зафіксували копростанол і 24-етилкопростанол — біомаркери, притаманні саме людським фекаліям.
Крім того, хіміки виявили карвакрол — сполуку, характерну для чебрецю та орегано. Це підтвердило описи античних авторів, які зазначали, що лікарі додавали трави, аби приглушити різкий запах «препарату». Про результати також повідомило видання Chemical & Engineering News.
Автор дослідження Дженкер Атіла наголосив, що суміш повністю відповідає фармакологічним рецептам Галена. За його словами, це перший випадок, коли давні тексти отримали пряме хімічне підтвердження.
Науковці зазначають, що так звана «аптека бруду» існувала задовго до Риму — її корені сягають Месопотамії та Стародавнього Єгипту. Гален використовував як людські, так і тваринні екскременти, іноді навіть уточнюючи раціон людей, чиї фекалії вважалися «найефективнішими».
Сучасна медицина має лише віддалений і строго контрольований аналог — трансплантацію фекальної мікробіоти для лікування тяжких кишкових інфекцій. Античні ж методи тепер остаточно підтверджені як реальна практика, ефективність якої залишилася за межами історичної перевірки.