Під дном Великого Солоного озера у США вчені виявили раніше невідому систему підземних прісних вод. Геологи з Університету Юти встановили, що на значній глибині під товстим соляним шаром залягає артезіанський водоносний горизонт гірського походження, повідомляє Cikavosti.
За результатами дослідження, під озером може існувати великий резервуар прісної води під тиском, який формувався тисячоліттями внаслідок танення снігів у горах Васатч. Вода поступово проникала в осадові породи західніше гірського масиву та збереглася під соляною кіркою завтовшки близько 30 футів, що зазвичай блокує рух рідин.
Незвичним винятком стали круглі кургани, вкриті очеретом, які з’являються в окремих частинах Фармінгтонської затоки. Саме тут прісна вода під тиском проривається крізь соляний бар’єр і виходить на поверхню. Через тривалу посуху та обміління озера ці утворення стали значно помітнішими.
Проєкт реалізується за підтримки Департаменту природних ресурсів штату Юта та Офісу комісара Великого Солоного озера. Дослідження очолюють гідрологи Білл Джонсон і Кіп Соломон з Університету Юти у співпраці з експертами Геологічної служби США та Геологічної служби Юти.
Науковці використовують п’єзометри, ізотопний аналіз, електричну томографію опору й аерогеофізичні методи, щоб з’ясувати глибину, обсяг, хімічний склад і вік підземних вод. За словами професора Білла Джонсона, прісна вода може існувати не лише по периферії озера, а й безпосередньо під його дном, однак її властивості ще потребують детального вивчення.
Дослідники наголошують, що цей водоносний горизонт не розглядають як спосіб прямого поповнення озера. Натомість ідеться про можливість використання обмежених обсягів води для зволоження оголеного дна, аби зменшити пилові бурі, які становлять загрозу для населених пунктів уздовж Wasatch Front.
Геологічно система може бути дуже давньою. Велике Солоне озеро утворилося близько 8 тисяч років тому як залишок прісноводного озера Бонневіль, а частина артезіанської води, ймовірно, збереглася ще з льодовикового періоду. За оцінками вчених, вік води на глибині сягає кількох тисяч років.
У першій науковій публікації проєкту було представлено п’єзометричні вимірювання з курганів Фармінгтонської затоки. Провідний автор дослідження, аспірант Ебенезер Адомако-Менса, зафіксував на глибині близько дев’яти метрів межу контакту прісної та солоної води, яку назвали «лінзою солоної води». Це відкриття суттєво змінило уявлення про підземні водні потоки регіону.
Подальші спостереження показали, що круглі плями формуються саме там, де прісна вода проштовхується крізь солону лінзу. Чим більшим є таке утворення, тим менш солоною є вода в його центрі. Дослідники розглядають ці структури як природні канали виходу ґрунтових вод.
Проєкт також включає ізотопні дослідження, геоелектричні профілі та тривимірне моделювання підземних шарів. У сукупності ці роботи мають дати повну картину прихованого прісноводного резервуару, який у майбутньому може відіграти важливу роль у керуванні водними ресурсами штату Юта.