Новий знімок, зроблений обсерваторією NASA, показав три стародавні гори в Мавританії, які належать до залишків палеозойської ери.
Спостереження Земної обсерваторії показало, як ці “чорні столові гори”, релікти палеозойської ери, дотепер формують пустелю, утворюючи дюни, що простягаються на кілометри, і навіть вирізаючи порожнечі, які продуваються вітрами і які видно з орбіти, пише Indiandefencereview.
Знімок, зроблений з Міжнародної космічної станції показав три майже однакові пагорби, відомі як столові гори, обрамлені довгими смугами піску. На сході дюни мерехтіли відтінками червоного і золотого; на заході піски повністю зникали. За даними Земної обсерваторії NASA, цей контраст не випадковий, а є результатом взаємодії давньої геології з сучасними атмосферними силами.
Ці столові гори вкриті тонким шаром гірського лаку, що утворився з глини, марганцю та оксидів заліза за тисячі років. Цей лак, частково закріплений мікроорганізмами, надає столовим горам чорного відтінку, роблячи їх схожими на тіні. Цей лак пережив мільйони років ерозії, будучи свідченням неминущої геологічної пам’яті планети.
Обсерваторія Землі повідомила, що сильні, постійні вітри дмуть зі сходу, переносячи пісок, який накопичується на схилах столових гір, утворюючи “скелелазні дюни”. Ці масивні хребти переходять у плавні дуги барханних дюн – серповидних піщаних хвиль, що тягнуться за столовими горами.
На заході ж панує тиша. Тут високошвидкісні повітряні потоки проносяться через вузькі щілини між столовими горами, створюючи вітрове розмивання – явище, за якого пісок змивається, а не відкладається. У результаті утворюється “зона без дюн” – безплідний коридор у морі пилу. Цей тонкий баланс повітряних потоків, рельєфу і мінеральної поверхні пояснює, чому пісок поводиться так по-різному по обидва боки – невеличка, але захоплива метеорологічна загадка, яку можна побачити з висоти в сотні кілометрів над Землею.
Геологи вважають, що в палеозойську еру – між 541 і 252 млн років тому – всі три столові гори колись були частиною єдиного гірського утворення. За мільйони років невпинні цикли ерозії під впливом води та вітру розкололи її на окремі гори, які можна спостерігати нині.
Вчені вказали, що столові гори є частиною більш великого сімейства утворень, що зустрічаються по всій планеті.