Глибини Світового океану досі залишаються однією з найменш досліджених територій на планеті. Там, де не проникає сонячне світло і панує майже повна тиша, існують ландшафти, які важко уявити навіть у науковій фантастиці. Одним із таких місць є так зване Загублене місто – унікальне підводне утворення, яке вчені відкрили лише на початку XXI століття.
Місто не має нічого спільного з легендарною Атлантидою, але не менш вражаюче за масштабом і значенням. Вчені кажуть, це місце може змінити наше уявлення про походження життя на Землі й за її межами.
Загублене місто – це гідротермальне поле, розташоване більш ніж за 700 метрів під поверхнею Атлантичного океану, поблизу Серединно-Атлантичного хребта. Воно знаходиться на схилі підводної гори й складається з численних вапнякових веж і колон, які здіймаються з морського дна.
Ці утворення мають кремово-білий колір. Розміри споруд вражають: від невеликих “грибів” до гігантського моноліту заввишки понад 60 метрів. Найвищу структуру дослідники назвали Посейдоном – на честь грецького бога моря.
Загублене місто було відкрито у 2000 році за допомогою дистанційно керованих підводних апаратів. Вчені швидко зрозуміли, що мають справу з чимось унікальним: нічого подібного раніше в океанах не знаходили.
Дослідження показали, що це найдовше активне гідротермальне поле, відоме науці. Воно функціонує вже щонайменше 120 тисяч років, а можливо – значно довше.
На відміну від так званих “чорних курців” – вулканічних гідротермальних джерел, які залежать від магми, Загублене місто існує завдяки хімічній реакції між морською водою та породами мантії Землі.
У результаті цієї реакції в океан виділяються водень, метан та інші розчинені гази.
Температура рідини, що виходить із “димарів”, сягає близько 40 °C – значно нижче, ніж у вулканічних джерелах. Водночас концентрація водню й метану тут у десятки разів вища.
Найдивовижніше те, що Загублене місто буквально кишить життям, попри екстремальні умови. У тріщинах і порожнинах вапнякових структур існують унікальні мікробні спільноти, які отримують енергію не від сонця й не від кисню.
Основою харчових ланцюгів тут є вуглеводні, що утворюються без участі фотосинтезу. Саме ці сполуки є будівельними блоками життя.
Тут мешкають равлики та дрібні ракоподібні. Більші тварини, зокрема, краби, креветки, морські їжаки та вугри, трапляються рідше, але все ж присутні.
У 2024 році науковці оголосили про рекордний успіх: із Загубленого міста було добуто керн мантійної породи завдовжки 1268 метрів. Очікується, що цей зразок допоможе зрозуміти, за яких умов мільярди років тому могло виникнути життя на Землі.
Оскільки вуглеводні тут утворюються без участі атмосферного вуглецю чи сонячного світла, виникає смілива гіпотеза: життя могло зародитися саме в таких середовищах.
Мікробіолог Вільям Бразелтон у коментарі для Smithsonian зазначав: “Це приклад типу екосистеми, яка могла б існувати на Енцеладі просто зараз. А можливо – і на Марсі в минулому”.
Таким чином, Загублене місто розглядають не лише як земну аномалію, а й як модель для пошуку позаземного життя.
На жаль, унікальність Загубленого міста привернула увагу не лише науковців. У 2018 році було оголошено про надання прав на глибоководний видобуток у районі поблизу цього поля.
Хоча безпосередньо в самому гідротермальному полі немає цінних ресурсів, будь-яке втручання поруч може мати катастрофічні наслідки. Пилові шлейфи та хімічні викиди здатні накрити екосистему й зруйнувати її баланс.
Саме тому частина наукової спільноти закликає надати Загубленому місту статус об’єкта Світової спадщини.