Найбільша іронія в списку обіцянок нового прем'єра Британії Терези Мей полягає в тому, що жоден із пунктів не потребує Brexit.
Про це на сторінках Financial Times пише Кріс Гілс.
У той час як Тереза Мей офіційно заступає на пост прем’єр-міністра Великобританії, її очевидні амбіції включають демонстрацію лідерства, об’єднання своєї партії та народу, побудову економіки, “яка працюватиме для кожного”. Все це дуже добрі цілі. Однак “без п’яти хвилин прем’єр” має розуміти, що хотіти втілення добрих речей замало для їхнього здійснення.
Гілс нагадує, що під час промови в понеділок Тереза Мей озвучила список своїх цілей і реформ. Казначейство має працювати над поліпшенням продуктивності, метою енергетичної політики буде зменшення рахунків, поліпшення політики дослідження та розвитку дасть змогу компаніям приймати правильні інвестиційні рішення, а індустріальна стратегія має привести до того, що вся економіка раптом “вистрілить”. Буде більше будівництва та гарантій казначейства для інфраструктурних інвестицій. І планування буде для всіх міст, що динамічно розвиваються, а не тільки для одного або двох. Мей пообіцяла посадити працівників за стіл з власниками компаній.
“Дивлячись на цей список, важко не дійти висновку, що коли пані Мей обіцяла скасувати “всі політичні банальності”, вона кидала слова на вітер”, – ідеться в статті.
Прискорення зростання продуктивності – це те, до чого закликало казначейство. Представники відомства об’їхали весь світ, обіцяючи гарантії кожному, хто тільки захоче інвестувати в британську інфраструктуру. А щороку з’являвся принаймні один план зі створення кращих умов для досліджень і розвитку.
“Та найбільша іронія в списку пані Мей полягає в тому, що жоден із пунктів не потребує Brexit. Вихід з ЄС найбільше суперечить цілям зростання продуктивності, дослідженню, будівництву житла та інфраструктури, регіональним та енергетичним політикам, поліпшенню корпоративного управління”, – пише оглядач.
Отже, Британія поки не розуміє, що означає Brexit насправді. Його наслідки – це невизначеність у короткостроковій перспективі та загрози для інвестицій, конкуренції та продуктивності – у довгостроковій.
На думку автора, щоб зберегти свою репутацію серйозного політика, Мей потрібно якомога швидше роз’яснити своє бачення нових британських відносин з Європою. Їй треба розповісти, якими вона бачить торгові відносини, якими будуть пріоритети, коли доведеться йти на компроміси і коли вона почне виконувати статтю 50 Лісабонської угоди.
Також автор звертає увагу, що Мей під час свого виступу уникла теми міграції. Але це єдине, що Лондон отримує під свою владу, вийшовши з ЄС. Звичайно, негайне «закручування гайок» у цій сфері відразу підкине проблем у питаннях кращої продуктивності та єдності. Східна Англія, Уельс, Корнволл і колишні індустріальні регіони на півночі Англії зрадіють перекриттю потоку іммігрантів. Однак високопродуктивні зони, чиї податки складають більшу частину бюджету, серед яких Лондон, Оксфорд, Брістоль, Кембридж, Манчестер і Шотландія, розуміють, що їхній успіх спирається на вільне пересування людей у Європі, що дає змогу здібним людям з різних країн приїжджати на роботу до Британії.
Національні обмеження міграції вдарять по доходах, продуктивності та державному бюджету. Єдиним виходом може стати створення окремих міграційних політик для міст і регіонів. Тому коли Мей каже, що “Brexit означає Brexit”, їй слід придумати тлумачення цього слова й те, як воно працюватиме.
