Економічна криза в Росії відчувається дедалі сильніше, і кінця падінню не видно. Що буде в цих умовах із суспільством споживання?
Щоб зрозуміти, як економічна криза змінила Росію, досить прогулятися її столицею. Зазвичай вважають, що Москва – це окрема держава, яка живе набагато краще, ніж країна загалом. А отже, за нею судити не можна. Та сьогодні це навряд чи буде правильно.
Місто жебраків
По-перше, саме міста з населенням понад мільйон мешканців – тобто основа російського суспільства споживання – гостріше, ніж інші, за даними соціологів, переживають економічне падіння. Якщо в середньому в країні кризу помітили 79% громадян, то в мільйонниках, зокрема і в столиці, його відчувають 85% мешканців.
По-друге, Москва традиційно була центром саме показного споживання. А тепер місто переживає падіння платоспроможного попиту. Це чітко відчуваєш, зайшовши у вихідний день до будь-якого зі столичних торгових центрів. Пару років тому там було не проштовхнутися серед охоплених шопінгоманіією “москвичів і гостей столиці”.
Сьогодні ж, якщо вірити даним фонду “Громадська думка”, 11% росіян бракує грошей навіть на їжу, а ще 29% не можуть дозволити собі купити новий одяг. Зростання цін почали визнавати навіть офіційні столичні ЗМІ. Не дивно, що потік покупців збіднів. У результаті 2015 р. в Москві поставлено рекорд за кількістю порожніх торгових площ, а 2016-й може виявитися ще гіршим.
Впадає в очі й різке зростання числа жебраків на вулицях російської столиці – зовсім як на початку 1990-х років. Жебракують не тільки “професіонали”, що мають свій куток у метро за змовою з поліцейським. Серед тих, хто старцює, тепер можуть опинитися й роботяги з провінції, ошукані наймачем, і бабусі, що от-от знепритомніють від голоду, які сором’язливо опускають очі, коли просять “дати на хлібчик”.
Телевізор як відображення холодильника
Як не дивно, ці процеси дзеркально відображаються в російському телебаченні, яке останнім часом було рупором влади і доводило, що з економікою все гаразд. Хоча телевізор і не розповідає правди про економічну кризу, він дуже точно показує реальний стан справ. Треба тільки правильно його дивитися – перейти на рекламу замість новин і нескінченних серіалів.
З екранів зникли ролики з дорогими автомобілями та іншими товарами довгострокового користування. Практично пішли з телевізійного рекламного ринку міжнародні корпорації з їхніми милами, шампунями і пральними порошками, назви яких через частоту показів у прайм-тайм росіяни молодшого шкільного віку знали навіть краще, ніж імена своїх бабусь і дідусів. А та реклама, яка ще йде в ефір, нерідко виглядає такою дешевою, що часом виникає відчуття, ніби її знімали студенти в найближчому гаражі.
Невисловлений страх
Протягом останніх двох років офіційна пропаганда наполегливо доводить росіянам, що складнощі – це тимчасове явище. Треба просто трохи потерпіти, підтримати контрсанкціі, відмовитися від деяких продуктів, пожертвувати свою накопичувальну пенсію державі, і перемога в боротьбі із Заходом, який напосідає, буде на боці Росії.
Багатьом міфам, тиражованим телевізором, мешканці Росії, звичайно, ще вірять. Наприклад, тому, що так звані продовольчі антисанкціі сильніше вдарили по західних країнах, ніж по споживчому кошику росіян, хоч продукти й подорожчали.
Але загалом, як це було в пізньому СРСР, офіційна пропаганда занадто часто починає розходитися з реальністю. У результаті ті, хто звик рахувати гроші у своєму гаманці, втрачають довіру до ЗМІ, а отже, інтерес до телевізора. Який сенс його дивитися, якщо ти впевнений, що тебе дурять?
“Бунт порожніх каструль”
Невпевненість у майбутньому дедалі дужчає. Заклопотаність зростанням цін, безробіттям і зубожінням населення наблизилася до рівня кризових 2009-2010 років, і тенденція до посилення цих страхів зберігається.
Отже, визнати, що вони дедалі швидше провалюються в “нову бідність”, росіяни поки що не готові. Раз по раз вони переконують себе, що становище стабілізується, як розповідає їм уряд. Та коли цього не відбувається, занепокоєння тільки посилюється. І якщо економічна ситуація в країні не зміниться, то телевізор не зможе завадити тому, щоб страх рано чи пізно вирвався назовні. І тоді він набуде вигляду “бунту порожніх каструль”, а зовсім не холодильників, бо в холодильнику на той час зберігати багатьом росіянам буде вже просто нічого.
Іван Преображенський – кандидат політичних наук, експерт з питань Центральної та Східної Європи, Deutsche Welle
Нагадаю, на початку поточного місяця Світовий банк погіршив прогноз динаміки російського ВВП на 2016-2017 роки і спрогнозував, що вже в нинішньому році число бідняків у Росії перевищить 20 млн осіб.
При цьому, як розповіло минулого місяця агентство Бі-бі-сі, рівень бідності в Росії зараз досяг 10-річного максимуму. Зокрема, в РФ уже налічувалося на той момент понад 19 млн осіб, що проживають за межею бідності – це максимальний показник з 2006 року.
Про те, що в Росії стрімко зростає бідність, писало не так давно російське видання «РБК». «Навіть офіційна бідність стрімко зростає в Росії: доходи нижчі за прожитковий мінімум, за даними Росстату, отримують 20,3 млн осіб (14,1%) – це 13 міст розміром з Новосибірськ, або 24,5 Краснодара. Більше бідних – і в кількісному, і в процентному вираженні – у Росії востаннє було у 2006 році. Навіть у 2008 і 2009 роках цифри були нижчими, ніж сьогодні», – вказувалося в тій статті.
