Коли 8 січня на Місяць вирушив перший за понад 50 років посадковий апарат США, то ризику піддалося дещо більше, ніж цінне обладнання вартістю 108 млн доларів. Посадковий модуль Peregrin, який уже повернувся на Землю, так і не долетівши до Місяця, та згорів в атмосфері, окрім наукового корисного навантаження, зокрема й від NASA, перевозив людський прах. Також американська компанія розробник посадкового модуля, Astrobotic, надала можливість клієнтам за гроші відправити на Місяць сувеніри. Але що це означає як з етичної, так і з юридичної точки зору?
Про це пише Space.
Нагадуємо, що після запуску в космос і початку подорожі на Місяць, у посадкового модуля Peregrin виникла аварія в двигуні. Почався стрімкий витік палива і стало зрозуміло, що він уже не приземлиться на Місяць. На борту модуля, крім корисних наукових навантажень, також були невеликі контейнери, розміром 2,5 см на 5 см, де знаходилися сувеніри, а також людський прах. Будь-хто охочий міг відправити свої улюблені речі на Місяць за 500 доларів. Але за те, щоб влаштувати похорон на супутнику Землі потрібно було заплатити 13 000 доларів.
Можливо, це може здатися дивним, але похорон у космосі не є чимось незвичайним. За кілька тисяч доларів дві американські компанії Celestis і Elysium Space відправляють прах померлих людей на низьку навколоземну орбіту. Якби місія Peregrin вдалася, то в цьому випадку з’явилося б перше поховання людей на Місяці.
Комерційні корисні навантаження, що запускаються з території США, вимагають схвалення, але цей процес затвердження стосується тільки безпеки польоту. Наприклад, NASA зазнало критики з боку корінних американців навахо, через відправлення людського праху на Місяць. Народ навахо вважає Місяць священним і виступає проти використання його як кладовища. Але в NASA заявили, що не контролюють те, що намагалася доставити на супутник Землі приватна компанія. У такий спосіб проявилася невідповідність між комерційними місіями та міжнародним космічним правом.
Договір про космос 1967 року оголошує космос територією, що належить усьому людству. Тобто жодна країна у світі не може пред’явити права власності на той чи інший астрономічний об’єкт. Але цей договір не регулює те, що можуть робити в космосі приватні компанії та приватні особи.
Нещодавні “Угоди Артеміди”, підписані 32 країнами, розширюють захист місячних об’єктів, що мають історичне значення. Але цей захист поширюється тільки на державні, а не на приватні місії. Але ніхто не може володіти Місяцем, щоб надавати права на поховання.
У багатьох країнах діє космічне законодавство, що враховує підстави для відмови у відправленні корисного навантаження, яке не відповідає їхнім національним інтересам, наприклад, в Індонезії та Новій Зеландії.
Країнам, які, очевидно, не беруть до уваги такі міркування, включно з Австралією та США, можливо, доведеться переглянути свої погляди щодо місій на Місяць.
За словами космічної археологині Еліс Горман, на деяких об’єктах у Сонячній системі люди залишили не тільки наукові зонди, а й артефакти, що становлять історичну цінність. Наприклад, пам’ятні речі на Місяці залишили астронавти програми “Аполлон”. Однак відправлення на Місяць сувенірів або людського праху може не вважатися культурно та історично значущою. Невдала місія на Місяць із людським прахом і науковими корисними навантаженнями ілюструє недосліджені питання в правовій та етичній сфері.