РФ виступила перед західними лідерами з гучними заявами про Україну. Однак деяким твердженням представника країни-агресорки Сергія Лаврова суперечать навіть слова самого президента Росії Володимира Путіна.
Росія продовжує використовувати Раду Безпеки ООН для просування своїх брехливих наративів. Про це йдеться у звіті Інституту вивчення війни (ISW) за 22 січня.
Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров виступив на засіданні Радбезу ООН 22 січня. Воно було скликане самою країною-агресоркою.
Головні тези Лаврова, які виділили аналітики:
Аналітики підкреслили, що офіційні представники Кремля включно з самим президентом РФ Володимиром Путіним “постійно висловлювали загрозливу риторику” проти НАТО.
Також Лавров звинуватив ЗСУ у завданні ударів по тимчасово окупованих територіях. В ISW зазначили, що нещодавно він стверджував про атаку західною зброєю по цивільних об’єктах у Донецьку. Схожі наративи просували й інші російські джерела, але іноземні журналісти незалежно підтвердити ці заяви не змогли. Водночас в Україні заперечили здійснення такого обстрілу.
Аналітики виділили й спроби Лаврова применшити воєнні злочини російських окупантів. Він заявив, що росіяни й українці “живуть у мирі та злагоді” на захоплених територіях. З його слів, народи житимуть як “брати й добрі сусіди”, коли Кремль досягне своїх цілей у війні. В інституті наголосили, що йдеться про повну капітуляцію України та Заходу.
“ISW регулярно документувала, як російські війська та окупаційні адміністрації брали участь у широкомасштабних і навмисних кампаніях етнічної чистки; примусово та незаконно вивозили до Росії українців, у тому числі дітей; і систематично працюють над ліквідацією української мови, культури, історії та етнічної приналежності на територіях, окупованих російськими військами”, — йдеться у звіті.
Аналітики нагадали, що, на їхню думку, Росія хоче зміцнити свою позицію в ООН та отримувати вигоду від перебування у Радбезі. Засіданні 22 січня Лавров використав для “сприяння різноманітним інформаційним операціям Кремля”. В ISW припустили, що метою країни-агресорки було легітимізувати свої наративи та просунути їх на світовій арені, а також переконати інші країни припинити свою військову допомогу Україні.