Росія і КНДР офіційно заявили про свою дружбу, і Володимир Путін навіть вирушив з офіційним візитом до Пхеньяна з подарунками. Раніше ціла група журналістів і блогерів з РФ вирушила до Північної Кореї, щоб на власному досвіді продемонструвати, що там все не так, як розповідає “пропаганда”. І скоро для росіян відкриється новий туристичний напрямок на курорти КНДР. Росіянин Юрій Фролов, який зараз проживає у США, розповів CNN про свою поїздку до піонерського табору в Північну Корею ще до того, як дружба з цією країною стала офіційною політикою РФ.
Інтерес Фролова до Північної Кореї проявився, коли він подивився по телевізору документальний фільм, у якому розповідалося, як КНДР атакують капіталісти.
Ця цікавість привела його до вступу в групу “Солідарність з Північною Кореєю” у ВКонтакте, завдяки чому він вирушив до дитячого табору Songdowon International у Вонсані, на східному узбережжі Північної Кореї. Близько 500 доларів покрили всі витрати на 15-денну поїздку. Його батьки погодилися, і він вирушив один із Санкт-Петербурга до Владивостока, приєднавшись до інших дітей і функціонерів Комуністичної партії в подорожі.
Він згадує, що влітку 2015 року вітати їхню групу вийшов увесь персонал табору. Також там були діти з Лаосу, Нігерії, Танзанії та Китаю. Однак спілкування з північнокорейськими дітьми було обмежене останнім днем, що було навмисним кроком, аби запобігти будь-якому обміну реальним досвідом.
Табір пропонував типові літні розваги, як-от пляжні прогулянки та змагання з будівництва замків із піску, але також включав і своєрідні ритуали. Діти мали прокидатися о 6-й ранку і чистити статуї колишніх північнокорейських лідерів Кім Ір Сена і Кім Чен Іра, хоча там були прибиральники. Також обов’язковими були уроки музики на яких розучували патріотичні пісні про повагу до вождя, перекладені російською мовою.
Одним із найдивніших занять у літньому таборі була комп’ютерна гра, у якій гравці, керуючи хом’яками в танках, мали зруйнувати Білий дім.
Журналіст Вілл Ріплі, який сам неодноразово бував у Північній Кореї, згадує, що спілкувався з двома місцевими жителями, які грали в таку ж гру.
“Коли я запитав, у кого вони стріляють, вони відповіли: “У наших заклятих ворогів, американців”. Потім я запитав: “А що, якщо я скажу вам, що я американець? Ви теж хочете мене застрелити?”. Не вагаючись, вони відповіли: “Так”. Переконавши молодь, що я “хороший американець”, вони вирішили, що мені слід дозволити жити. А потім вони посміхнулися і помахали, коли ми попрощалися”, — згадує репортер, зазначаючи, що це був типовий парадокс Північної Кореї: люди зазвичай були доброзичливі й ввічливі, навіть коли вони говорили йому, що США мають “потонути в морі вогню”.
Незважаючи на потужну пропаганду, Фролов залишався скептиком. Суворий графік його засмучував, йому не дозволяли пропускати ранкову зарядку попри нездужання. Та й їжа була дуже одноманітною: рис, картопля і хліб.
“Багато речей здавалися фальшивими, особливо будівлі науки та інновацій. Вони не були переконливими навіть для дитини. Це був не зовсім жахливий досвід. Мені було просто нудно. За винятком відсутності інтернету, це було схоже на будь-який базовий російський табір для дітей”, — згадує він.
Незважаючи на неприємну і суворо контрольовану обстановку, він вирішив повернутися в табір на наступний рік, почасти через те, що його занадто наполегливо запрошували, щоб він міг відмовитися. Розповідь Фролова дає рідкісну можливість зазирнути в життя іноземних дітей у літньому таборі в Північній Кореї, підкреслюючи зусилля країни з ідеологічної обробки молодих умів за допомогою поєднання культурного обміну та пропаганди.
“Це нагадування про те, на що готова піти Північна Корея, щоб сформувати сприйняття і культивувати лояльність. Його досвід у Міжнародному дитячому таборі Сондовон підкреслює використання режимом пропаганди та контролю для впливу на уми молоді”, — зазначає журналіст.