Чому українські біженці не обирають працювати в Німеччині
Німецькі високопосадовці вважають, що працевлаштування українців у Німеччині не вдалося, оскільки лише чверть біженців змогли знайти роботу.
Про те, що працевлаштування українських біженців у Німеччині провалилось, пише Bild. За даними міністра праці та соціальних питань Хубертуса Хайля, якого цитує видання, у Німеччині працюють лише чверть біженців з України, у той час як в інших країнах Європи ці показники більші у два-три рази. Для порівняння: у Данії зараз знайшли роботу 78% українських біженців, у Чехії працює 66%, у Польщі — 65%, Швеції та Великій Британії — по 56%, в Нідерландах — 50%.
Однією з головних причин такої ситуації німецькі експерти вважають чималу фінансову підтримку від держави. У Німеччині дорослі українці отримують звичайну ставку соціальної допомоги 563 євро, діти — 357-471 євро залежно від віку. Крім того, покриваються житло та додаткові витрати. Водночас у багатьох країнах Європи допомога є значно меншою та коливається у межах 66-200 євро.
Плани змінилися: не можуть уявити, що працюватимуть по 8 годин на день
Марія, якій минулого року виповнилося 50, зараз живе у Гамбурзі. В Україні вона працювала бухгалтером. Щоб знайти аналогічну роботу у Німеччині, їй потрібна німецька щонайменше на рівні В2, але за два роки жінка просунулась тільки до рівня А2. Каже, що в березні 2022-го, коли вона тільки приїхала до Гамбургу, мала великі плани: вивчити мову, паралельно працювати хоча б на частковій зайнятості, а одразу після закінчення війни повернутися додому. Але після двох років у Німеччині настрій кардинально змінився.
“Попри всі заяви влади, що біженців мало не змусять йти на роботу, німці ставляться до нас дуже лояльно, — каже Марія. — І це, на жаль, особисто мені на користь не пішло. Якщо два роки тому я не уявляла свого життя без роботи, то зараз не можу уявити, як я знов працюватиму по вісім годин на день. Німецьку вивчаю формально, майже щодня сварю себе, що вже б мала вільно розмовляти, але щось міняти не готова. Планів ніяких не маю — просто пливу за течією. Поки виплати є, буду їх отримувати. Якщо їх скасують, тоді й буду вирішувати, що далі робити”.
У Німеччині працюють лише чверть біженців з України, у той час як в інших країнах Європи ці показники більші у два-три рази
30-річна Світлана живе у Німеччині трохи понад рік. Каже, що після початку повномасштабної війни не мала планів їхати з України, але у січні 2023-го її звільнили. І якщо до обстрілів та повітряних тривог вона якось звикла, то без роботи стало зовсім важко. Тож вона нарешті прийняла запрошення родички та поїхала до невеличкого містечка під Бременом.
Після двох років життя у еміграції плани багатьох українців змінилися
Фото: Фото Наталя Мічковська
“В мене тут живе рідна тітка вже понад 25 років, — каже Світлана. — Вона запевняла, що це класне курортне містечко поблизу моря, але потрібно сказати, що в нас виявилося різне розуміння слова “курорт”. Цілий рік все сіре, десь 10 місяців на рік йдуть дощі. По вихідних місто взагалі вимирає, на вулицях нікого немає, тільки чайки “крякають”. Це для туристів тут все класно та красиво, але насправді все це дуже депресивно виглядає. Хоча німцям, як я зрозуміла, подобається”.
За словами співрозмовниці Фокусу, коли вона рік тому їхала до Німеччини, була сповнена рішучості вивчити німецьку. Світлана справедливо міркувала, що мова їй не завадить у будь-якому разі, незалежно від того, вирішить вона залишитися в Німеччині, чи повернеться назад до України. Однак за доволі довгий час вона не змогла просунутися далі рівня А2, і це при тому, що ніде не працює, і вивчення мови, фактично, її єдине заняття.
“По-перше, виявилося, що здібностей до мов в мене немає, — каже дівчина. — По-друге, немає бажання — я постійно думаю про те, що хочу повернутися додому, а в Україні якось обійдуся без німецької. Часто їжджу до Дніпра та назад, можна сказати, живу від поїздки до поїздки. По-третє, насправді, мені матеріально вигідніше бути “вічним студентом”. Адже так я сиджу на виплатах (держава оплачує оренду житла, споживання газу, мовні курси, медичну страховку плюс 560 євро виплат на місяць), мене не змушують шукати роботу, і водночас я маю можливість їздити до України кожен один-два місяці”.
За словами Світлани, їй дуже важко оцінити рівень задоволеності власним життям. З одного боку, вона вдячна Німеччині і за прихисток, і за відношення, і за виплати. З іншого — каже, що живе зовсім не тим життям, про яке мріяла, і Європа дарма продовжує роздавати біженцям виплати та безкоштовні курси.
“Тут нас розбалували, більшість вже забули, що таке працювати, — каже Світлана. — За всю Німеччину не скажу, але в нашому регіоні роботи особливо немає, тому нас ніхто не примушує працевлаштовуватись. Можна піти прибиральницею чи працювати на виробництві, але навіщо? Щоб отримувати виплати, достатньо ходити на курси німецької, причому показувати результати необов’язково. Не здав рівневий екзамен — знову безкоштовно йдеш на ті самі курси та далі сидиш на виплатах”.
Дилемма біженок: працювати чи доглядати за дітьми
Як бачимо, думки співрозмовниць Фокусу повністю збігаються з даними, що оприлюднили в Bild: великі виплати пішли на користь далеко не всім. Ще одна причина низького рівня працевлаштованості у Німеччині, на яку вказало видання, полягає в тому, що близько 72% українських біженців у Німеччині мають вищу освіту. Їх вважають надкваліфікованими, але, щоб працювати у Німеччині за фахом, необхідно пройти довгий шлях до визнання диплома, який може тривати роками. Тут би в нагоді стало знання мови, але безкоштовні мовні курси поки що не дуже добре вирішують проблему.
Ба більше: експерти не впевнені, що українці на допомозі масово підуть на роботу навіть якщо Німеччина посилить правила, наприклад, скоротить виплати та буде наполягати на загальному працевлаштуванні мігрантів. Але справа не тільки в небажанні працювати.
“Частина українців може повернутися додому в Україну — ми знаємо про це зі спілкування з українцями у Німеччині, — відзначила у коментарі Фокусу Маргарита Нестеренко, керівниця міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL. — Йдеться насамперед про жінок з дітьми, особливо молодшого віку. Жінки складають 65% українських біженців війни. Більшість приїхали з дітьми самі, або з дорослими родичами, за якими теж потрібний догляд“.
За словами експертки, таким жінкам складно знайти роботу і водночас доглядати за дітьми, адже для них найчастіше пропонують так звану minjob – роботу на неповний робочий день і на неповну ставку. Цих доходів може не вистачити на життя, якщо соціальні виплати не покриватимуть значну частину витрат.
“І зараз багато українців, які готові і хочуть піти на роботу, не мають такої можливості, бо немає з ким залишити дітей, а німецька система влаштована так, що дітей без догляду залишати не можна”, — відзначила Маргарита Нестеренко.