На дні італійського озера Браччано, у затопленому поселенні Ла-Мармотта, дослідники натрапили на те, що зазвичай безслідно гниє за лічені десятиліття.
19 дерев’яних луків епохи раннього неоліту, що ідеально збереглися в мулі, стали справжнім викликом для істориків, пише Arkeonews.
Головний сюрприз чекав на вчених під час аналізу деревини. Виявилося, що стародавні майстри зовсім не трималися за «ідеальні» матеріали, як-от тис, а майстерно підлаштовувалися під те, що росло навколо них.
Селище Ла-Мармотта зараз спочиває за 300 метрів від берега під товщею води. Між 5635 та 5230 роками до н. е. тут стояли хати на палях, а берегом ходили люди, які щойно освоїли землеробство. Коли озеро поглинуло село, шари осаду та відсутність кисню створили унікальний консервуючий ефект.
За роки розкопок тут знайшли не лише зброю, а й цілі каное-довбанки, весла та сільськогосподарський реманент.
Традиційно вважалося, що в неоліті існувала жорстка спеціалізація: якщо лук — то з тиса. Проте в Ла-Мармотта тиса не знайшли взагалі. Аналіз пилку підтвердив, що його тоді просто не було в цих краях. Але замість того, щоб імпортувати сировину чи кинути полювання, громада проявила неймовірну гнучкість.
Науковці ідентифікували шість різних порід дерева:
Кожна з цих порід має свої механічні особливості. Граб витримує стискання, ясен пружинить, а дуб гарантує довговічність. Це доводить, що стародавні мисливці не просто брали першу-ліпшу палицю, а чітко розуміли фізику матеріалу.
Хоча Ла-Мармотта — це село фермерів, полювання залишалося критично важливим. Разом із луками археологи знайшли понад 500 крем’яних та обсидіанових наконечників стріл. Багато з них мають характерні тріщини від ударів та залишки деревної смоли, якою наконечники приклеювали до древка.
Знахідки кісток оленів, кабанів та водоплавних птахів підтверджують: лук був не церемоніальним атрибутом, а робочим інструментом для виживання.