В Україні існує безліч народних свят, котрі тісно поєднали в собі християнські та дохристиянські звичаї. Про деякі з них, такі як Івана Купала або ж Великдень — знає кожен сучасний українець. Про інші ж — відомо далеко не всім. Саме до таких відноситься свято Макрини, з яким ми пропонуємо познайомитися детальніше.
Дохристиянська історія:
У часи язичництва, Макрину вважали дочкою богині осені, вісницею останнього дня літа. Безперечно, сумно усвідомлювати, як швидко літо добігає до завершення, але якщо цього дня піде дощ, така прикмета якраз є доброю — значить буде добрий врожай. Вона передувала Перуну (Іллі, 2 серпня), який мчався небом на своїй громовій колісниці і остаточно завершував літній час. Навіть купатись після другого серпня було заборонено.
Християнська історія:
Свято названо на честь цнотливої Макриди-Мокрини, котра жила у четвертому столітті, виховувалась у суворій манері та прийняла обітницю дівоцтва і безшлюбності. Разом із матір’ю прийняла долю чернецтва та присвятила все життя служінню Богу. Її скромність, за легендами, була настільки сильною, що Макрина не оголювалась навіть перед лікарем, а зцілювалась молитвами, завдяки яким Бог наділив її даром чудотворця.
Прикмети, пов’язані із цим днем:
Основні відомості про свято побудовані на прикметах, пов’язаних з погодою та врожаєм. Вважалось, що яким буде цей день — такою буде й уся осінь. Але при цьому особливо чекали дощу. Якщо його на Макрини не було, то баби навіть проводили спеціальний ритуал, “робили Макрини”, аби викликати дощ. Для цього потрібно було знайти молоду дівчину, в якої день народження 1 серпня та наректи її Макриною. Вона мала одягнутись у святкову сукню, взяти у баб колосся хлібу і віднести його до річки. Увійти в воду, пірнути та передати воді жито.
При цьому ні один чоловік не мав бачити, як проводиться ритуал і тим більше бути його учасником. А ті й самі боялись підглядати, адже така помилка могла накликати біду та засуху на усе село.