У сучасному світі, де постійно звучить «будь найкращим», перфекціонізм часто сприймається як комплімент, або доказ високих стандартів. Проте психологи дедалі частіше говорять про нього як про пастку.
Пастку, яка виснажує, яка болить і, яка отруює кожен аспект життя. Перфекціонізм не просто заважає жити вільно, він буквально прив’язує людину до вічного невдоволення собою, навіть тоді, коли вона досягає блискучих результатів, пише zelenagazeta.
Чому перфекціонізму стає більше?
За дослідженням Американської психологічної асоціації, рівень соціально зумовленого перфекціонізму зріс на 33% за останні 25 років. Особливо високий він серед молоді: покоління Z частіше за інших відчуває тиск бути ідеальними. Це проявляється у навчанні, зовнішності, комунікації.
Батьки, соцмережі, школа — всі формують образ «успішної людини», яка ніколи не помиляється. І, так, саме таких людей ми часто бачимо на екрані смартфону,телевізору, або кінотеатру. «Ти маєщ бути ідеальним», – цей посил звучить скрізь.
Перфекціонізм — це не старанність
Варто розуміти, що перфекціонізм це не просто бажання робити добре. Це внутрішній наказ: роби, або ідеально, або ніяк. У його основі глибокий страх бути недостатньо гарним, недостатньо потрібним та коханим, неприйнятим.
Часто перфекціонізм формується в дитинстві: в умовах надвисоких очікувань, або постійної критики. В результати людина вчить головне правило: любов — лише за результат, а не просто, тому що ти є.
Як це виглядає в реальному житті
Життя з перфекціонізмом — це постійна гонитва та боротьба. Навіть найменша помилка сприймається, як глобальна катастрофа. Успіх не тішить, бо «могло бути краще».
Людина боїться починати щось нове (раптом не вийде), боїться завершити (ще не ідеально), і зрештою не дозволяє собі відпочити. Це виснажує тіло, психіку, самооцінку. Так, нічого доброго перфекціонізм самій людині не дає.
Як вийти з кола перфекціонізму?
Перший крок — визнати, що «ідеально» — це лише ілюзія. Не буває ідеально. Взагалі і ніде. Так, це досить легко написати, проте досить важко втілити в життя. Проте все можливо. Читай про неідеальних, проте щасливих людей. Дивись на них у фільмах і дозволяй неідеальності бути поруч: потрохи, крок за кроком.
Далі, треба прийняти, що помилки — не доказ слабкості, а частина навчання, і це нормально. Дозволь собі помилятися і не кори себе за це.
Далі, пам’ятай, твої зусилля у будь-якій справі, вже варті поваги, незалежно від результату. Так, якщо ти щось робиш від душі та вкладаєш в це свої сили, ти вартий поваги. За сам процес, а не результат.
Психотерапевти радять фокусуватись на внутрішньому діалозі: помічати самокритику й запитувати себе, чи справді це об’єктивно. Завжди питай себе: «Чи сказав(ла) б я це другові?». І якщо ні, це – твій прояв перфекціонізму, який треба розуміти. Для початку заведи щоденник та записуй такі діалоги, щоб розуміти, де об’єктивна реальність, а де – перфекціонізм.
Звільнення від перфекціонізму — це не про зниження планки. Це про повернення до себе. Про дозвіл бути живим, а не бездоганним. Про життя, в якому є місце для помилок і ніжності, а не тільки для досягнень. Це шлях до себе , і саме тому він вартий того, щоб по ньому йти.