Нові астрономічні дослідження показують, що планети Сонячної системи формувалися не в тому порядку, як вважалося раніше.
Замість того щоб починатися з внутрішніх планет, перші сформувалися гіганти — Юпітер і Сатурн, тоді як Земля, Венера, Марс і Меркурій з’явилися значно пізніше. Це відкриття може пояснити, чому наша планета опинилася саме в зоні, придатній для життя, повідомляє NoWorries.
Близько 4,5 мільярда років тому масивна хмара газу та пилу під дією гравітації сформувала Сонце, навколо якого виник протопланетний диск. У ньому почалося злипання частинок у більші тіла через процес акреції. Вирішальну роль відіграла межа так званої «снігової лінії» — області між орбітами Марса та Юпітера, за якою температура була достатньо низькою для накопичення водяного льоду. Саме тут зародилися гігантські планети.
Юпітер і Сатурн утворилися першими, усього за кілька мільйонів років після народження Сонця. За ними послідували Уран і Нептун, що завершили формування приблизно через 10 мільйонів років. Натомість внутрішні планети — Земля, Венера, Марс і Меркурій — формувалися значно повільніше, можливо протягом понад 100 мільйонів років. У космічному масштабі ця різниця незначна, однак саме вона визначила структуру всієї Сонячної системи.
Після свого утворення Юпітер і Нептун почали мігрувати, змінюючи положення інших тіл. Нептун відсунувся далі від Сонця, створивши область, що нині відома як пояс Койпера. Юпітер навпаки рухався всередину системи, своїм тяжінням притягуючи або викидаючи інші об’єкти, а частину з них знищуючи, спрямовуючи в бік Сонця. Саме цей рух визначив розташування планет земної групи.
Гравітаційний вплив Юпітера вважають ключовим чинником, який утримав Землю у «зоні життя» — на оптимальній відстані від Сонця, де можливе існування рідкої води. Як зазначають дослідники, якби Юпітер сформувався інакше, умови для появи життя на нашій планеті могли б не виникнути. Таким чином, найстаріша планета Сонячної системи могла стати вирішальним чинником у появі життя на Землі.