Нова влада таки взялася за вкрай непередбачувану витівку у вигляді раптового запровадження ринку землі, щоправда, не з 1 січня 2020 року, як обіцялося, а з 1 жовтня, тобто через рік. На сайті Верховної Ради вже опублікований відповідний законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», підготовлений Міністерством економіки, торгівлі і сільського господарства за підписом міністра Тимофія Милованова, що має досить неоднозначну репутацію.
Наміри Зе-влади викликали бурхливу дискусію в суспільстві і в ЗМІ, хоча до «земельного майдану» справа поки що не дійшла …
Якщо землю таким поспіхом хочуть продавати, це означає, що хтось дуже хоче її купити і має для цього відповідні фінансові та інші можливості. Очевидно, що нечисленні фермери України такими можливостями, за визначенням, не володіють. Головними інтересантами покупки землі можуть бути тільки вітчизняні агроолігархи та іноземний капітал.
Згідно з опитуванням, проведеним Соціологічною групою “Рейтинг” з 28 вересня по 1 жовтня 73% опитаних виступають проти запровадження продажу землі сільськогосподарського призначення, 19% підтримують ініціативу, 8% – не визначилися.
Таким чином, підтримку продажу землі назвати масовою аж ніяк не можна.
Чим володіє Україна
За даними, наведеними в постанові КМ України від 07.06.2017 р №43 «Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», землі сільськогосподарського призначення становлять 42,7 млн га.
З них близько 32 млн га (74,8%) знаходяться в приватній власності, 10,4 млн га (25,1%) у власності держави.
Експерти відзначають, що вже у визначенні цієї категорії земель відсутня конкретика, що відкриває простір для зловживань і корупції , але про це нижче.
Із зазначеної площі земель сільгосппризначення власне орні землі становлять лише 78,4, або 54% від загальної території України. Тим не менш, це більш ніж значна забезпеченість землею, якщо порівнювати з Європою, де цей показник в середньому 35%, причому слід розуміти, що Європа вкрай неоднорідна по землезабезпеченості від країни до країни, і зазначений середньоєвропейський рівень схожа на «середню температуру по палаті» .
Крім ріллі, пасовища в Україні займають 9% загальної площі земель с / г призначення, сінокоси – 4%, багаторічні насадження – 1,5%
Звертає на себе увагу величезний навіть за світовими мірками обсяг земель с / г призначення, що перебувають у державній власності – понад 10 млн га. Саме ці землі влада має намір продавати в першу чергу.
Продамо землю нашу, мать вашу!
За даними ЗМІ, розглядалися два варіанти запуску ринку землі.
На першому з них наполягав Світовий банк. Суть його полягала в тому, щоб написати окремий закон про обіг сільгоспземель, в якому були б прописані всі правила. Той факт, що якийсь Всесвітній банк (навіть не МВФ, який хоча б надає Україні значні кредити) намагається керувати нашою законотворчістю на тему ринку землі, не тільки викликає питання і сарказм, але і підтверджує підозри в тому, що головні інтересанти у продажу нашої землі знаходяться за межами України.
У Зеленського від цього варіанту відмовилися, але не для того, щоб зобразити залишки незалежності від кредиторів і грантодавців. Просто обраний другий варіант внесення змін до Земельного кодексу виявився простішим і вимагав набагато менше зусиль і часу на розробку. Крім того, планується підготовка ряду інших законів, пов’язаних із земельним питанням і ринком землі.
Короткий зміст пропонованого законопроекту:
З 1 жовтня 2020 року скасовується заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення. Купувати землю отримають право українські фізичні та юридичні особи, територіальні громади та держава. Підкреслимо, що протягом довгих років велися розмови про те, що право купувати землю матимуть тільки фізичні особи-громадяни України, як в дуже багатьох країнах. Тепер же, як бачимо, пропонується дозволити продаж юридичним особам, що тягне відразу два наслідки. По-перше, це дозволить тим, хто зараз реально користується землею, включно з олігархічними агрохолдингами, юридично закріпити свої права на землю, якої вони де-факто користуються, часто із застосуванням тіньових схем. По-друге, це відкриває доступ до покупки землі іноземцям через реєстрацію в Україні юридичних осіб з іноземним капіталом.
Законопроектом передбачено переважне право орендаря на купівлю земельної ділянки. Ця норма дозволяє нинішнім орендарям примусити власника земельного наділу продавати землю тільки цьому орендарю навіть при наявності більш вигідного покупця. Ситуація буде ускладнюватися, якщо цей наділ знаходиться в загальному земельному масиві, тобто оточений землею, яка належить або орендується землекористувачем.
У законопроекті відсутня найважливіша норма, якої дотримуються в усіх розвинених країнах. У цивілізованому світі землю сільгосппризначення можуть купувати і навіть просто брати в оренду тільки ті, хто буде вести на ній сільське господарство, має відповідні кваліфікацію і досвід роботи. З одного боку, в умовах України така норма створить додаткові бюрократичні бар’єри та умови для корупції, тим більше що пересічний мешканець українського села найчастіше не має «корочок» агронома, тваринника і так далі. Але з іншого боку, відсутність подібного обмежувача дозволить купувати землю кому завгодно, в тому числі з метою спекуляції, тобто подальшого перепродажу, і все більше міцніє підозра, що саме спекуляція землею є найважливішою причиною того, чому новоявлена влада, замість реальної глибокої аграрної реформи, поспішає терміново забезпечити продаж землі.
Законопроектом встановлюються обмеження на продаж землі «в одні руки». Концентрація землі обмежується 15% сільгоспземлі в масштабах області і 0,5% в рамках країни.
Тут теж виникає цікава колізія. Як сказано вище, загальна площа с / г земель в Україні становить понад 40 млн га. Якщо виходити із зазначеного обмеження в 0,5% від загальної площі с / г земель, то виходить не більше 200 тис. га «в одні руки». Але в Україні вже існують агрохолдинги, які ведуть господарство на площах, що перевищують 200 тисяч га і доходять навіть до півмільйона гектарів, щоправда, поки мова йде нібито про орендовані землі. Тобто деякі підприємства доведеться розукрупнювати, але навіть в цьому випадку вони залишаться так званими пов’язаними особами.
При цьому сама цифра 200 тисяч га є просто дикою! У Європі, в яку ми ніби як рухаємося, максимально допустимий наділ «в одні руки» становить, в залежності від країни, 200-500 га. У США сумарний земельний банк може бути більше 500 га, але тільки в тому випадку, якщо кілька фермерів об’єднали свої паї для спільного ведення господарства фактично в колгосп, який в правовій системі Штатів є корпорацією, до речі, це єдина допустима там форма володіння землею юрособою.
Таким чином, в Україні пропонується створення латифундій, що абсолютно неприйнятно в розвиненому світі.
Крім того, із дня набрання чинності закону одночасно буде скасовано заборону на відчуження земель сільськогосподарського призначення всіх форм власності.
Намагаючись пояснити подібну невідповідність, міністр Тимофій Милованов заявив, що агрохолдинги з великими земельними банками в сотні тисяч га вже існують, і розганяти їх не можна, а закон, мовляв, зворотної сили не має. Таким чином, закон спочатку підганяється під інтереси олігархічного бізнесу, входячи в суперечність з практикою розвинених країн.
Стартова ціна продажу – якась нормативна грошова оцінка. Її поки не озвучували. І тут багато цікавого через те, що земля в Україні в рази дешевше, навіть у порівнянні з найближчими східноєвропейськими партнерами. Це наштовхує знову ж таки на думку про те, що «терміновий» продаж землі затівається, перш за все, для її спекулятивного скуповування для вкладення коштів з метою подальшого перепродажу, про що нижче.
Продаж державних і комунальних земель буде проводитися шляхом відкритих аукціонів.
Підтримку невеликих фермерських господарств, які будуть купувати до 500 га землі, уряд обіцяє здійснювати на основі окремих нормативних актів, проекти яких ще не оприлюднені. Чиновники обіцяють запустити програму здешевлення кредитів, на яку в 2020 році в проекті бюджету передбачено 4,4 млрд гривень. Характерно, що ця програма діє і зараз, але особливим успіхом не користується.
Крім того, Мініфін обіцяє начебто якусь програму часткового гарантування кредитів покупки землі фермерами. Втім, поки це не більше ніж прожекти.
До того ж фермери часто не можуть реально отримати зазначені пільгові кредити через бюрократичну тяганину і хабарництво в державних органах і в банках. Втім, це окрема тема.
Чужі хижаки проти наших хижаків
Повторимо, що головними інтересантом покупки землі є, перш за все, вітчизняні агроолігархи та іноземний капітал.
Щоправда, вітчизняні агроолігархи і так непогано влаштувалися, масово взявши дрібні наділи власників в довгострокову оренду переважно за копійки і консолідувавши, таким чином, величезні земельні банки, що налічують сотні тисяч гектарів. Тому з прийняттям закону, точніше поправок до земельного законодавства про купівлю-продаж землі, олігархам доведеться активно працювати над скупкою орендованих площ у власників земельних наділів.
Що ж стосується іноземного капіталу, то тут вимальовується цікава картина. Можливість покупки землі іноземцями, повторимо, законопроектом передбачена у вигляді дозволу продажу юридичним особам, зареєстрованим в Україні. Власниками і / або кінцевими бенефіціарами юросіб можуть бути іноземні юридичні та / або фізичні особи. Таким чином, нова влада «зливає в каналізацію» багаторічні запевнення всіх попередніх влад в тому, що українська земля в іноземні руки не потрапить.
Втім, згаданий міністр Милованов знайшов цьому непогане виправдання, якщо завгодно, «відмазку». За його словами, в Україні вже працюють понад тисячу агрокомпаній з іноземним капіталом , які обробляють 4-5% сільгоспугідь. Оскільки вони вже працюють давно, платять податки, створюють робочі місця, то, на думку Милованова, забороняти їм працювати було б неправильно і просто економічно недоцільно. За словами Милованова, було б помилкою дозволити вже працюючим в Україні іноземним компаніям продовжити роботу, а нових бажаючих не пускати. Начебто правильно і логічно …
Однак, в межах цього підходу таким компаніям можна було б дозволити працювати без отримання землі у власність на умовах довгострокової оренди, власне, як вони зараз і працюють. Нагадаємо, що на Заході немає особливої відмінності між володінням землею і її орендою, а існує поняття землекористувача, причому в цілому ряді розвинених країн землекористування здійснюється у формі оренди землі у держави або муніципалітетів, які є власниками, наприклад, в Нідерландах, Австралії або Канаді.
В багатьох країнах, наприклад у тій же Канаді або в Японії, іноземці взагалі не допускаються до володіння землею. Навіть в США іноземці володіють приблизно 1% сільгоспземель, та й то з цілою низкою застережень. А в Україні працюють компанії з іноземним капіталом, які консолідували земельні банки, площа яких обчислюється сотнями тисяч гектарів, чого в розвинених країнах не буває взагалі!
Хто саме з числа іноземців та з якою метою потенційно зможуть купувати нашу землю? Тут ще цікавіше.
На думку все того ж Милованова , занадто значних обсягів покупки наших земель іноземцями очікувати не слід, так само як і масштабного« заходу »іноземного капіталу в сільське господарство України взагалі.
«Досвід Східної Європи показує, що іноземці насправді не так швидко заходять і заходять на дуже маленький відсоток. Ми не очікуємо, що буде вплив. Вони не розуміють нас, вони нам ще не довіряють. Вони можуть зайти в інші країни, де вже є інфраструктура, дороги, суди тощо», – стверджує Милованов, мотивуючи тим, що в Україні існують проблеми з правом власності.
Однак не можна виключити, що з відкриттям ринку землі в Україну можуть спробувати зайти великі агровиробники з інших країн. Але слід розуміти, що великі земельні банки, які обчислюються в мільйонах гектарів, існують тільки в Австралії і Новій Зеландії, де, до речі, зараз проводиться політика розукрупнення земельних масивів. В основному ж великі землекористування розташовані в Африці, Латинській Америці, Росії, Казахстані, Україні. Окремо стоїть Китай, що також має великі агропідприємства і об’єктивно зацікавлений в придбанні значних земельних масивів, що дуже небезпечно, як мінімум, з точки зору екології. Російському капіталу дорогу перекриють законодавчо з відомих причин. Решта навряд чи будуть масово скуповувати землю в Україні з політико-правових і логістичних причин.
Отже головною цільовою аудиторією майбутнього земельного розпродажу можуть стати саме спекулянти. Зараз багато хто в світі зацікавлений у вкладенні грошей, що знецінюються, яких в світі стає все більше, особливо після кризи і так званої політики пом’якшення в США і Європі, а по суті – грошової емісії.
Проблема в тому, що ціни на с / г землю в Україні зараз є вкрай низькими в порівнянні навіть з сусідами по Східній Європі, не кажучи про більш розвинені країни.
Це добре ілюструється такими даними.
Джерело: “Проконсул”
Як бачимо, навіть вкрай бідна земля Естонії оцінюється в 4 рази дорожче українського чорнозему!
Очевидно, саме через досить високі ціни на землю в Східній Європі не спостерігається масованої скупки земель іноземцями, як справедливо стверджує міністр Милованов. Але ж в Україні ціни в рази нижче, і це може призвести навіть до буму скупки землі. Але це буде бум спекулятивний.
Вкладення в українську землю – це справді дуже ризикова витівка, якщо згадати, що панує в країні беззаконня, не кажучи вже про війну. Але ж і нажива очікується дуже і дуже висока, якщо дивитись по різниці цін. Якщо зараз ціни на землю в Україні низькі, то з відкриттям ринку ціна об’єктивно піде вгору, і, купивши землю зараз, через кілька років її можна буде продати набагато дорожче. У спекулянтів ризик завжи є незмінним атрибутом високого очікуваного рівня наживи.
Як все це позначиться на інвестиційному кліматі, розвитку аграрного виробництва, робочих місцях? Та ніяк! Спекуляція ніколи нічого не породжувала, крім криз і загострення соціальних проблем. І аж ніяк вона не призведе до зростання економіки, добробуту громадян, підвищення продуктивності економіки і мотивації до продуктивної праці, як нас намагається переконати новоявлена влада.
Це буде просто фінальний розпродаж країни.