Перетворення тієї частини Донбасу, де зосереджено більшість шахт, що видобувають енергетичне вугілля, на «тимчасово неконтрольовану територію», а також відсутність альтернативних джерел стабільного постачання цього виду сировини спричинило кризу в забезпеченні паливом українських ТЕС і ТЕЦ, що загрожує дефіцитом потужності у вітчизняній енергосистемі і т. зв. віяловими відключеннями.
Наприкінці червня заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Олександр Светелик закликав усі категорії споживачів електроенергії – від великих промислових підприємств до звичайних громадян – до її максимальної економії, принаймні до кінця літа. «Це необхідно для того, щоб уникнути віялових відключень, звернень за допомогою до Російської Федерації (РФ), а також щоб зберегти запаси енергетичного вугілля для опалювального сезону», – пояснив він.
Щоправда, декілька днів потому вже міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик заявив про те, що наразі об’єднана енергосистема (ОЕС) України, навпаки, має надлишок потужності в розмірі 2,2 ГВт, а отже, ані в запуску додаткових виробничих потужностей, ані в допомозі Росії, ані навіть просто в будь-якій економії потреби немає.
Тим самим він по суті повністю спростував застереження свого заступника про загрозу дефіциту потужності в енергосистемі країни, зумовлену кризою в забезпеченні сировиною вітчизняних теплоелектростанцій (ТЕС) і теплоелектроцентралей (ТЕЦ), що виникла ще восени 2014 р. і фактично досі не подолана.
Вразливе місце
Нагадаємо, що загальний обсяг споживання електроенергії в ОЕС України, залежно від сезону, коливається в діапазоні 16-25 тис. МВт на день. Як правило, більшу частину цього обсягу виробляє ДП НАЕК «Енергоатом», до структури якого входять Запорізька, Південно-Українська, Рівненська та Хмельницька АЕС, що мають 15 енергоблоків із сукупною потужністю 13,835 тис. МВт. Їхня частка в загальному обсязі виробництва електроенергії в країні досягає 45-55%.
Поряд із цим приблизно таку ж частину споживаного обсягу виробляють шість енергогенеруючих компаній – Дніпроенерго, Східенерго, Донбасенерго, Західенерго, Київенерго та Центренерго, до складу яких входять 15 ТЕС і 2 ТЕЦ із сукупною потужністю 14,837 тис. МВт. Їхня частка становить 35-45%. Частину, що залишилася, досить незначну, генерують гідро- та гідроакумулювальні електростанції (ГЕС і ГАЕС), а також поновлювані джерела енергії (ПДЕ).
Формально Україна має надлишкові енергогенеруючі потужності, потенційний обсяг виробництва яких приблизно в 1,5-2 рази перевищує обсяг її потреб в електроенергії. Насправді все складніше.
Усі 14 задіяних ТЕС країни можуть використовувати за сировину тільки енергетичне вугілля певних марок, а 7 із них – тільки вугілля марки «А» або антрацит. Однак майже 50% загального обсягу енергетичного вугілля в Україні видобувають підприємства, що входять до структури Донбаської паливно-енергетичної компанії (ДПЕК) Ріната Ахметова й перебувають переважно в зоні АТО або на території т. зв. Донецької та Луганської Народних Республік (ДНР і ЛНР).
Навіть більше, майже 60% загальноукраїнського обсягу вугілля саме групи «А» виробляють три підприємства ДПЕК – шахта «Комсомолець Донбасу», а також холдинги «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», розташовані знову-таки в зоні АТО, а решта 40% обсягу антрациту добувають на підприємствах, розміщених у районі міст Шахтарськ, Сніжне, Ровеньки, Свердловськ, Антрацит, Красний Луч та ін., тобто теж у самопроголошених ДНР і ЛНР. І це означає, що робота не менше 35% енергогенеруючих потужностей України залежить від постачання сировини з території, яка на сьогодні є для неї «тимчасово неконтрольованою».
Закономірний дефіцит
Мінімальний обсяг енергетичного вугілля, потрібний для нормальної роботи ТЕС України протягом місяця, становить у середньому 3,1 млн тонн. При цьому до початку війни на Донбасі обсяг видобутку цього виду сировини в Донецькій і Луганській областях досягав 5 млн тонн на місяць, тобто перевищував середньомісячний обсяг потреби ТЕС країни майже на 40%. Однак через бойові дії до серпня 2014 р. майже 50% ресурсів донбаського вугілля виявилися недоступними, що спричинило істотний спад обсягів видобутку.
За даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості, у 2015 р. вугледобувні підприємства країни порівняно з 2014 р. скоротили обсяг видобутку енергетичного вугілля на 35,3% – до 31,604 млн тонн. Поряд із цим обсяг видобутку цього виду сировини на державних шахтах зменшився на 63,5% – до 4,792 млн тонн. І, нарешті, за весь 2015 р. обсяг його поставок на українські ТЕС із зони АТО склав усього 8,5 млн тонн, тобто трохи більше за той обсяг, що до війни на Донбасі добували за півтора місяця.
Протягом першого півріччя цього року ситуація в цілому лише погіршувалася. Так, у цей період вуглевидобувні підприємства України порівняно із січнем-червнем 2015 р. скоротили обсяг видобутку енергетичного вугілля ще на 5,1% – до 14,618 млн тонн. При цьому обсяг видобутку цього виду сировини на державних шахтах зменшився на 10,3% – до 2,159 млн тонн. На підприємствах Луганської області обсяг видобутку залишився приблизно на тому ж рівні, скоротившись лише на 0,2% – до 1,937 млн тонн, і лише на шахтах Донецької області він виріс на 11,8% – до 7,641 млн тонн.
Отже, на українському ринку енергетичного вугілля виник відчутний дефіцит, який поки що зростає і який справді загрожує критичним спадом обсягів виробництва електроенергії з усіма наслідками, що з цього випливають. Однак покрити його можна або, знову-таки, постачаннями цього виду сировини з тієї ж «тимчасово неконтрольованої території», або закупівлями в Росії, або досить проблематичним імпортом з далекого зарубіжжя.
Неминучі перебої
Донедавна Україна все-таки забезпечувала свої ТЕС переважно вугіллям із самопроголошених ДНР і ЛНР, а також імпортувала його в незначних кількостях з ПАР і з Росії. Щоправда, з упором на перший пункт. У 2015 р. обсяг постачання цього виду сировини із зони АТО вдесятеро перевищив обсяг його імпорту з ПАР і в 13 разів – з Росії.
Однак 1 червня цього року постачання антрациту з «тимчасово неконтрольованої території» було припинено. Причиною того став головним чином брак нормативної бази, що регулює процес циркуляції вантажів між Україною та самопроголошеними ДНР і ЛНР. «Ще однією перешкодою став страйк залізничників, які працюють у зоні т. зв. АТО, що зараз закінчився. А крім того – пошкодження під час бойових дій залізничної інфраструктури, яку вже відновлюють», – уточнив керівник департаменту дирекції з комерційної діяльності «ДПЕК Енерго» Дмитро Маляр.
За даними прес-служби «Укрзалізниці», з 25 червня вантажне сполучення між Україною та «тимчасово неконтрольованою територією» офіційно було відновлено. Однак, як повідомив пан Маляр, постачання антрациту в Україну поки що не здійснюють, і коли саме сировина знову надходитиме – невідомо.
Тим часом упродовж цього місяця запаси вугілля на складах українських ТЕС стрімко танули – приблизно на 20 тис. тонн на день. У результаті, за даними НЕК «Укренерго», до початку липня вони скоротилися приблизно на 25% – до 1,208 млн тонн, зокрема антрациту – до 317,7 тис. тонн. І це означає, якщо пауза в постачанні антрациту з ДНР і ЛНР триватиме, дефіцит потужності в ОЕС України вже найближчим часом і справді стане реальністю.
Підвішений стан
Усе це свідчить про те, що внаслідок війни на Донбасі та втрати Україною контролю над тією територією, де зосереджено більшість шахт, які видобувають енергетичне вугілля, і всі підприємства, що спеціалізуються на видобутку антрациту, вітчизняна ОЕС втратила значну частину традиційної сировинної бази.
При цьому знайти альтернативні джерела стабільного постачання вугілля для власних ТЕС і ТЕЦ їй не вдалося. Отже, у сировинний структурі українського ПЕК виник істотний дисбаланс, що врівноважується лише закупівлями вугілля в тих же самопроголошених ДНР і ЛНР, які, за визначенням, не можуть бути досить надійними та повноцінними – як через статус самої території, так і через бойові дії, що тривають.
Тим часом до опалювального сезону, до якого залишилося всього три місяці, Україні необхідно накопичити на складах власних ТЕС не менше 1,1 млн тонн антрациту. «Без донбаського вугілля це зробити буде неможливо, – упевнений директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАН Валентин Землянський. – Річ у тім, що вітчизняні порти можуть забезпечити перевалку не більше 400 тис. тонн цього виду сировини на місяць за щомісячної потреби не менше 800 тис. тонн. А можливостей відмовитися від використання саме антрациту в країни немає». І це означає, що український ПЕК, а разом з ним і вся вітчизняна економіка поки залишаються в підвішеному стані.
Автор Олена Герасимова