Уряд стурбований ідеєю в недалекому майбутньому повністю відмовитися від імпортного газу, подвоїти його транзит до Європи, а головне, експортувати на Захід газ вітчизняного видобутку. Щодо цього в надрах Кабміну підготували та нещодавно представили Енергетичну стратегію до 2035 р.
Згідно з документом, через 10-15 років Україна з імпортера газу перетвориться на його експортера, а також подвоїть транзит газу до Європи. Щоправда, у документі мало йдеться про те, як саме це зробити.
Представляючи на засіданні уряду зазначений документ, віце-прем’єр Володимир Кістіон заявив, що в середньостроковій перспективі Україна планує щорічно транспортувати до 150 млрд кубометрів газу.
Крім того, планують до 2035 р. наростити видобуток в Україні природного газу до рівня, якого буде досить не тільки для задоволення внутрішніх потреб, а й для експорту. Домогтися перетворення України на експортера палива планують двояким способом: істотним зниженням внутрішнього споживання та різким збільшенням видобутку.
За твердженням віце-прем’єра Кістіона, до 2035 р. енергоємність української економіки має знизитися вдвічі, а завантаження підземних сховищ – навпаки, зрости. Також в уряді вважають, до 2035 р. видобуток газу в Україні збільшиться в півтора разу – з нинішніх 20 до 30 млрд кубометрів на рік.
«Україна має 276 млрд кубометрів уже розвіданих запасів газу, а загальний потенціал наших родовищ – понад 900 млрд кубометрів», – заявив нещодавно Гройсман після відвідування газових родовищ у Полтавській області.
Ще більш вражаючі цифри малює віце-прем’єр Кістіон. Нещодавно він заявив, що Україна наразі видобуває лише 3,5% від доведених запасів природного газу.
Загалом оцінки запасів газу в Україні є дуже суперечливими.
«Цифри різняться. Коли була сланцева лихоманка, то, за американськими оцінками, обсяги навіть досягали 11 трлн. Прогнозовані запаси за радянських часів – близько 4,5 трлн кубів. Тобто цифра дуже вражаюча. Однак виникає питання їх ньої доведеності. Для цього потрібно здійснювати розвідку, для цього потрібно розуміти, якими є умови, якою є вартість видобутку, чи можливо взагалі цей газ видобувати», – пояснює енергетичний експерт Валентин Землянський.
Отже, навіть підтверджена наявність газу ще не означає можливості його рентабельного видобутку в достатніх обсягах з урахуванням технічного рівня та економічної кон’юнктури.
У цьому сенсі показовим є питання про можливість видобутку в Україні горезвісного сланцевого газу.
«Усе питання в ціні. Коли 2011 року проводили оцінювання собівартості видобутку, найоптимістичніший прогноз був – $180 за тисячу кубів. Сьогоднішня ціна газу на європейських хабах – $210-215 доларів за тисячу кубів. Маржа дуже незначна з урахуванням тих вкладень, які здійснюватимуть. Тобто за високих цін на газ видобуток газу твердих порід, так званого сланцевого газу, може бути цікавим. Поки що економічно для України це невигідно, тому що вона має традиційні запаси газу, які не потребують під час розроблення родовищ таких вкладень, як під час видобутку сланцевого газу», – стверджує Землянський.
Експерт погоджується з тим, що за нинішнього загального споживання в 30 млрд кубометрів на рік Україна зобов’язана нарощувати власний видобуток газу та позбавлятися залежності від газового імпорту. Проте гарні плани розбиваються об сувору реальність.
Якщо Росія запустить на повну потужність газопроводи «Північний потік 2» та «Турецький потік» в обхід України, то вже протягом кількох років Україна може втратити транзит та доходи від нього. «Північний потік 2» позбавить Україну $2,7 млрд на рік, або 3% ВВП», – заявила посол США в Україні Марі Йованович.
Нагадаємо, що газотранспортна система України, побудована за радянських часів, була розрахована на прокачування 120 млрд кубометрів газу на рік з можливістю збільшення до 150 млрд. Наразі через ГТС України прокачують близько 80 млрд кубометрів палива на рік.
З початком роботи зазначених обхідних газопроводів обсяги транзиту палива, за деякими оцінками, скоротяться до 50 млрд кубів на рік, що поставить роботу ГТС на межу рентабельності. З висновком обхідних газопроводів на проектну потужність приблизно через 5-8 років потреба в транзиті через Україну відпаде, і газотранспортна система країни ризикує перетворитися на купу іржавого металобрухту.
Імовірність зведення обох зазначених газопроводів є вельми великою. Наприклад, незважаючи на санкції, друга черга «Північного потоку» має в Європі підтримку дуже впливових бізнесових та політичних кіл.
У зв’язку з транзитом назріває ще одна проблема. У 2019 р. закінчується договір про транзит газу з російським «Газпромом». Відомо, що зараз силами міжнародної фінансової групи Ротшильдів ведеться робота щодо визначення іноземного оператора ГТС, яким цілком може стати фірма, афільована з Ротшильдами. Можливо, новий договір з «Газпромом» підписуватиме вже не «Нафтогаз», а цей іноземний посередник. Як наслідок, контроль над українським транзитом, а також частина заробітку від нього опиняться в руках іноземних осіб.
До того ж іноземний посередник, найімовірніше, поставить питання про те, щоб купувати транзитне паливо в Росії не на західному кордоні України, як це робиться зараз ще за радянською традицією, а на східному кордоні України, відповідаючи за все транспортування до Європи. Однак річ у тім, що досі Москва категорично відмовлялася здійснювати передання газу на східному кордоні України і готова передавати його європейським покупцям тільки на нашому західному кордоні.
«Газпром» у такому разі наполягає, що саме такі умови передання закладено в довгострокових договорах з європейськими покупцями.
У нинішній ситуації Росія не піде на це ще з однієї причини. Якщо точки обліку газового транзиту перенесуть на території України, газові угоди неминуче доведеться змінювати. Зараз Росія в межах чинного з «Нафтогазом» контракту спрямовує газ до ЛНР та ДНР. Перенесення точок обліку на східний кордон України дасть можливість Києву «закрити вентилі» сепаратистам, чого Москва навряд чи допустить.
«На жаль, після 2019 р. нас чекає не зовсім оптимістичне майбутнє через конфлікт з Росією, навряд чи якимось чином він буде вирішений до 2019 р., значно тому, що достатня більшість європейських країн є за підтримку російських проектів зі зведення газопроводів в обхід України», – вважає заступник директора НТЦ «Психея» Геннадій Рябцев.
Примарними видаються й спроби відмовитися від імпортного газу найближчим десятиліттям. Для цього потрібно щонайменше подвоїти видобуток, а це просто нереально. У 2016 р. видобуток газу зріс лише на 0,6%, а 2015 року Україна навіть скоротила видобуток на 1,4%. З такими темпами якогось серйозного зростання видобутку газу в Україні чекати не варто.
Для розвитку видобутку потрібні величезні капіталовкладення, а їх поки що взяти ніде. Уживані заходи проблему не вирішують. Нещодавно Кабмін схвалив спрощення дозвільних процедур у газовидобутку та зниження ставок ренти до 12% у разі видобутку газу з нових свердловин. Однак навряд чи це істотно змінить ситуацію в галузі.
Одне слово, зі збільшенням видобутку газу та його транзиту поки що є очевидними невирішувані проблеми.
Натомість проблема скорочення споживання газу вирішується явочним порядком через дорожнечу палива. Утім, це скорочення зумовлено не впровадженням енергозбереження, а згортанням виробництва та зубожінням населення. Відповідно, скорочується імпорт палива.
До того ж далі скорочувати вже особливо нікуди. У 2015 р. споживання газу скоротилося на 21%, у 2016 р. – на 4,1%. У 2017 р. очікується, що Україна скоротить споживання газу на 0,5%, а видобуток зросте на 3%, тобто очікування є дуже скромними.
Уповільнення динаміки скорочення споживання газу, очевидно, пояснюється тим, що до нинішнього рівня цін населення й економіка в загалом якось пристосувалися.
Подальшого скорочення споживання газу можна домогтися дуже просто ще більш різким підвищенням цін на нього. Унаслідок такої шокової терапії вже зупинилася половина промисловості. Ще декілька таких підвищень, і промисловості не стане зовсім.
Населення теж буде змушене скорочувати споживання газу, особливо в сільській місцевості, де це технічно зробити простіше та де населення в середньому бідніше, ніж у місті. Сільська глибинка вже масово відмовляється від природного газу через його дорожнечу, використовуючи коров’ячий гній, тирсу та дрова.
До речі, це вже призвело до масштабної вирубки лісових насаджень, тобто беззаперечним є ще й потужний удар по екології.
Вітчизняний газ для комуналки та населення дорожчає так само стрімко, як і імпортний, і незабаром буде не по кишені більшості громадян та домогосподарств.
«У нас скорочення споживання відбулося виключно через падіння промисловості. Якщо ми розраховуємо на економічне зростання, ми маємо говорити про зростання споживання. Економічне зростання має супроводжуватися зростанням споживання саме з використанням енергоефективних технологій. Ось це найголовніше. Напевно, це має бути пріоритетом номер один для уряду не до 2035 р., а починаючи з завтрашнього дня», – стверджує Валентин Землянський.