Ухвалений нещодавно закон про створення при Нацбанку кредитного реєстру викликав суперечливу реакцію. Позичальники і конкуренти проти нововведення, тоді як банкіри його вітають.
Нещодавно Верховна Рада ухвалила законопроект №7114-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення та ведення кредитного реєстру Національного банку України та вдосконалення процесів управління кредитними ризиками банків».
Процес підготовки, обговорення та ухвалення цього документа тривав багато місяців: його активно обговорювали, критикували й навіть відверто лаяли. Так, організації позичальників були проти появи такої структури при Нацбанку, зазначаючи, що він стане ще більшим «монстром» з величезним масивом інформації, яку використовуватиме далеко не за призначенням. Банки та банківські організації, навпаки, вітали створення такої структури, зазначаючи, що це допоможе дисциплінувати позичальників.
Згідно із законом, регулятор має отримувати від банків і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) інформацію до Кредитного реєстру про кредитні операції боржника, загальна заборгованість якого перед одним банком (за основною сумою та процентами) дорівнює або перевищує 100 розмірів мінімальної зарплати. Також обумовлено, що після виконання зобов’язань перед конкретною фінансовою установою інформація про боржників видаляється з кредитного реєстру.
У законі зазначено, що, крім усіх документів ідентифікації фізичних та юридичних осіб, надаватимуть дані про умови кредитної операції (сума, номер договору, вид валюти, кінець погашення кредиту, розмір простроченої заборгованості). Також до Кредитного реєстру при регуляторі потрібно буде вносити інформацію про ймовірні відносини кредитоодержувача з пов’язаними з банком особами.
Дуже багато інформації тепер чекатиме на Кредитний реєстр Нацбанку щодо юридичних осіб-боржників. Так, наприклад, необхідно знати належність кредитоодержувача до групи пов’язаних з ним контрагентів, що несуть спільний економічний ризик, і всі документи на цих осіб. Також регулятор хоче знати осіб, які володіють 10% статутного капіталу компанії.та більше.
Нагадаємо, зараз в Україні працюють чотири бюро кредитних історій, одне з яких функціонує при нині вже державному Приватбанку. За деякими даними, саме в цьому реєстрі зібрано до 80-90% усієї інформації на боржників.
Головне, що інформацію до реєстру Нацбанку збиратимуть без згоди на це боржника. Саме це стало основним каменем спотикання. Ще не ухвалений законопроект наприкінці 2017 р. розкритикувало головне юридичне управління Верховної Ради.
«Положення законопроекту не узгоджується з нормами Конституції та інших законів України, також не враховано правові позиції Конституційного суду… На законодавчому рівні пропонується визначити виправданим втручання держави в права людини, виходячи з розміру заборгованості 100 мінімальних заробітних плат. Водночас, на наш погляд, збирання персоніфікованої інформації про кредитні операції такого невеликого розміру не може бути співмірним із цілями національної безпеки». Законодавці не дослухалися до цих рекомендацій.
Як заявила «і» лідер «Кредитного майдану» Тетяна Руденко, ставлення до такого реєстру може бути тільки негативним: «Таку інформацію збирає кожен банк, адже отримуючи кредити, позичальники заповнюють окремі анкети. До речі, у договорах прописується, що така інформація є конфіденційною і банк несе за неї повну відповідальність. Ще давно, до ухвалення законопроекту №7114-д, банки й так порушували ці зобов’язання, продаючи інформацію про позичальників колекторським компаніям. За останні роки я можу навести сотні прикладів, коли представники колекторів неодноразово телефонували до боржників і лякали їх, наприклад, тим, що їхня дитина сьогодні не повернеться зі школи додому, якщо вони не погасять кредит. Тепер не виключаю гіпотетично, що таку базу даних при Нацбанку можуть «зливати» кому завгодно – третім, четвертим особам тощо. Наших боржників дисциплінувати не треба. Нехай краще Нацбанк візьметься за безповоротні кредити, що брали олігархи та наближені до них особи на величезні суми».
Юрист Катерина Гутгарц бачить інший негатив закону. Перехідними положеннями до закону передбачено, що банки мають передати до Кредитного реєстру Нацбанку інформацію про всі невиконані та неприпинені кредитні зобов’язання, що є на момент набрання чинності цим законом, без обмеження сумою та без згоди боржника.
«Це положення суперечить як мінімум принципу дії закону в часі, бо поширюється на правовідносини, що виникли до моменту набрання ним чинності», – наголошує вона. Отже, можна вважати, що закон матиме зворотну силу. А це торкнеться чималої кількості позичальників і боржників минулих років (Конституція дозволяє змінювати правила заднім числом, якщо це не звужує права, у цьому випадку права як такі не обмежуються. – Ред.).
Різко критикують ухвалений закон і керівники приватних бюро кредитних історій. Вони запевняють, що під час формування такого реєстру при Нацбанку не вдасться уникнути багатьох помилок. Саме з цієї причини колектори можуть вибивати гроші в тих позичальників, які справно погашають кредити. Також стурбовані ці приватні бюро тим, що саме зараз можна буде легко віджати за будь-який борг рухоме та нерухоме майно боржника, який, наприклад, має земельну ділянку, гараж чи інші об’єкти. Хоча з іншого боку, якщо бути об’єктивним, саме реєстр при Нацбанку створить чималу конкуренцію роботі приватних бюро.
У банкірів та інших фахівців, що стоять на боці створення Кредитного реєстру при Нацбанку, – своя правда. Як заявив «і» економічний експерт Іван Нікітченко, для запуску згаслого в країні кредитування такий реєстр є просто необхідним: «І насамперед не тільки для банків, а для населення та бізнесу. Треба просто ще раз згадати, з чого складається вартість кредитних коштів для позичальника. Це вартість залучення коштів банком (наприклад, ставка за депозитами) плюс собівартість видачі кредиту (зарплата працівникам банку, витрати на утримання відділень, розробка та обслуговування скорингових систем банку тощо) плюс заробіток банку та «премія за ризик».
У реаліях України саме «премія за ризик» становить найбільшу частку в усіх надбавках до базової ставки депозитів». Насправді це очікування банку, що фізособа чи підприємство не погасить кредит. Наприклад, три особи взяли кредит, і якщо одна з них його не сплатить, то дві решта мають забезпечити таку прибутковість за кредитом для банку, щоб він перекрив збиток щодо тієї людини, яка не заплатила. Чому сумлінні позичальники мають платити за тих, хто бере кредити і не повертає їх?
Іван Нікітченко також упевнений, що далеко не всі банки є учасниками приватних бюро кредитних історій, і сьогодні ніхто не може покладатися на достовірність і повноту інформації, яку вони мають.
Банки також «обома руками» за реєстр при регуляторі. Так, Олена Єрмолова, заступник начальника управління з роботи з проблемними активами Банку Кредит Дніпро в коментарі «і» говорить, що суть роботи кредитного реєстру Нацбанку полягає в тому, що щомісячні дані банків про їхні кредитні операції консолідують, структурують та надають банкам для подальшого використання в роботі на кредитному ринку, надаючи їм достовірну інформацію про потенційних і чинних позичальників.
«Такі реєстри успішно діють у десятках країн світу. До речі, ухвалення цього законопроекту прописано в Меморандумі про економічну та фінансову політику між МВФ та Україною в межах програми щодо Механізму розширеного фінансування. Загалом оперативне отримання достовірної інформації про позичальників сприятиме поліпшенню якості кредитних портфелів банків, зниженню показників прострочених та безнадійних кредитів і, відповідно, зменшенню складової «плати за ризик» у вартості кредитів», – говорить вона.
Банківські експерти та деякі незалежні аналітики впевнені, що в недалекому майбутньому все це дасть змогу значно знизити ставки за кредитами. Втім, Іван Нікітченко вважає, що таке станеться не раніше ніж через 1-2 роки, адже саме тоді й повноцінно працюватиме такий реєстр.
Як позначиться робота такого реєстру при регуляторі, включно зі звичайними фізичними особами, яким складно розраховуватися, наприклад, за валютною іпотекою, покажуть 2-3 найближчі місяці.