Останнім часом українська економіка перебуває в режимі дії надзвичайно жорстких графіків «віялових» відключень електроенергії із-за ракетних обстрілів збоку рф, що ускладнює економічну активність як підприємств на тлі зростання витрат, так і споживачів товарів та послуг.
Як довго український бізнес зможе функціонувати умовах постійного дефіциту електроенергії та чергового підвищення податків, що планується вже незабаром, чого очікувати від майбутнього опалювального сезону та наскільки ефективно нове економічне бронювання від мобілізації працюватиме в українських реаліях, якщо в Раді приймуть відповідний закон – про це та багато іншого ЕН запитали у економіста, експерта аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексія Куща.
Визначною подією цього літа став візит індійського прем’єр-міністра Нарендра Моді до України. Проте, наші двосторонні відносини останні 30 років – це історія втрачених можливостей. Який потенціал розвитку наших економічних відносин Ви бачите сьогодні та чи можна вважати, що Києву вдалося заручитися підтримкою цієї країни на майбутньому Саміті миру?
Індія – сфера інкогніто для вітчизняної зовнішньо-економічної політики. Тобто територія, яка повністю не розкрита для України у своїй стратегічній перспективі. Я написав декілька статей на цю тему, акцентуючи на тому, що своєрідним «джекпотом» для нас мала б стати угода про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з Індією. Ми сконцентрувалися на підписанні подібних угод з країнами, з якими маємо досить невеликі обсяги торгівельних операцій, як от Канада, Великобританія, Ізраїль, в той час як з Індією ніхто навіть і не думав проводити такі переговори. Чому саме ця країна? Тому що серед країн Азії вона стоїть на другому місці за обсягами торгівлі з Україною. І що важливо, на відміну від Китаю, у нас позитивне торгівельне сальдо з Індією, якщо брати довоєнні показники. Хоча сьогодні українська економіка перебуває в гіпертрофованому стані, але до війни ми продавали товарів до цієї країни на 1 млрд. дол. більше, ніж купували. Індія для нас цікава не тільки тим, що була споживачем української аграрної продукції, але, внаслідок історичних зав’язків із Радянським Союзом, мала інтерес до купівлі промислової продукції: обладнання для енергетики, турбін та іншого промислового обладнання українського виробництва. Навіть можна було вести розмови про співробітництво в авіакосмічній галузі, адже в Індії дуже великий парк радянських літаків, в тому числі таких простих як АН – 2. Але, на жаль, усі ці стратегічні перспективи були зіпсовані ще за часів президенства Леоніда Кучми, коли Україна проміняла співробітництво з Індією на один єдиний контракт на поставку танків Харківського танкового заводу ім. Малишева до Пакистану. З тих пір наші відносини на системному рівні були зіпсовані. Ми так і не використали величезний потенціал цієї країни, який з часом буде лише зростати. У найближчі десять-п’ятнадцять років Індія буде відігравати ту саму роль, що й Китай у 90-ті роки минулого століття, тобто бути драйвером світового економічного зростання. Плюс Індія намагається співпрацювати з ЄС. Йдуть перемовини про ЗВТ, де для України відкриваються унікальні можливості щодо т. зв. «діагональної торговельної акумуляції» з Індією (за аналогією з угодою Пан-Євро-Мед). Тобто індійські товари, наприклад, тканини, що використовуються в пошитті одягу в Україні для продажу в ЄС, вважатимуться в частині локалізації як такі, що вироблені в нашій країні (вимоги щодо локалізації для України встановлено на рівні 30–40% за різними групами товарів).
Що стосується геополітичного аспекту, то Індія зараз дрейфує у бік БРІКС. Перший візит індійського прем’єр-міністра Моді після його обрання на посаду саме до Москви засвідчив цей намір, попри те, що Захід пропонує досить значні інвестиції і технології. Навіть так званий «Шлях спецій» (умовна назва глобального торгівельного маршруту), як альтернативу «Шовкового шляху» з Китаєм, який, до речі, міг би проходити через територію України. Це один із шансів використати нашу геополітичну транзитивність. Та поки що ми цього не робимо. Проте Індія могла б відіграти велику роль у мирному регулюванні війни між Україною та Росією. Тобто для нас рівняння миру буде виглядати наступним чином: «2+2+2». Де перша «двійка» – це Україна та Росія як безпосередні учасники конфлікту, друга – ЄС та США як ключові кластери західної цивілізації і остання – Індія та Китай як ключові гравці Глобального Півдня. Переконаний, що голос Індії безумовно зіграє свою роль у досягненні Україною справедливого миру.
Через рік із невеликим після введення західними країнами цінової стелі для російської нафти на рівні $60 головна умова для його виконання фактично перестала діяти. Майже вся нафта тепер перевозиться танкерами «тіньового флоту», які користуються західними страховками. Що скажете з цього приводу? Чи є шанси зупинити діяльність «тіньового флоту»?
Ми бачимо підтвердження того факту, що санкції є нейтральними у довгостроковому часовому інтервалі. Вони ефективні на короткий період часу, максимум на середньострокову перспективу. В довгостроковій перспективі їх ефективність суттєво послаблюється, тому що країна, особливо якщо вона є ринковою, адаптується до санкцій. Це називається структурна перебудова економіки. Ми бачимо, що Іран вже майже 50 років живе під санкціями. Звісно, це більші витрати на фінансові транзакції та логістичні операції. Витрати росії зростають, коштів меншає, тому темпи зростання країни в майбутньому будуть не такі високі. Але повністю зупинити російську економіку санкції не можуть. Тим більше, що створюється «тіньовий флот», розробляються морські та сухопутні маршрути, які будуть непідконтрольні Заходу. Наприклад, коридор «Північ-Південь» з Росії в Азербайджан, через іранські порти в індійські, вздовж берегової смуги Ірану і Пакистану. Другий маршрут, який зараз розробляється, вздовж берегової смуги росії у Беринговій протоці, що належить до китайсько-американської зони контролю. Плюс розробка сухопутних транспортних коридорів, залізниця, трубопровідні маршрути. Візит Путіна в Монголію це про будівництво газопроводу «Сила Сибіру – 2». Також створюється величезний флот атомних криголамів з Китаєм. Якщо порахувати світовий енергетичний баланс за показниками мегатонн умовного нафтового еквіваленту, куди входять всі енергоресурси (нафта, вугілля, уран, природний газ, біопаливо), то Росія генерує енергії приблизно стільки ж, стільки споживає Китай, або ЄС. І для того, щоб витурити росію зі світового енергетичного балансу потрібно залишити без ресурсів одного з цих двох. ЄС може компенсувати дефіцит енергоресурсів за рахунок США, переорієнтації австралійського чи катарського скрапленого газу з азійських ринків на Європу. Але Китай та Індія цього зробити не можуть. Бо це означатиме, що ці країни погодяться на відсутність енергії для свого розвитку. Звичайно, ситуація апріорі не можлива. Тому, на жаль, росія буде залишатися на світовому ринку енергії, продовжувати будувати атомні блоки в інших країнах та продавати енергоносії.
То що ж Ви порадите робити?
Тут треба виходити з раціональних перспектив і шукати інші шляхи як цьому протидіяти. Перспективним напрямком може стати введення податку на російський нафтовий слід в товарах для третіх країн. Як ЄС зараз намагається ввести «зелений податок» на вуглецевий слід по відношенню до розвиткових країн і вирахувати цей слід в кінцевих товарах. Так само треба вводити спеціальний податок на російський слід для таких країн як Індія та Китай. Це буде спонукати ці країни поступово диверсифікувати енергетичні поставки і, можливо, з часом відмовитися від російських енергоносіїв. Це більш-менш реалістичний план.
Українська економіка останнім часом перебуває під надмірним тиском через часті та тривалі відключення електроенергії, спричинені ракетними обстрілами з боку РФ. Це значно ускладнює економічну активність підприємств, що стикаються зі зростанням витрат, та споживачів товарів і послуг. На Вашу думку, як довго вітчизняний бізнес зможе функціонувати в таких умовах?
Український бізнес останнім часом не функціонує, а виживає в таких умовах. Енергетична бідність і обмеженість – це показник енергоозброєності ВВП, тобто скільки енергії є у доступі для промисловості. І зараз ключовий глобальний фактор конкурентоздатності – це доступність енергії за необхідним обсягом та доступною ціною. Тому в цьому контексті ми бачимо, що промислова інфляція зросла до більше ніж на 30%, в той час як споживча залишилася на рівні 5%. Тобто існує величенний розрив між промисловою інфляцією і споживчою. Це означає, що фактори виробництва досить стрімко зростають для промисловців, а ціни за якими можна продати товар зростають повільніше через низьку платоспроможність українського населення. Виходить, що виробляти продукцію дорого, а продається вона дешево в порівнянні із собівартістю. Отже багато підприємств працюють собі у збиток. Тому енергоозброєність українського ВВП – це нагальне питання. Проблема в тому, що енергетика – це річ, яку не можна вирішити за місяці. Вона створюється та відновлюється роками, а знищується за лічені дні. Однак це як посадити дерево, цей шлях потрібно пройти. Без цього і під час війни, і після неї розвиток країни постійно буде впиратися в енергетичну стелю зростання.
Багато простих українців сприймають відключення електроенергії як певну маніпуляцію влади з тим, щоб зменшити негатив від підвищення тарифів. Що скажете з цього приводу?
Думаю, що це з розряду конспірологічних теорій змови. Звісно, що населення не обізнано в різних проблемах, пов’язаних з виробництвом електроенергії, проблемами її технічного розподілення та перетоку в Європу і назад. Тому досить багато людей цим маніпулюють. Наприклад, вони беруть дані щодо перетікань електроенергії в Європу з України і трактують це як експорт під час відключень. Хоча це технічні перетікання, вони пов’язані з тим, що енергетична системи України не може ізольовано функціонувати, а має балансувати з якоюсь більш потужною системою. Раніше вона балансувала з радянською енергетичною системою, після розпаду Радянського Союзу – з енергетичною системою Білорусі та Росії. За декілька днів до війни Україна підключилася до європейської енергетичної системи і наразі балансує з нею. В деякі моменти виробництво електроенергії може бути більшим за споживання, тоді перетікання йде в Європу. Але треба дивитися сальдовий показник перетікань електроенергії та різницю між цими даними. За сальдовим показником ми імпортуємо електроенергію і нам її не вистачає. Звісно, що є певні маніпуляції під час розподілення електроенергії по областях. Тут вже включається лобізм деяких фінансово-промислових груп. Наприклад, в Дніпропетровській області сконцентрована велика промисловість і є певні маніпуляції пов’язані з лобізмом тих олігархів, які стоять за цими підприємствами. Але в цілому електроенергія дефіцитна і, як будь-який дефіцитний товар, її розподіл буде сприйматися населенням як несправедливий за будь-якої системи. Проте це не виключає того, що є суб’єктивні і лобістські фактори, які треба виявляти та усувати. На мій погляд, саме соціальне забезпечення населення має бути в пріоритеті. Критична інфраструктура і населення мають отримувати електроенергію в першу чергу, а промисловість повинна бути на другому плані. Тож якщо обирати між життям людей і випуском чавуну, то я виступаю за життя людей.
Які Ваші прогнози щодо майбутнього опалювального сезону?
Прогнози у нас річ не вдячна. Тому що ми не знаємо, які ще будуть ракетні удари росіян нанесені по Україні та чи будуть вони спрямовані на енергетичну інфраструктуру. Цього ми не знаємо, тому і спрогнозувати відповідно цей показник не можемо. Якщо росія продовжить удари по енергетиці, то ситуація буде вкрай тяжка. Якщо цих ударів не буде, або ж вони будуть не такі масовані, тоді ми зможемо пройти осінь та зиму в режимі опалювального сезону 2022-2023 року.
Але ж керівництво «Укренерго» говорило, що енергетичні об’єкти та підстанції можна захистити від ракет та «шахедів» і, як відомо, було залучено мільярди доларів під цей проект…
Зараз НАБУ розслідує кілька справ, в яких в різних іпостасях фігурує прізвище колишнього керівника державної компанії «Укренерго» Володимира Кудрицького. Зокрема, історія, коли енерготрейдер з «кошику Коломойського», зумів на початку війни вивести за кордон орієнтовно до одного мільярда гривень.
Ці кошти мали виконувати роль гарантійного депозиту для забезпечення виконання зобов’язань енерготрейдеру перед «Укренерго» за електроенергію. Мали забезпечити, але не забезпечили: кошти пішли за кордон. «Укренерго» втратила 0,7 млрд грн, а борги «зависли» на балансі енерготрейдера з якого тепер як з козла молока. Справа закупівлі «Укренерго» бронежилетів за завищеною ціною, до чого за версією слідства може бути причетний очільник департаменту безпеки «Укренерго» Сергій Тоцький. Сума збитків за оцінками слідства там може скласти до 10 млн грн.
Як бачимо процес будівництва захисних споруд «Укренерго» зазнав руйнації внаслідок нещодавньої ракетної атаки росіян і зі своєю функцією очевидно не справились: країна на досить тривалий строк зіткнулась із суттєвим дефіцитом потужностей з передавання електроенергії. Зараз Кудрицький побіжно каже, що захистити мережі від ракетних ударів було неможливо. Хоча восени 2023-го він був більш оптимістичний, коли казав: «Ми перші в світі будуємо інженерний захист від ракет та дронів на енергообʼєктах». Ця фраза навіть була винесена у заголовок інтерв’ю Кудрицького Голосу Америки у жовтні 2023-го року. Вказані тези красномовно свідчать, що Кудрицький переконував суспільство у можливості захисту інженерних об’єктів не тільки від уламків, але й від шахедів і навіть від ракет! І тут є декілька версій. Або Кудрицький щиро вірив у сказане і зараз розчарувася. Тоді доведеться визнати, що він ідіот, а це очевидно не так. Бо зараз він цілком раціонально пояснює, чому інженерні споруди «Укренерго» не можна захистити від прямих ракетних влучань.
Тоді є друга версія: Кудрицький знав, що це неможливо, але свідомо вводив суспільство в оману, коли говорив, що підстанції можна захистити від ракетних ударів. Навіщо він це робив? Наведу одну з версій. Рік тому на кону стояла величезна сума грошей, яку західні партнери та Уряд виділяли на відновлення та захист електричних мереж. В цьому контексті, дії претендентів на те, щоб очолити «процес», нагадували телевізійне шоу «я вгадаю цю мелодію з трьох нот… а я з двох».
Тобто тоді, радужні сподівання Кудрицького восени 2023-го -це як у відомому анекдоті: «- бабка смаж рибу! – Так немає ж риби? – Ти смаж, а риба буде».
Таким чином, головне було очолити процес, а там чи пан (закінчення війни) чи звільнений пан (нові ракетні удари, які не витримають збудовані споруди і чергові відключення світла – і закономірне звільнення з посади).
Це звісно лише версія. До речі, певним чином це опосередковано підтверджує і сам Кудрицький в своєму минулорічному інтерв’ю Голосу Америку: «Які країни допомагали зі фінансуванням ремонтних робіт і скільки коштів надали? Що це були десятки країн, і що було залучено більше мільярда доларів зовнішнього фінансування, де частина з цих коштів була використана на погашення боргів перед різними учасниками ринку.
Тобто на кону стояла величезна сума у розмірі мільярд доларів, направлених на відновлення мереж і їх захист. Що відбувається в Україні з державними програмами на капітальне «освоєння коштів», ми всі знаємо. Цікаво вивчити структуру підрядників та субпідрядників цього відновлення у розрізі сум та кошторисів. Друга «тема» – погашення боргів «перед різними учасниками ринку». Цікаво, перед якими у розрізі погашеної заборгованості. Тепер Кудрицький пішов з посади за «згодою сторін». Після нього залишаються зруйновані захисні споруди, які не витримали прямих ракетних ударів (і про такий ризик жодної доповідної Кудрицького на РНБО). Залишається 65% від освоєного мільярда доларів, які повисли на «Укренерго» у вигляді боргів. І залишається дірка у сотні мільйонів гривень, які були виведені енерготрейдером ТОВ «Юнайтед Енерджі» за кордон. Залишається і партія бронежилетів, куплених за завищеною ціною (за версією слідства).
На додачу до цих проблем, влада збирається підвищувати податки. Проте, чому, на Вашу думку, в законопроєкті по збільшенню податків було скасовно підвищений податок на прибуток банків у розмірі 50%?
Це жахливе рішення, яке було прийняте на засіданні профільного комітету. Воно викликає засудження. Взагалі в документу було прописано три основні позиції. Це зростання податків на працю (збільшення військового збору з 1,5 до 5%) та зростання податків на підприємництво (+1% до єдиного податку з виручки) і третій блок – підвищений податок на прибуток банків у розмірі 50%, єдина річ, яку в принципі можна було вітати. Банки зараз в умовах війни отримують надвисокі прибутки. Минулого року ця сума становила більше 80 млрд. грн. За підсумками семи місяців цього року цей показник становить 70 млрд. грн. прибутку. А отримують вони його за рахунок держави, а конкретніше – завдяки монетарній політиці Нацбанку, на ощадних сертифікатах якого тримаються величезні кошти. За 2,5 років війни Нацбанк виплатив банкам більше 200 млрд. грн доходу за цими депозитними сертифікатами. Тобто держава фактично дотувала банківську систему за рахунок суспільних грошей, накачавши її надприбутками. Цьому сприяла політика Нацбанку і політика високих відсоткових ставок за депозитними сертифікатами НБУ. Нацбанк фактично зробив реальний сектор економіки жебраками, а банки надприбутковими сегментами економіки. В законопроєкті містився елемент справедливості, що якщо за рахунок держави ці банківські структури отримують надприбутки, то треба хоча б заплатити підвищений податок на прибуток. Але, як бачимо, цю ідею не підтримали в комітеті.
Наскільки економічно обґрунтованим було рішення про підвищення акцизів на пальне за нинішніх умов?
Насправді люди, які не обізнані в питаннях мікроекономіки, лінійно сприймають цей податок. Лінійне сприйняття полягає в тому, що чим вищий акциз, тим вища ціна на пальне. Насправді це не зовсім так, тому що пальне має досить специфічну еластичність ціни за попитом. Що це означає? Є товари, попит на які змінюється більш динамічно, ніж рівень ціни. Наприклад, ціна на гречку чи олію зросла на 5 грн. і люди побігли купувати по 10 пачок гречки і 10 л олії. Тобто тут попит зростає набагато динамічніше, ніж ціна. А пальне має іншу еластичність. Ціна на нього може зрости на 5 грн, а попит залишатиметься приблизно на тій самі позначці. Тому що люди як їздили на автомобілях, так і будуть продовжувати це робити. Внаслідок цього енерготрейдери продають паливо за максимально можливою ціною в даний момент часу. Якщо купують за 50 грн, то його і продавати будуть за 50 грн. Податки в цьому плані не так впливають на саму ціну, як на рівень маржі, тобто прибутку, що отримують паливні трейдери. Наприклад, останні отримують 10 грн маржі, а за рахунок збільшення податків, вони будуть отримувати 8 грн. цієї маржі. Але ціна не зросте пропорційно, тому що вона і так вже є максимально можливою в даних ринкових умовах. Ось чому акцизи на пальне завжди високі у всіх країнах. На початку війни Україна пішла шляхом зменшення акцизів та зменшення ПДВ на пальне. Але це не призвело до суттєвого зменшення ціни, лише до того, що бюджет недоотримав десятки мільярдів прибутку. Ці прибутки просто перекочували в кишені енерготрейдерів. Коли держава почала підвищувати ПДВ і акцизи, то були апокаліптичні прогнози, що ціна на паливо зросте до космічних, але цього не сталося. Проте тут теж є певна межа. Не можна нескінченно збільшувати акцизи на пальне, тому що рано чи пізно це відобразиться на його ціні. Ми вже підійшли до цієї «червоної межі», але поки її ще не перетнули.
В жовтні – листопаді в Раді планують запровадити економічне бронювання, а також провести ревізію тих, хто вже заброньований. Власне, думки щодо необхідності економічного бронювання дуже різні. Що скажете Ви з цього приводу?
В питанні економічного бронювання обрати певну систему, що буде вважатися суспільством справедливою, неможливо. Як показує досвід, будь-яке рішення сприйматиметься як порушення прав певних соціальних груп. Свого часу дозвіл багатим відкупатись від мобілізації навіть спровокував бунт в Нью Йорку. Бідні верстви населення провели масові акції непокори по всій країні. Нинішнє економічне бронювання в Україні – це рудимент радянської системи, яка абсолютно неадекватна по відношенню до нинішньої ситуації. Вважаю, що спочатку треба було б визначити більш чіткі критерії мобілізації, а не критерії резервування. Наразі вони максимально широкі: до армії потрапляють люди з тяжкими захворюваннями, у 59 років, які жодного дня не слугували в армії… Негативна ситуація в системі мобілізації призводить до величезної корупційної складової. Ми бачимо, що керівники ТЦК вже скупили майже всю елітну нерухомість з огляду на те, скільки грошей у них знаходять під час обшуків. Будь-яке інше бронювання теж буде або за корупційною схемою, або Кабмін буде вирішувати кого бронювати, а кого – ні. Або ж економічне бронювання призведе до суттєвої соціальної сегрегації в суспільстві. Мені здається, що ми почали не з того кінця. У нас точаться дискусія навколо бронювання, а насправді дискусія мала б бути навколо критеріїв мобілізації.
Нещодавно Верховна Рада прийняла в цілому законопроєкт Мінфіну, що наближає Україну до повного застосування митного законодавства ЄС ( № 10411). Чи своєчасне дане рішення?
Митне законодавство з ЄС – це не фактор економічного зростання. Навпаки, це може погіршити економічне зростання через те, що і до війни Україна була країною із слабкою економікою, яка не могла конкурувати в європейськими виробниками. А уявіть ситуацію, коли Україна буде більш інтегрованою до європейського митного простору. Порівнюючи виробника молочної продукції Польщі та України, уявіть собі рівень конкуренції між ними. Зважаючи на те, що в Польщі виробник спокійно винаймає собі персонал, ніхто його не мобілізує, отримує в достатньому обсязі електроенергію без використання усіляких генераторів, бере кредит в банку під 3-4% на розвиток. В той час як український виробник працює з перманентними зупинками електроенергії, вимушений витрачати величезні кошти на генератори, а половина фахівців мобілізована, плюс проблеми з логістикою, транспортом, кредити в банках надаються лише під 25-30% і ризик постійного прильоту ракети чи «шахеда». В таких умовах посилена інтеграція в європейський простір призведе лише до того, що ми втратимо залишки більш-менш складних виробництв, які в нас ще існують. Починати потрібно не з «пісочних замків», а з простих речей, про які я багато пишу. Перш за все – це створення моніторингової системи для порівняння статистичних даних торгівельних партнерів України. Перевіряючи статистичну дзеркальну базу польської митниці можна виявити, що вона відрізняється на мільярд євро від даних української митниці. Відповідно товари, що йдуть з Європи в Україну не обліковуються, не платиться ПДВ при імпорті. Деякий експорт, який потрапляє до Європи обліковується в польській і не обліковується на українській митниці. Наприклад, ЄС показує імпорт деревини з України, в той час як в країні існує мораторій на його експорт з України. Якщо провести моніторинг, то за кожним митним постом, регіональною митницею, кожним кведом товарів можна виявляти такі розходження і в оперативному режимі усувати їх. Це, в свою чергу, призведе до надходжень мільярдів гривень до держбюджету.
Нещодавно Президент Володимир Зеленський провів зустріч із двопартійною та двопалатною делегацією Конгресу США на чолі з Ліндсі Гремом в межах 50-го міжнародного форуму «Амброзетті» в Італії. Минулого свого візиту в Україну останній говорив про трильйони доларів українських природних ресурсів, які можна взяти як забезпечення під пакет кредитів США Україні. Проте цього разу він згадав уже саме про трильйон доларів мінеральної сировини в Україні, яка потрібна для західної економіки. Що скажете з цього приводу?
Я раніше писав, що з 15 трлн доларів наших природних копалин, значна частина розміщена на тимчасово окупованих територіях. Але є і чинник структури цих ресурсів. З 15 трлн дол, 7 трлн – це вугілля, яке американцям і задарма не потрібне. У колишніх постах я проаналізував структуру нашого природного багатства і написав, що дійсно цінної для Заходу сировини у нас десь на трильйон: літій, титан, графіт, германій, уран, марганцева руда. І ось цього разу, Ліндсі говорив уже саме про трильйон доларів мінеральної сировини в Україні, яка потрібна для західної економіки. Проте ці ресурси нам потрібні самим.
Вважаю, що західним країнам потрібно продавати вже готову продукцію з цієї сировини, аби вони охочіше вкладали інвестиції та технології в нові підприємства для створення робочих місць в Україні. Бо якщо ми продаватимемо чисту сировину, нам нічого не залишиться ні для розвитку своєї економіки, ні для створення нових робочих місць для українських біженців.