Польський економіст, екс-міністр фінансів та екс-глава центробанку Польщі Лєшек Бальцерович відомий як видатний реформатор у країнах Європейського союзу. Комплекс його реформ дістав назву «План Бальцеровича» (у народі – «шокова терапія»). Але соціальні наслідки цих реформ украй швидко викликали невдоволення населення й суперечливі оцінки експертів. В один із приїздів Бальцеровича в Київ нам вдалося поговорити з ним про економічну ситуацію в Україні.
Запитання: Якби Вам треба було проводити реформи не двадцять років тому в Польщі, а зараз в Україні, з чого б почали?
Відповідь: Треба визначитися з колом першочергових проблем. Чим більше їх буде, тим вище шанси поліпшити обстановку, за умови наявності правильної стратегії дій. Реформатори зобов’язані визначитися із системою, яку вони хочуть запровадити в країні. Вона має максимально швидко привести до довгострокового зростання економіки.
Передусім, це система з приватними підприємствами (що конкурують між собою), не дуже високими податками, мінімумом законодавчих перешкод для бізнесу й незалежними судами. Потрібно так перебудувати державу, щоб з’явилося якомога більше легального бізнесу, особливо малих підприємств. Головне – перехід до ринкової економіки.
У Польщі теж було безліч проблем у 1989 р., коли починалися перетворення. Найкраща стратегія – комплексність. Треба починати реформи в усіх важливих галузях, рухаючись дуже швидко. Чим динамічніше усунете дефекти, тим швидше нормалізується економіка.
З: Що стало б головною перешкодою Вашим зусиллям, якби Ви взялися за реформи в нашій країні?
В: Найважче, і це стосується будь-якої країни, зібрати навколо себе в команду однодумців і мати конкретний план дій. Але головне, щоб задеклароване не залишалося лише на папері. Навіть якщо закон буде ідеально написаний, але не захищений, інвестиції не з’являться. З цієї причини Україна дуже потребує антикорупційної перебудови. До того ж усі проблеми в Україні мають не економічний, а політичний характер.
З: В одному з інтерв’ю Ви сказали: “Головна відповідальність за реформи на тих, у кого зосереджена основна політична влада”. Тобто з приводу результативності реформ усі претензії до президента Порошенка і прем’єр-міністра Яценюка?
В: Чим більше концентрація влади, тим вище моральна відповідальність перед народом. І важливо, щоб громадські організації ретельно спостерігали за діями політиків і контролювали динамічність реформ, що проводяться в державі.
З: Дефолт для української економіки – це смертельно чи не дуже?
В: Розмови про дефолт – спекуляції. Звичайно, краще дійти дружньої згоди з кредиторами щодо скорочення боргів (як уже сталося), але це не завжди вдається, як у випадку з Російською Федерацією. Проте я все ж сподіваюся, що мета українського уряду – не дефолт, а навпаки, погашення всіх заборгованостей. Хоча гарантій немає.
З: Чому в Польщі й деяких пострадянських країнах відбулося економічне зростання, а в Україні – ні?
В: У Польщі, перші два роки реформ, не було відзначено загального економічного зростання. Наша торгівля перебувала в стані цілковитого краху. У 1991 р. Економічне співтовариство соціалістичних країн було ліквідовано, що відразу ж призвело до скорочення польського експорту в Росію й колишні соціалістичні країни. У Польщі почалася рецесія. А в Україні зараз становище ще тяжче. Але на тлі цієї ситуації йде реструктуризація українського експорту на Захід, що є позитивним моментом. Така ж перебудова структури експорту була й у Польщі, починаючи з 1990-1991 рр.
З: Чи є універсальні рецепти проведення ринкових реформ для різних країн?
В: Звичайно. Низька інфляція значно більше сприяє розвитку бізнесу, ніж висока. Приватна власність продуктивніше, ніж державна (в СРСР усіма підприємствами володіла держава, і це була катастрофа). Обов’язковим є елемент конкуренції для демонополізації й лібералізації зовнішньої торгівлі. І треба пам’ятати: стабільні закони кращі, ніж нестабільні (я маю на увазі незалежну судову систему).
З: Назвіть найуспішніші польські реформи в економіці, які підійдуть і Україні.
В: Важко конкретизувати. Але в Польщі дуже важливим моментом стала радикальна демонополізація, яку було проведено вже в 1990 р., і відкриття ринку для Європи. Україна повинна також зробити демонополізацію, посилити конкуренцію між підприємствами. Адже росте той, хто залучає більше грошей. І не треба побоюватися імпорту із західних країн. Для країни це стимул більш ефективного внутрішнього виробництва. Саме підвищення ефективності допомогло Польщі досягти економічного зростання.
Немає економічного зростання і його перспектив – немає перетворень, які стануть передумовами до нього. Отже, немає нових робочих місць. Проте програма економічного зростання має бути довгостроковою: швидке економічне зростання може виявитись украй небезпечним. І не треба боятися численних проблем: чим їх більше, значніше коло можливостей для їхнього вирішення.
З: Як добитися, щоб, як у Польщі, значна частина товарів вітчизняного виробництва йшла на експорт? На якому етапі допомагає держава? Як це було в Польщі? В Україні цю проблему вирішити, на жаль, не можуть…
В: В Україні не проводилися радикальні реформи, тому проблема й не вирішується. Проте є приклади успішних українських підприємств (енергетика, виробництво електричних двигунів). Їхня кількість може збільшитися, за умови модернізації й технічних інновацій, виходу на європейський ринок і конкуренції.
Щодо держави, вона не повинна заважати бізнес-процесам. У нас ніколи політичні зв’язки не стояли вище за економічні інтереси країни. Із самого початку ми провели радикальну масову лібералізацію. Тому Україні треба змінювати нинішнє становище шляхом демонополізації й лібералізації.
Якщо говорити про допомогу з боку держави, то політики та чиновники нічим не можуть допомогти бізнесу, окрім видання лояльних законодавчих актів. Їх не потрібно багато, але вони мають бути якісними. Головне, щоб закони застосовувалися на практиці, через незалежну систему юстиції. Коли ж чиновники й політики починають втручатися в сам бізнес-процес, то лише шкодять.
З: Що робити, якщо економіка страждає неефективністю й немає економічного зростання?
В: Криза – це розлом в економічному зростанні, що стався поза ринковою економікою, при важкій концентрації політичної сили. Україна страждає неефективністю через те, що було проведено занадто мало реформ. За соціалізму існувала тільки державна політика, і жодної ефективності. Тому соціалізм упав. Чим менше політичного втручання в справи бізнесу, тим краще для економіки країни і людей. При цьому, повторюся, обов’язковою є процедура демонополізації: треба запровадити конкуренцію між підприємствами, шляхом усунення монополії.
З: В України величезний бюджетний дефіцит. Як нам знизити витрати і збільшити грошові надходження?
В: Український бюджетний дефіцит трохи скоротився. Ваша країна зробила в цьому плані навіть більше, ніж Польща. Якщо економіка зростає, завдяки реформам, зростатимуть податкові надходження, оскільки люди і підприємства стануть багатшими.
З: Яке економічне зростання України Ви припускаєте в майбутньому? Як швидко?
В: “Професійні пророки”, такі як МВФ, передбачають позитивне зростання. А я – економіст. Якщо в Україні покращиться бізнес-клімат, відбудеться дерегуляція й найбільш корупційні організації держави буде реформовано або зовсім ліквідовано, це стане добрим фундаментом для економічного зростання.
В: Усе дуже просто. Треба створити сильну команду, яка, спираючись на закони, проведе перевірку підприємств й виокремить з них неконкурентоспроможні, а також монополістів. Саме їх і треба усунути. Щодо олігархів, якщо говорити про тих великих підприємців, які заволоділи підприємствами завдяки політичним зв’язкам, то в Польщі таких немає. Тому що в нас відбулися радикальні реформи із самого початку, і саме чесна конкуренція вирішувала, хто кращий. А політичні відносини лише витісняють конкуренцію.
З: Що Ви скажете про приватизацію державних підприємств в Україні? І чи потрібна нам реприватизація?
В: З процесом приватизації Україна запізнилася на двадцять років. Від державних підприємств тільки величезні збитки, за які платить усе населення країни. Тому їхню приватизацію треба зробити швидко та професійно. З економічного погляду це необхідно. Усі підприємства (без винятку) мають стати приватними, бо державні – предмет політичного контролю. І потрібна конкуренція: приватні підприємства без неї не можуть функціонувати. Щодо реприватизації, в Україні це питання складніше, ніж у нас. Тому що у вашій країні націоналізація відбувалася ще в 1920-х роках.
З: Як нам ефективно понизити тиск на бізнес бюрократичного апарату в Україні (скорочення дозвільних процедур і документації, звітність…), а також спростити оподаткування?
В: Потрібно зробити професійний аналіз української податкової системи, і на підставі цього робити висновки. Нашим країнам важливий досвід інших держав. Я знаю, що в Айвараса Абромавичюса були радикальні плани дерегуляції в цій сфері. Але їх треба було втілювати в дію максимально швидко й стежити, щоб бюрократи не створювали нові регуляції… У Польщі була така практика. Інакше кажучи, має бути максимально сильне громадянське суспільство, що спостерігає за діями політиків. Треба дати більше економічної свободи, у рамках правової держави.
З: Якими Ви бачите перспективи регіональної економіки України?
В: На окупованих територіях величезні економічні втрати, набагато більші, ніж на решті території України. Промислове виробництво впало там більш ніж на 30%, а на неокупованій частині країни – на 5%. Зрозуміло, що на Донбасі зараз не до реформ. Але в інших українських регіонах реформи мають тривати, і покращиться економічна ситуація, що постраждала спочатку через спад експорту до Росії, а потім і зовсім унаслідок продовольчого ембарго.
З: Наскільки довго, на Вашу думку, Захід має намір подовжувати санкції проти РФ?
В: Вважаю, що санкції щодо Росії мають ставати сильнішими. Її економіка вже страждає, бо вона відстала за своєю структурою, порівняно з європейською. У Росії 50% експорту – це газ і нафта. Тому російська економіка досить слабка й залежить від коливання цін на ринку нафтопродуктів, які зараз значно знизилися. Це є однією з причин рецесії в Росії. До того ж там досить слабкий фінансовий сектор, тому що держава має дуже сильний вплив на бізнес. Більше того, у Росії не проводяться реформи, швидше, іде процес антиреформ. А в таких умовах економіка не може зростати. Але навіть до початку військових дій на території України в них була перспектива стагнації, яка зараз і перетворилася на рецесію.
Лєшек Бальцерович народився 19 січня 1947 р. в місті Липно (Польща). Навчався на факультеті зовнішньої торгівлі Головної школи планування і статистики у Варшаві; в Університеті Св. Иоанна в Нью-Йорку; захистив докторську дисертацію. 1978-1980 рр. – працював в Інституті марксизму-ленінізму у Варшаві; 1978-1981 рр. – очолював групу вчених, що розробляла альтернативний проект економічних реформ у Польщі, координатор діяльності Європейської економічної асоціації в Польщі; вересень 1989 р. – листопад 1991 р. – віце-прем’єр і міністр фінансів в уряді Тадеуша Мазовецького і Яна Кшиштофа Белецького, очолив Економічний комітет при Раді міністрів Польщі; з грудня 1991 р., як радник, брав участь в економічних реформах у Росії та інших країнах СЕВ; листопад 1997 р. – червень 2000 р. – заступник прем’єр-міністра і міністра фінансів в уряді Єжи Бузека; 2000-2002 рр. – радник президента Грузії Эдуарда Шеварднадзе з економічних питань; січень 2001 р. – січень 2007 р. – голова Національного банку Польщі; у жовтні 2008 р. став одним із восьми членів Європейської експертної групи з розробки рекомендацій щодо запобігання наслідкам світової фінансової кризи в країнах Європейського союзу; зараз також консультує український уряд. Одружений, має двох синів і дочку. Захоплюється історичною літературою і спортом.