Сучасний світ - зокрема, західна його частина - переживає зростання антиглобалізаційних процесів. Активізація ультраправих сил у Європі, прагнення населення деяких європейських країн відмовитися від регіональної інтеграції, успіх західних політиків з євроскептичною риторикою - ось невеликий список тенденцій, що визначають відкат до принципів, які суперечать глобалізації.
Голосування 23 червня під час референдуму Великобританії про перспективи виходу країни з ЄС продемонструвало, що протистояння глобалізації має серйозний поколінський аспект (більшість людей, старших за 50 років, надали перевагу виходу з евросім’ї, на відміну від молоді віком 18-25 років).
Деякі вчені вважають глобалізацію процесом, що розпочався декілька сотень років тому. Цей процес формується економічними характеристиками, створенням глобальної економічної системи з розподілом сфер впливу, периферії та економічних центрів. Новітні технології додали в глобалізаційний процес особливу швидкість, уніфікацію та створили відчуття глобального села – насамперед інформаційного. Однак швидкість цих процесів виявилася занадто високою для західного суспільства.
Глобалізація – що це таке
Поняття «глобалізація» не має загальноприйнятого визначення. Погляди вчених на це явище відрізняються, залежно від сфери наукової діяльності. Для економістів глобалізація починається там, де фінансові ринки виходять за національні кордони. Політологи вважають глобалізацію процесом поширення демократії у світових масштабах. З погляду культурології глобалізація передбачає вестернізацію та експансію західної (зокрема американської) культури.
Термін «глобалізація» популяризовано завдяки статті Теодора Левітта «Глобалізація ринків». Цю статтю опубліковано у виданні Harvard Business Review в 1983 р. У своїй роботі Левітт підкреслює, що довгострокового успіху здатні домогтися лише глобальні компанії, сконцентровані на глобальних споживчих бажаннях, а не на бажаннях окремо взятих споживачів. На його думку, цьому сприяє одноманітність у сфері технологій і формування глобальних ринків для стандартизованих споживчих товарів. У результаті потреби та бажання споживачів, незалежно від регіону та країни, дедалі більше стандартизуються.
Одним з найбільш чітких і містких економічних визначень глобалізації стало визначення Міжнародного валютного фонду в межах «Огляду світової економіки» від 1997 року: «Зростання ролі зовнішніх чинників (економічних, соціальних і культурних) у відтворенні всіх країн-учасниць цього процесу, формування єдиного світового ринку (ринків) без національних бар’єрів і створення єдиних юридичних умов для всіх країн».
У соціології поняття «глобалізація» розглядають з 1970 рр. Американський соціолог Іммануїл Валлерстайн у 70-х рр. минулого століття сформулював теорію «світ-система», у межах якої виокремлював світ-імперію і світ-економіку. Для світ-імперії характерним є політичне панування над підлеглими народами (наприклад, Римська імперія). До XVI століття людство періодично намагалося відновити мир-імперію, проте безуспішно. У результаті, з цього періоду світова система розвивається в межах світ-економіки. Світова економічна система передбачає існування ядра найбільш економічно розвинених країн та економічної периферії, експлуатованої розвиненим ядром. До того ж, на думку вченого, у ядрі системи може перебувати країна-гегемон, що має військові та економічні перевагами над усіма іншими учасниками системи. Однак з плином часу гегемон втрачає свої позиції з економічних причин. Процес такого занепаду супроводжується антисистемної соціальною активністю.
Британський соціолог Ентоні Гідденс розглядає глобалізацію як характеристику суспільства «модерну». На Заході епоха модерну почалась у XVIII-XIX ст. Вона визначається високою швидкістю соціальних змін, змінами основних соціальних інститутів і нестабільністю суспільного життя. Люди стають більш залежними від соціальних інститутів, на які не можуть вплинути безпосередньо. Ці інститути щораз менше піддаються громадському контролю і створюють нові ризики, що не піддаються прогнозуванню.
Іспанський соціолог Мануель Кастельс доповнив дослідження поняття «глобалізація» концепцією «мережевого суспільства». На думку вченого, нова економічна система формується на основі знань та інформації як основних джерел конкурентоспроможності. Сама система складається з різних вузлів і не має єдиного центру. Таке «мережеве суспільство» стимулює зростання нерівності та поляризацію соціальних груп за принципом участі в роботі з новими технологіями. Крім іншого, у таких умовах відбувається ослаблення національних держав і посилення ролі наддержавних утворень, міжнародних організацій.
Індустріальне ХХ століття проти прискореної глобалізації
В останні роки глобалізаційні процеси супроводжуються зростанням політичної й економічної невизначеності в найбільших західних економіках. Спостерігачі підкреслюють, що однією з основних причин цього явища можна вважати глибокий розрив між новітнім технологічним поколінням і поколінням «ХХ століття», не пов’язаного глобальною мережею новітніх технологій. Покоління «ХХ століття» почуває себе викинутим на узбіччя сучасних глобалізаційних процесів, відчуває фрустрацію від швидкості розвитку технологій, глобальної економіки, стандартизації культури та прискореного виходу за національні межі.
«Економіка ХХ століття базується на індустріальній парадигмі, у якій розвиток промисловості часто супроводжувався протекціонізмом і захистом національного виробника через преференції, пряму підтримку. Більшість нинішніх людей – родом з індустріального ХХ століття. Вони часто й голосують за чітку національну ідентифікацію, жорсткі межі, вони часто сповідують протекціонізм і відособленість, висловлюючи закладені в них цінності», – пояснює економіст, викладач kmbs Олексій Геращенко.
«Це не дуже органічно виглядає в дематеріалізованій постіндустріальній парадигмі ХХI століття, коли понад дві третини світового ВВП створюється у сфері послуг, а успішний продукт (чи то цікавий фільм, ритмічна пісня чи гра в покемонів) прагне дістатися до кожного мешканця планети. До того ж зупинити цей процес старим методом «замка на кордоні» вже неможливо», – зазначає експерт.
«Світ переживає серію криз політичної ідентичності, а це означає, потрясіння в деяких найбільших світових економіках можуть стати нормою», – пише Дайан Суонк, провідний американський економічний аналітик. Вона говорить про те, що фінансові ринки реагуватимуть на невизначеність і потрясіння (вони вже демонструють таку реакцію), а в результаті учасники ринку цілком здатні набрати значної ваги в питанні прийняття рішень і якось вплинути на політиків. «Мене дещо втішає той факт, що учасники фінансового ринку змушують обраних чиновників негайно відповідати за свої політичні рішення; хтось має це робити». “Попри це, – вказує аналітик, – учасники ринків не здатні приймати більш зважені та стратегічні рішення, ніж політики. Хоча рішення останніх уже призвели до зростання расизму, економічних струсів та поглиблення поколінської прірви в західному світі.
Кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціології НаУКМА Олександр Виноградов уважає, що сучасна реакція західного світу на глобалізаційні процеси пов’язана насамперед з почуттям «небезпеки». «Відкат відбувається в тих націй, які відчувають загрозу почуттю безпеки – сприймають ситуацію з погляду своєї нездатності зберегти досягнуте або досягти нових горизонтів у нових умовах, – каже експерт. – Порівнюючи себе з успішнішими країнами, вони розуміють, що програють конкуренцію».
На думку Олексія Геращенка, зростання популярності ультраправих партій, посилення націоналістичних настроїв у Європі та євроскепсис (а також особлива популярність Дональда Трампа в США) – свідчення спроби відкату в реалії XX століття в межах нових глобалізаційних процесів. До того ж результати цих процесів позначаться безпосередньо на економічних показниках.
«Зростання популярності правих може призвести до уповільнення економічного зростання в короткостроковому періоді через втрату переваг вільної торгівлі, – коментує економіст. – Утім, він не є таким важливим у довгостроковому періоді, оскільки є не трендом, а тимчасовим відступом. Якщо хочете знати, яким буде завтрашній світ, запитайте про це не навчену життєвим досвідом і сивочолу людину, а сучасного підлітка. Хоча краще запитати в обох, щоб відчути різницю між минулим і майбутнім».
Якщо пригадати концепцію Мануеля Кастельса, новітнє інформаційно-технологічне «мережеве суспільство» передбачає ослаблення національної держави та зростання наднаціональних утворень, а також міжнародних організацій. Не дивно, що нинішній відкат до антиглобалізаційних процесів включає повернення до ідеї переваг «національної держави» над мультидержавними об’єднаннями. Звідси також можна спостерігати зростання євроскептиків і їхній порівняний успіх навіть у найміцніших демократіях Європи (приклад тому – останні вибори президента в Австрії, де ультраправий кандидат програв з мінімальним відривом, однак у межах майбутніх перевиборів здатний надолужити втрачене).
За словами Олександра Мережка, доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри права Київського національного лінгвістичного університету, міжнародні організації виявилися також абсолютно нездатними встигнути за швидкістю глобалізаційних процесів. «Міжнародні організації, насамперед ООН, справді не готові до “викликів глобалізації”. Вони залишаються в основному бюрократичними й самодостатніми установами, є “форумами для дискусій”, а по суті мало що можуть вирішити, – коментує експерт. – Які перспективи розвитку цієї ситуації – сказати важко. На думку Іммануїла Валлерстайна, світ-система входить у період 25-річної турбулентності. Замість нинішньої світ-системи, після низки конфліктів, може виникнути нова, більш егалітарна система. Хоча події розвиваються зовсім непередбачувано, іноді мають вибуховий і неконтрольований характер. Та я припускаю, з огляду на нинішні тенденції, усе закінчиться тим, що невдовзі знову постане питання про створення світового уряду».
З огляду на нинішні виклики, вихід є. І він полягає в прискореній інтеграції покоління XX століття в сучасні фрустраційні глобалізаційні процеси. Утім, це має потребувати політичної волі та великих капіталовкладень.
«Ми не можемо скасувати або повернути назад процес глобалізації, однак здатні змінити власний шлях, – пише Дайан Суонк. – Глобалізація й технологічні зміни залишили за межами охоплення великі верстви населення. Робота з цією проблемою має стати складовою будь-якої майбутньої моделі, вона зажадає значних інвестицій у людський капітал та інфраструктуру, чим багато країн до цього часу нехтували».
Вибір політиків на користь такої моделі майбутнього розвитку, всупереч нинішнім їхнім спробам використати глобалізаційну фрустрацію для зміцнення на політичній сцені, однак є неоднозначним. Незважаючи на тиск ринків, які першими реагують на турбулентність унаслідок популістських політичних рішень, майбутнє – за політичною волею. Інакше доведеться чекати зміни поколінь, а йтиме вона через неспокійний період, наповнений економічними потрясіннями, політичними конфліктами, соціальною невпевненістю та спробою відкату до принципів, що більше не можуть забезпечити стабільне існування світової системи.