Після весняного скандалу з абонплатою на газ галас навколо цього питання дещо вщух, однак проблема залишилася. До того ж від планів ввести абонплату на теплопостачання поки що ніхто офіційно не відмовлявся. Навіть більше, таке зобов'язання уряд узяв перед МВФ.
Питання про абонплату виникло недаремно. Введення «абонплати за підключення до комунальних послуг» дасть змогу владі скоротити витрати субсидії, а постачальникам послуг загнати в абонплату необґрунтовані втрати, оскільки на абонплату субсидії не поширюються.
Нагадаємо, нещодавня спроба Нацкомісії з регулювання енергетики та ринку комунальних послуг (НКРЕКП) ввести абонплату на газ провалилася через бурхливе обурення в суспільстві та ЗМІ.
Звідки взялась ідея? Річ у тім, що уряд зобов’язався перед МВФ з 1 серпня 2017 р. ввести для споживачів теплоенергії абонплату за підключення до послуг централізованого опалення. Ця сума оплачуватиметься окремо від власне плати за доставку тепла, що виокремлюється із загальної кінцевої ціни послуги, надаваної підприємствами теплокомуненерго (ТКЕ).
Отже, плата за тепло складатиметься з двох частин: власне плати за кількість спожитого тепла в опалювальний період, а також плати за те, що будинок підключено до послуги централізованого опалення. Друга складова і є абонплатою, що нараховуватимуть щомісяця протягом усього року.
Виникає питання: який стосунок МВФ має до абонплати? Уряд Арсенія Яценюка запевняв, що величезне зростання тарифів є вимогою МВФ для отримання кредиту, без якого Україна збанкрутує. Та МВФ насамперед цікавить збалансованість державних фінансів. Структурування конкретних платежів, за ідеєю – це вже приватність, з якою держава цілком має розібратися самостійно.
Крім того, поділ є вимогою Третього енергетичного пакета Євросоюзу, тобто нормативу ЄС у сфері енергетики, до виконання якого Україна приєдналася добровільно. Але Третій енергопакет, окрім поділу плати на дві складові, передбачає поділ функцій виробництва (видобутку) енергоресурсів, їхнього транспортування та продажу кінцевому споживачу. Виконання цих вимог наразі в процесі і відбувається із затримкою графіка, а плату вже поспішають розділити.
Формально нічого нібито не змінюється, адже й зараз споживачі оплачують постачання теплоносія, а також утриманнят, модернізацію, ремонт та технічне обслуговування теплових мереж і генерувальних потужностей. Тільки зараз ці витрати включено до тарифу. Питання лише в тому, якою є питома вага цих витрат.
А тут таємниця за сімома печатками. Чиновники та постачальники послуг можуть скільки завгодно розповідати про економічну обґрунтованість тарифів, а також про те, наскільки тариф покриває реальні витрати на виробництво та постачання послуг, зокрема, теплопостачання, яке, поряд із гарячим водопостачанням, є найдорожчим і непрозорим серед комунальних послуг. Насправді структура тарифів і витрати за статтями багато років залишаються закритими не тільки для споживачів, а й для фахівців.
Наприклад, вважається, що в столиці вартість транспортування та постачання становить 9% від тарифу на теплопостачання. Наскільки це відповідає дійсності – сказати важко, адже закрита процедура встановлення тарифів в НКРЕКП не дає змоги отримати реальні дані, не кажучи вже про те, що в НКРЕКУ тарифи встановлюють на основі даних, які їм надає постачальник послуг, а перевірити об’єктивність цих даних ніхто до пуття не може, та й навряд чи хоче. Плюс корупція, яку ніхто не відміняв.
До того ж у разі з теплопостачанням є втрати тепла в процесі його постачання споживачеві. Які вони – як правило, ніхто точно не знає. У кожному окремому випадку їх встановлює під час затвердження тарифу в НКРЕКП індивідуально кожна теплопостачальна компанія. Наприклад, вважається, що в столичному тарифі на теплопостачання втрати становлять 16-17%. Водночас, за деякими даними, у регіонах питома вага втрат може доходити до 40% і більше. Усе залежить від зношеності мереж.
Втрати споживач теж оплачує зі своєї кишені в складі тарифу, куди вони закладаються фактично як виробничі витрати. Формально є нормативи, що встановлюють граничний відсоток втрат відносно витрат на виробництво (за аналогією з нещодавно скасованими нормами усушки й утруски. – Ред.). Але ж формування витрат на виробництво – це дуже «інтимний» процес, під час якого можна накрутити багато чого.
Вартість абонплати на тепло оцінюється по-різному, знову-таки, через закритість і непрозорість тарифоутворення. Якщо ж підсумувати ці прогнози, то сума абонплати може коливатися від 100 до декількох сотень гривень на місяць, до яких в опалювальний сезон додасться вартість власне опалення. Очевидно, що в масштабах країни це виллється в чималу суму.
Зараз включені в тарифи витрати на постачання та втрати тепла оплачують не тільки споживачі, а й держава як субсидії.
Утім, якщо встановити абонплату, вивівши в неї витрати на постачання тепла, що постачальники тепла не забудуть зробити по максимуму, то виникне істотна економія на субсидіях, оскільки абонплата, повторимо, не покривається субсидіями. Особливо боляче це вдарить по мешканцях тих будинків, у яких немає обліку тепла й оплата опалення відбувається «за квадратними метрами». Втім, останній опалювальний сезон показав, що навіть у Києві, де 80% будинків обладнано обліком, зловживання процвітають.
Мабуть, економія на субсидіях і є основною метою нововведення. У 2017 р. в бюджеті закладено на субсидії 51 млрд грн. Цю суму влада збирається скоротити приблизно на 4 млрд грн через подальше зниження так званих соціальних норм споживання, введення абонплати тощо. Про потребу зниження коштів, що виділяють на субсидії, йдеться й у меморандумі з МВФ:
Щоправда, коштів на субсидії катастрофічно бракує, і уряд уже намагається провести через парламент поправки до бюджету, щоб збільшити обсяг коштів на субсидії на 15 млрд грн. Та поки що безуспішно.
Нещодавно Кабмін ухвалив рішення скоротити норми споживання газу, тепла та електроенергії на опалення з 1 травня цього року. Минулого опалювального сезону субсидія покриває 330 кубів на опалення квартири площею 60 кв. м, а вже наступного опалювального сезону «комунальну знижку» нараховуватимуть тільки на 300 кубів. А якщо й далі спалювати 330 кубів, доведеться 30 кубів оплачувати без субсидії, що за чинним тарифом становитиме 204 грн.
У квартирі такої самої площі з центральним опаленням субсидія покриватиме 2,5 Гкал тепла замість 3,28. Якщо не скоротити споживання, різницю доведеться сплатити без субсидії. У Києві такий обсяг тепла коштуватиме 1411 грн. Проблема в тому, що в більшості багатоповерхових будинків мешканці не мають змоги регулювати споживання тепла та вести індивідуальний облік.
У Польщі, Словаччині та навіть у Росії вже застосовують невеликі й недорогі прилади обліку та регулювання споживання тепла, які можна встановлювати на кожній батареї у квартирі. В Україні такі прилади навіть не сертифікують. Крім того, взагалі не йдуть дискусії про докорінну модернізацію інфраструктури з метою скорочення втрат.