У травні 2018 р. виповнилося 10 років від вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Наша країна дуже довго чекала цього і готувала своє законодавче поле, щоб стати повноправним учасником цієї організації. Що дало членство в СОТ Україні? Яких успіхів вона досягла за ці 10 років і які недоліки присутності в цій організації?
Як уважає заступник міністра економічного розвитку і торгівлі, торговий представник України Наталія Микольська, для країни, частка експорту у ВВП якої становить близько 50%, отримання членства в СОТ вплинуло на зміну структури економіки.
«Передусім – завдяки встановленню чітких правил гри на світовому ринку, лібералізації зовнішньоторговельних режимів і адаптації законодавства до світових правил. Це дозволило нам розширити можливості та переваги для розвитку бізнесу, створити регуляторне середовище, спростити зовнішньоекономічні торговельні процедури, відчинити «двері» до іноземних ринків товарів і послуг. Для наших експортерів було дуже важливо отримати сприятливий недискримінаційний режим на ринках СОТ, можливість урегулювання торговельних проблем і суперечливиих питань як у дво-, так і в багатосторонньому форматі. Також це дало змогу нарешті завершити переговори щодо укладення угод про вільну торгівлю», – говорить вона.
Як зазначив у коментарі Економічним відомостям аналітик з економічних питань Міжнародного центру перспективних досліджень Єгор Киян, зі свого боку, членство в СОТ хоч і гарантує певний рівень захисту інтересів нашої держави, проте його інтереси самі просуватися не будуть, тобто без активної участі органів влади.
А на думку заступника директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», члена-кореспондента НААН Миколи Пугачова, якщо розглядати це членство з погляду АПК, загалом Україна досить широко використовує ці переваги. Так, вона зарекомендувала себе за цей час як один з основних гравців на міжнародному ринку агропродовольчої продукції, зокрема, у сегментах соняшникової олії, зернових культур та насіння олійних.
«Крім того, вдалося диверсифікувати географічну структуру постачання вітчизняної продукції АПК завдяки глибшому залученню до системи глобальної торгівлі в межах СОТ і через підписання нових угод про створення зон вільної торгівлі, зокрема, з ЄС, Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ), Канадою та ін.», – уважає експерт.
Як за 10 років змінилася структура української економіки з огляду на перебування країни в СОТ і як перебудовувалися її окремі галузі та ринки? Структура більше змінилася через особливості кон’юнктури зовнішніх ринків: експортна орієнтація на сировинні ринки, де наша країна наразі має найбільші порівняльні переваги за якістю або ціною (останнє переважає); на ринки, де відчувається гострий дефіцит продукції.
На думку Єгора Кияна, також, окрім зовнішніх чинників впливу, структура української економіки була схильною до значного впливу і внутрішніх чинників: «Це нестабільна ситуація на сході України, що вдарила по виробництву країни, напружені відносини з Російською Федерацією і значна зміна зовнішньополітичного курсу з орієнтацією на Європейський Союз. Щодо імпорту, то в нас як і раніше залежність від імпорту енергоресурсів і високотехнологічних товарів, – без істотних зрушень у країні жодна організація нам не допоможе».
Як за 10 років змінилася структура АПК? Як перебудовувався цей найважливіший експортноорієнтованийкомплекс? На думку пана Пугачова, кардинальних змін вітчизняної товарної структури експорту агропродукції не відбулося: збереглося значне переважання рослинницької продукції над тваринницькою – у межах 4/5 і 1/5 відповідно. Крім того, спостерігається поступове зниження частки готових харчових продуктів – з понад 20% у 2008 р. до 16-17% сьогодні. Тож з цього погляду членство в СОТ дало свій вагомий «мінус».
«Водночас розширилася географічна структура нашого експорту. Збільшилася кількість країн – імпортерів української агропродовольчої продукції. Відбулося зміщення напрямків постачання: з країн СНД, переважно Росії, – на країни Азії, Європейського Союзу й Африки. Українські сільськогосподарські виробники та підприємства харчової промисловості для відстоювання власних позицій і зопанування нових ринків змушені були переорієнтуватися на нові вимоги і стандарти виробництва, що є в межах СОТ», – уважає експерт.
Додамо, що наш агропромисловий комплекс, хоч і повільно, стає сучаснішим, швидше реагує і сприймає тенденції світового ринку, виробляє саме ту продукцію, що має найбільший попит у споживачів в Україні та за її межами.
Однак загалом картина, на жаль, не така втішна. Щодо імпорту, у нас, як і раніше, залежність від імпорту енергоресурсів і високотехнологічних товарів, – без істотних зрушень у країні жодна організація нам не допоможе.
«Позитивним явищем є зростання експорту послуг з України – він дозволяє частково перекривати дефіцит у торгівлі з певними країнами. Зокрема, дефіцит торгівлі товарами в січні-березні 2018 р. досяг $1,691 млрд, збільшившись на 25,4% порівняно з аналогічним періодом минулого року: дефіцит зовнішньої торгівлі становив $1,936 млрд, профіцит торгівлі послугами – $245 млн дол.», – зазначає Єгор Киян.
Попри те, що умовами СОТ заборонені обмеження імпорту, Україна багато разів стикалася з дискримінаційними заходами з боку Росії. Вони стосувалися ввезення м’ясної, молочної та кондитерської продукції, а також блокування Російською Федерацією імпортних вантажів з України на кордоні. У 2016-2017 роках діяло двостороннє ембарго між Україною і Росією на постачання більшості груп агропродовольчої продукції.
«Проте з цієї непростої ситуації Україна змогла дістати певну користь. Так, вітчизняна плодово-ягідна продукція найбільшого попиту набула в країнах Європи. А українські м’ясопродукти отримали широку географічну диверсифікацію. Тепер їх закуповують переважно європейські, азіатські й африканські країни», – зазначає Микола Пугачов.
Всього за 10 років членства України в СОТ найвиразнішим показником, що характеризує ефективність використання її переваг, є вартісні обсяги зовнішньої торгівлі продукцією АПК. Треба зазначити, що в цей час торгівля не мала стабільної динаміки. У 2009-2010 та 2015-2016 рр. спостерігалися періоди спаду, на що були як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.
Однак основним позитивним наслідком членства в СОТ для нашої країни, як уважають в Інституті аграрної економіки, стала загальна тенденція збільшення експорту: з $10 млрд під час вступу в організацію – до майже $18 млрд у 2016-2017 рр. Ця тенденція простежується не тільки за вартісними, а й щодо кількісних показників – в останні роки експорт зернових культур України перевищує 40 млн тонн.
З іншого боку, як зазначають в Інституті аграрної економіки, зріс імпорт агропродовольчої продукції: з 5-6 млрд дол. у 2008-2009 роках – до понад 8 млрд дол. у 2013 р.
На жаль, від початку після вступу до СОТ Україна недостатньою мірою захистила вразливі галузі через недостатнє розуміння всіх можливостей і ризиків.
Зараз у світовій торгівлі поширено приховані нетарифні методи – дискримінацію на їхній основі дуже складно виявити. До того ж Україна ще відстає в питаннях належної сертифікації та стандартизації своєї продукції, що грає не на її користь (наприклад, страждає наша авіаційна галузь, яка не може достатньою мірою конкурувати на нетрадиційних для неї ринках).
До речі, за інформацією Global Trade Alert, протекціонізм усе ще зростає. За даними організації, у 2017 р. країни ввели 642 протекціоністських заходи – це вдвічі більше, ніж у 2010 р. На жаль, СОТ не змогла належно посприяти вирішенню цієї проблеми.
Як уважає Єгор Киян, Україна не має достатнього досвіду участі в торгових суперечках. Наша країна встигла взяти участь як позивач і як відповідач у (сумі) 10 справах. У цьому разі країні потрібно дотримуватись активної позиції відстеження порушення своїх торгових інтересів в усіх напрямах, а не тільки за політичними вподобаннями.
«Торговельні суперечки можуть вирішуватися як на нашу користь, так і на користь будь-якої іншої країни – члена СОТ. Зокрема, Україна програла нещодавню суперечку з Росією щодо імпорту аміачної селітри походженням з РФ. Тому позитивним буде досвід участі нашої країни в торговельних суперечках як третьої сторони (наразі 15 справ). Такий досвід дасть можливість Україні правильніше захищати свої позиції – тоді буде більший шанс, що рішення ухвалюватимуть на нашу користь», – зазначає експерт.
Так, ми були позивачами в суперечці з Австралією та Вірменією щодо тютюнових виробів, з Молдовою – щодо екологічного збору та відповідачем щодо акцизного збору. Більшість цих суперечок вирішилися через експертні консультації та відповідне внесення змін до законодавчих актів країн-відповідачів.
Які висновки сьогодні можна зробити в контексті нашого десятирічного перебування в СОТ? Після підвищення конкурентоспроможності українських товарів та їхньої адаптації під зовнішні ринки можна буде розраховувати на велику їхню «захищеність» і перспективність. Інакше ми ризикуємо отримати статус сировинного додатка та великого ринку для іноземних товарів – з цією проблемою нам СОТ допомогти не може.