Порухи американського президента Дональда Трампа розгойдують не лише світову військово-політичну ситуацію, а й глобальну економічну, і це може закінчитися новою світовою фінансово-економічною кризою. Так, у своєму невгамовному прагненні «зробити Америку знову великою» (to make America great again) Трамп ризикує залишити Штати та їхніх основних союзників біля розбитого корита.
Колись світова капіталістична система йшла шляхом зняття бар’єрів. І от тепер ми бачимо поворот назад, десь так до початку ХХ століття.
Економіст Андрій Блінов уважає, що протекціонізм у світовій торгівлі, який заглиблюється і розширюється, стає новою реальністю. Це загрожує важкими наслідками, аж до чергової глобальної фінансової кризи, як у 2008 р. чи навіть гірше.
У березні 2018 р. Трамп, як і обіцяв, увів 25%-ве ввізне мито на імпорт металу та 10%-ве мито на ввезення до Штатів алюмінію, чим завдав відчутного удару по економіці Євросоюзу.
Щоправда, спочатку введення мит дещо зупинили для деяких головних торгових партнерів, зокрема, для Євросоюзу, Канади та Мексики. У Вашингтоні тоді дали зрозуміти, що готові домовлятися, що цілком у стилі Трампа, який наполегливо плутає бізнес з державними справами, які часто ведуть усупереч усталеним у бізнесі звичаям.
Проте переговори з головними торговельними партнерами зайшли в глухий кут. Тому з 1 червня 2018 р. американські мита набули чинності.
У відповідь, трохи подумавши і зрозумівши, що в Трампа це серйозно й надовго, найближчим часом Євросоюз вводить санкції проти багатьох американських товарів. Мито в розмірі 25% вводять на алкогольні напої, одяг, продукти харчування, сигарети, деякі інші товари, наприклад, на апельсиновий сік, віскі, джинси, яхти. Загальна сума наразі не така велика – $2,8 млрд, однак це може бути тільки початком.
Утім, особливі побоювання викликає загострення торгово-економічних відносин США та Китаю. Трамп закликав американський бізнес вивести з Китаю виробництво, розміщене там в епоху глобалізації з метою зниження витрат, насамперед на оплату праці. Мотивував він це патріотичним гаслом «повернути робочі місця та прибуток на батьківщину».
Китай не забарився і виступив з погрозами введення зустрічних санкцій. Пекін лякає Америку тим, що введе імпортні мита в розмірі 25% приблизно на 660 найменувань, серед яких автомобілі, морепродукти та риба, сільгосппродукція тощо.
Далі майже неминучою буде ситуація, яку можна охарактеризувати відомою приказкою: пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать.
Це до того, що страждають у таких випадках країни сировинного експорту, зокрема Україна. У періоди загострення протекціоністських заходів, а надто в умовах можливої кризи, Україна може втратити, за деякими оцінками, до 30% валютної виручки. Результатом майже неминуче стануть галопуюча інфляція, обвал гривні. Цілком можливий і дефолт, яким і без того лякають кілька разів на рік. Дефолт небезпечніший тим, що Україна в найближчі роки має здійснити величезні виплати за зовнішнім боргом, а коштів на це наразі немає.
Торговельні обмеження готуються ввести й інші країни, з якими Трамп встиг «побити горщики», наприклад Туреччина.
Оскільки мита на алюміній серйозно зачепили інтереси Росії, Москва також заявила, що введе мита на деякі американські товари, наприклад, на сигарети, алкогольні напої. Загальна сума санкцій наразі невелика і становить $100 млн, однак це теж може бути тільки початком.
Проблема загострюється ще й тим, що Трамп має намір вивести Штати з багатьох торгових об’єднань, наприклад, NAFTA або Організації Тихоокеанського партнерства.
Результатом стане розрив усталених торгово-економічних, виробничих і коопераційних зв’язків, що загрожує регіональними та глобальними проблемами.
Наприклад, розпад NAFTA загрожує величезними проблемами для Мексики й навіть для Канади. Вихід Америки з Організації Тихоокеанського партнерства найсильніше вдарить по економіці всієї Південно-Східної Азії та Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Не входячи до складу цієї організації, Китай вкладав кошти у виробництво країн, що до неї входять, наприклад, у В’єтнам, з метою подальшого продажу виробленої там продукції в США. Зараз всі ці роками налагоджені зв’язки можуть відразу обвалитися, й економіки цілих макрорегіонів заб’ються в судомах.
Крім того, уже виникають питання про існування Світової організації торгівлі (СОТ). Адже основною метою існування цієї організації вважають лібералізацію світової торгівлі, хоча тут є багато зауважень. Якщо ж світова економіка повертається до загальних торгових бар’єрів і протекціонізму, причому ініціатором є світовий торгово-економічний гегемон, тобто США, то сенс СОТ зникає, принаймні в її нинішньому вигляді.
До того ж очікується нове загострення після того, як у серпні США введуть санкції проти Ірану. Питання тут не так навіть в Ірані, як у тому, що це зачепить інтереси багатьох європейських корпорацій. Після зняття санкцій з Тегерана в обмін на згортання ним ядерних програм дуже багато європейських фірм почали інтенсивне торгово-економічне та технічне співробітництво. Буквально за 2017 р. товарообіг між Іраном і ЄС зріс удвічі майже до $11 млрд з експорту з Європи до Ірану та до $10 млрд з імпорту іранських товарів, включно з нафтою.
Фактично торговельна війна США з Іраном буде «другим фронтом» торговельної війни Америки з Євросоюзом з усіма наслідками як для відносин Європи з Вашингтоном, так і для світової економіки загалом.
І все-таки найважливішим фронтом глобальної торговельної війни, що насувається, вважається американо-китайська конфронтація. Багато залежить від того, чи буде введено 25%-ве мито між цими країнами. Проблема в тім, що США та Китай дуже тісно пов’язані фінансово й економічно, а світова економіка критично залежить від цих двох гігантів. У Китаї виробляють левову частку продукції для США. Багато американських корпорацій перенесли виробництво до Піднебесної. Китай також дуже залежить як від американських товарів, так і від американських грошей. Багато компаній з третіх країн і міжнародні корпорації розміщують у Піднебесній свої виробництва і вкладають туди капитали для того, щоб потім вироблену продукцію експортувати до Америки.
Нарешті, Китай з його величезними міжнародними резервами в розмірі $3 трлн є найбільшим у світі, крім власне США, власником активів, номінованих у доларах. Зокрема, Піднебесна має величезні обсяги зобов’язань державного казначейства США (treasuries), і якщо Пекін почне їх масово скидати, наслідки можуть бути порівнянні з падінням метеорита розмірами з Марс.
Такі самі наслідки будуть, якщо китайський ринок обвалиться або навіть якщо його динаміка суттєво сповільниться. Це загрожує обвалом світових цін на сировину, включно із зерном та металом. Тобто очевидною є пряма загроза для економік сировинних країн, включно з Україною, яка втратить значну частину валютної виручки.
Крім того, відчутних втрат можуть зазнати ринки інших країн, включно із США. Китайські товари значно дешевші за американські аналоги. Тому обмеження китайських товарів на ринку ЗМІ, наприклад, тих-таки смартфонів чи комп’ютерів, призведе до різкого скорочення споживання в Америці та відповідного падіння макроекономічних показників. До того ж можуть постраждати багато американських корпорацій, зокрема найвисокотехнологічні: наприклад, обмеження на китайському ринку для американської компанії Boeing призведе до того, що її витіснить Airbus.
Повертаючись до питання американських казначейських зобов’язань, які Китай має у своєму розпорядженні на суму близько $1,3 трлн, зазначимо, якщо Піднебесна припинить їх купувати, то виникнуть великі проблеми з фінансуванням усередині США багатьох проектів, включно з інфраструктурними, які розгортає Трамп.
У підсумку в США інфляція зросте на 2-3%, і Федеральний резерв змушений буде підвищити ставку, щоб компенсувати інфляцію. У підсумку зросте вартість позикових коштів в Америці, що ще більше загальмує економічну динаміку Америки.
Торкнеться це не тільки США. У світовому масштабі позики подорожчають, що відіб’ється й на Україні, адже й далі розміщувати євробонди під 7% уже не вийде, і ставка буде істотно вищою. Зростання вартості позикових коштів призведе до додаткового боргового навантаження, бо новими позиками наша влада має намір у 2019-2020 рр. «закрити» виплати за зовнішнім боргом. І якщо нинішні більш ніж 7% за євробондами – це вже дуже багато, то можна собі уявити, що буде, якщо вартість кредитів підніметься ще вище. Ба більше, Україні як украй ризиковому позичальникові грошей можуть взагалі не дати ні в МВФ, ні на комерційних ринках.
Заради справедливості зазначимо, зараз важко з цілковитою впевненістю говорити про те, як далі розгортатиметься «світова торговельно-економічна війна» і до чого вона призведе. Наприклад, Америка та Китай ще можуть домовитися. Проте поки що тенденції вимальовуються досить тривожні.