Істинно сказано: не буди лихо, поки воно тихо! Це до того, що, запровадивши проти України нові санкції, які стосуються передусім нафти і вугілля, Москва по повній програмі вляпалася зі своєю неякісної нафтою спочатку в Білорусі, а потім в Польщі, Німеччині, Словаччині, де це призвело до виходу з ладу технологічного обладнання . Торгові партнери Росії вже заявляють про компенсації в сотні мільйонів доларів, а іміджеві втрати від цього скандалу важко оцінити.
Таким чином, Москві поки не доведеться нести витрати по зупинці поставок нафти в Україну, оскільки поставки через неякісну нафту припинені майже в усіх напрямках, в тому числі європейським партнерам, які самі відмовляються від прийому сировини.
Віце-прем’єр Росії Дмитро Козак заявив, що технічна причина забруднення нафти вже знайдена, і не треба політизувати ситуацію. Отож! Політизувати тут нічого, бо в наявності типовий російський бардак. Хоча український різновид бардаку, на жаль, нічим не кращий, внаслідок чого чиновники, не надто переймаючись проблемою дефіциту нафтопродуктів і різкого зростання цін на них, старанно розслабляються на травневих канікулах.
Удушення України нафтою і панчохами
Проте ембарго на постачання з Росії в Україну ряду товарів, насамперед нафти, нафтопродуктів і вугілля, а також на поставку українських товарів до Росії є суто політичним рішенням. Головною «фішкою» російських санкцій, безсумнівно, є заборона на поставки в Україну енергоносіїв – нафти, бензину та дизеля, вугілля і різних видів газу. За різними оцінками, близько 40% ринку України займають нафтопродукти, що поставляються з Росії безпосередньо, а ще близько 30-40% дає Білорусь, яка виробляє нафтопродукти з російської нафти.
Не менш болючим бачиться і проблема вугілля, якого Україні катастрофічно не вистачає після втрати частини Донбасу з розташованими там шахтами, причому не вистачає як коксівного вугілля, так і вугілля енергетичного. Відомо, що під виглядом скандального «Роттердам +» в Україну безпосередньо або через Білорусь найчастіше йде російське вугілля або вугілля з неконтрольованих районів Донбасу. Часто це вугілля надходить через посередника в особі Білорусі, яка завдяки україно-російському конфлікту перетворилася на великого експортера вугілля, не маючи жодної вугільної шахти на своїй території.
Водночас, виникає питання до влади, яка, з одного боку, декларує війну з Москвою, а з іншого – продовжує отримувати російські енергоресурси. Більш того, за деякими оцінками, частка Росії на вітчизняному ринку нафтопродуктів за останні роки різко зросла, досягнувши 40% і навіть більше. При потуранні і прямої співучасті вітчизняної влади багато постачальників видавлювалися з ринку, їх місце заповнювали російські постачальники, і як тільки залежність України стала критично великою, Москва оголосила ембарго на постачання бензину і дизеля. Іншими словами, в згубних наслідках ембарго буде винна не тільки Москва, але і вітчизняна влада, при потуранні якої знову виникла залежність від Росії.
Втім, московські санкції при найближчому розгляді є неоднозначними, оскільки в них є, так би мовити, обов’язкова і факультативна частини. Повністю заборонені до ввезення в Україну такі російські товари: нафта і нафтопродукти; продукти перегонки кам’яновугільної смоли; етилен, пропілен, бутилен і бутадієн; вазелін, парафін, віск, вироблені з нафтопродуктів, мінеральні воски; суміші бітумні (асфальтові суміші для дорожнього покриття); бензол, толуол, ксилол.
Однак, варто зазначити, що сира нафта з Росії в Україну вже давно не завозиться. Єдиний реально працюючий в Україні Кременчуцький НПЗ функціонує на українській нафті, а решта заводів більшою частиною стоять. Простіше кажучи, сиру російську нафту в Україні просто намає кому переробляти. А ось ембарго на постачання бітумних сумішей, за деякими оцінками, сильно вдарить по дорожньому будівництву, оскільки російські поставки утримували білоруських постачальників від збільшення цін.
Зате поставки російських нафтопродуктів повністю не заборонені. Їх можна буде поставляти в Україну, але на основі спецдозволів Міністерства економічного розвитку Росії, простіше кажучи, хочуть – дадуть, а не хочуть – не дадуть, в залежності від поведінки, наприклад. Адже Україна – це досить ємний ринок бензину і дизеля – що важливо, не дуже високої якості.
Крім бензину і дизпалива на основі зазначених спецдозволів, в Україну з Росії також можна буде ввозити: кам’яне вугілля, тверде паливо на основі кам’яного вугілля; буре вугілля; кокс, напівкокс з кам’яного вугілля; пропан, бутан, інші зріджені гази.
З України в Росію з 1 червня не можна буде ввозити: трубоукладчики, навантажувачі, бульдозери; труби; кріпильні вироби, канати, мотузки, дріт, сітку; сталевий емальований посуд; папір і картон; ящики, коробки, мішки, пакети, пробки, ковпачки та кришки; колготки, панчохи, шкарпетки, бюстгальтери, пояси, корсети, підтяжки, підв’язки;
взуття, вкладні устілки і подпяточнікі; костюми, жакети, сукні, спідниці, брюки, шорти, майки, фуфайки з рукавами, светри.
Ось так, крім традиційних нафти і газу, знаряддям політичного тиску Москви на Україну стають також панчохи, колготки і бюстгальтери. І сміх і гріх! Хоча смішного мало, оскільки вітчизняна промисловість втрачає значний російський ринок збуту, а це робочі місця, податкові та валютні надходження.
Чого хоче Путін? … Медведчук розповість!
Звертає увагу той факт, що Москва не вдавалася до таких заходів навіть в моменти максимального загострення відносин і бойових дій на Донбасі в 2014-2015 роках. Українські панчохи, ліфчики і корсетні вироби Москву анітрохи не турбували, а нафтопродукти, повторимо, навпаки, поставлялися навіть у зростаючих обсягах, як тепер зрозуміло, щоб зайняти ринковий сегмент побільше і отримати можливість шантажу, який в даний момент і відбувається у вигляді раптово оголошених санкцій . Втім, не раптово …
Причина нинішньої активізації в цьому напрямку бачиться в зміні влади в Україні, оскільки про російські санкції було оголошено акурат перед другим туром президентських виборів, коли стало зрозумілим, що Порошенко незабаром звільнить займане місце. Очевидно, що санкції адресовані новій владі в Україні в особі незрозумілого поки що нікому Зеленського і його оточенню, включно з Коломойським. До речі, Коломойський прибрав до рук Кременчуцький і Дрогобицький НПЗ, тому нафтова тема стосується його в першу чергу.
Той факт, що поставки нафтопродуктів і вугілля повністю не забороняються, а можуть здійснюватися на основі спецдозволів, свідчить про те, що Путін дає сигнал: мовляв, давайте домовлятися! На яких умовах Путін готовий домовлятися – теж не секрет. Для їх озвучування в Україні є путінський кум Медведчук, який негайно ці умови і озвучив, щоб даремно не витрачати час на безплідні здогадки. Причому для озвучування був обраний такий солідний зарубіжний медіа-майданчик, як Reuters.
На думку Медведчука, Україна в особі Зеленського повинна піти на конструктивні переговори з Москвою. У разі успіху Україна зможе мирним шляхом відновити контроль над Донбасом, отримає дешевий газ і інвестиції з Росії.
За словами Медведчука, в Кремлі будуть раді відходу від справ Порошенка, але поки не розуміють, чого слід очікувати від Зеленського, уважно придивляються до нього і його оточення, чекаючи, що він зможе прийти до мирної угоди по Донбасу. Медведчук підкреслив, що головною своєю метою Москва бачить повернення Донбасу під контроль України, але на умовах Москви. Підкреслимо, що питання про повернення Криму кум Путіна не озвучує взагалі. За словами Медведчука, Зеленський раніше займав неправильну позицію, виступаючи проти особливого статусу Донбасу, але після обрання може змінити свою думку, щоб повернути людей і територію, а також відновити економічні відносини з Москвою, причому, без повернення Криму.
Медведчук особливо відзначив, що в якості жесту доброї волі Путін готовий звільнити 24 наших моряків, захоплених Москвою в результаті безславного «Керченського походу», влаштованого вітчизняною владою в листопаді 2018 року. З цього випливає, що Москва утримує наших моряків в якості заручників.
Медведчук в черговий раз заявив, що Москва наполягає на прямих переговорах української влади з верхівкою сепаратистів. Це є для Києва неприйнятним хоча б тому, що цю верхівку ніхто не обирав, і вона нікого не представляє, крім своїх московських кураторів.
Із заяв Медведчука можна зробити висновок, що в разі, якщо нова влада України не відгукнеться на зазначені пропозиції, дії Москви будуть швидкими і жорсткими, як в економічній, так і в політичній площині. Економічні санкції Москви, на думку Кремля, обвалять економіку України, а як наслідок – і нову владу.
Крім того, оголошена Москвою роздача російських паспортів не тільки жителям неконтрольованої частини Донбасу, але як заявив Путін, всім бажаючим громадянам України призведе до краху української державності, оскільки багато людей, на думку Кремля, просто втечуть з України. Тобто, поряд з економічними санкціями, російська «паспортизація» Донбасу і України розглядається Кремлем як важіль тиску на Київ.
Ніщо не віщувало біди, але хтось напаскудив в трубу
«Манси» Медведчука, політиканське значення якого видається занадто перебільшеним, можна було пережовувати ще довго, але тут втрутився той самий споконвічний російський бардак, і події пішли по зовсім іншому, явно не передбачуваному Кремлем сценарію, виставивши Москву на посміховисько. Втім, Україні від цього не легше, оскільки нафти і нафтопродуктів немає, а дефіцит світлих сортів нафти і ціни на них почали стрімке зростання.
Спочатку «кіпеж» підняла Білорусь. 23 квітня офіційне білоруське інформагентство БЕЛТА заявило, що Білорусь зупинила експорт світлих нафтопродуктів в Україну, Польщу і країни Балтії через те, що Росія поставляє по трубопроводу «Дружба» неякісну нафту експортної суміші Urals, в якій виявлена критично висока концентрація хлорорганіки, що перевищує допустимий рівень в 100 разів. Небезпека хлорорганічних сполук полягає у високій корозійній агресивності, також можливі забивання теплообмінного обладнання та отруєння дорогої каталізаторної системи.
Показово, що вперше про погіршення якості нафти концерн «Белнефтехим» заявив 19 квітня. Саме в цей день стало відомо про те, що Москва запускає з 1 червня нинішнього року зазначені санкції проти України. За словами білоруських посадових осіб, було пошкоджено дороге устаткування на Мозирському НПЗ, Новополоцький НПЗ відчуває нестачу сировини, а в білоруській ділянці нафтопроводу «Дружба» перебувають сотні тисяч тонн неякісної нафти, з якою невідомо що робити.
Представники державної корпорації «Белнефтехим» заявили про те, що будуть вимагати від російської «Транснафти» компенсації за поставку неякісної нафти. Попередньо цифри називаються різні і стартують від 100 млн доларів. Але це був тільки початок, оскільки наступною прийом російської нафти зупинила Польща. Оператор польської ділянки нафтопроводу «Дружба» PERN повідомив білоруських колег, від яких нафта, власне, надходить до Польщі, що нафтопереробні підприємства в Польщі та Німеччині, що знаходиться далі по трубі, не можуть переробляти нафту з тими показниками, з якими вона зараз надходить. Тому 24 квітня Польща припинила прийом нафти на невизначений термін, а Білорусь повідомила російський Брянськ про зупинку прокачування нафти на захід. Залишалася в роботі тільки гілка на українські Броди пропускною здатністю 40 тисяч тонн на добу.
Відзначимо, що Білорусь протягом тижня била тривогу через неякісну нафту, але Росія всіляко зволікала з вирішенням проблеми, відбуваючись обіцянками вирішити питання. І тільки коли Польща і Німеччина, не чекаючи, поки на їхньому НПЗ вийде з ладу обладнання, заявили про припинення прийому нафти, в Москві, нарешті, заворушилися.
До того ж, від прийому неякісної нафти відмовилися в Словаччині, в зв’язку з чим прокачування нафти на Словаччину і Угорщину по своїй ділянці труби припинила Україна. Про припинення прийому нафти заявила компанія Transpetrol, оператор словацької ділянки нафтопроводу, мотивуючи тим, що словацький НПЗ Slovnaft відмовляється купувати неякісну російську нафту до того часу, поки її якість не буде відповідати договірним зобов’язанням.
Відповідно, «Укртранснафта» припинила прокачування нафти по українській ділянці нафтопроводу «Дружба» на Словаччину і на Угорщину, оскільки нафту просто нікуди качати. Тільки після цього в Росії, нарешті, «прокинулися». Віце-прем’єр Дмитро Козак 25 квітня, повторимо, закликав «не політизувати питання», оскільки проблема, мовляв, технічна. Це дуже нагадувало заяву Карлсона, який живе на даху: справа-то житейська! Втім, чиновник визнав, що істотної шкоди завдано російським НПЗ, «Транснафті» і зарубіжним партнерам.
Козак повідомив, що точка входу забруднюючих домішок нібито вже знайдена. Чиновник її не назвав, але повідомив, що там працюють чотири нафтовидобувні компанії. Питанням зайнялися правоохоронні органи. За словами Козака, як тільки знайдуть «автора», будуть вжиті відповідні заходи, в тому числі фінансова відповідальність, а також особиста відповідальність керівників тих нафтових компаній, які допустили забруднення нафти.
За останніми даними, в Росії вже порушили кримінальну справу за фактом забруднення. У компанії «Транснефть» забруднення назвали навмисним. Напевно говорити важко, але думається, що в наявності типова російська гра в шпигунів-диверсантів, а причиною, швидше за все, є типове «роздовбайство». Як би там не було, але в повідомленні російської «Транснафти» говориться, що хлорорганіка потрапила в трубопровід через приватний «Самаратранснефтьтерминал», який обслуговує декілька невеликих приватних виробників. Зараз в офісах приватних компаній Самари ведуться слідчі дії.
Нарешті, прореагувало вище керівництво Росії в особі прем’єра Дмитра Медведєва. Напередодні Великодня, 27 квітня він доручив у тижневий термін провести розслідування того, як і з чиєї вини неякісна нафта потрапила в трубопровід «Дружба». Винних Медведєв зажадав суворо покарати, щоб іншим неповадно було.
Що далі?
Російські гри в шпигунів і шкідників не дають відповіді на питання про те, що робити далі. А становище склалося серйозне.
«Ситуація непроста – вся труба на 3 тисячі кілометрів – буквально від Самари до Берліна – забита неякісної нафтою, з якою незрозуміло що робити. Як її качати в зворотному напрямку, де взяти ресурс, щоб все це «проштовхнути». І незрозуміло, коли можлива стабілізація прокачування. Тим часом, Мозирський НПЗ вже працює на нафті, що надходить тільки по з/д, у Новополоцького є вихід до другої гілці. Але цього недостатньо для відновлення роботи білоруських заводів», – пояснив керівник компанії «А-95» Сергій Куюн в коментарі для ЗМІ.
Дійсно, головним джерелом нафтопродуктів не тільки в Україні, але практично у всіх сусідніх країнах, звідки нафтопродукти можна отримати, є російська сировина. Навіть короткочасна відмова від неї веде до виникнення дефіциту і відповідного різкого зростання цін. Ситуація ускладнюється зростанням світових цін на нафту на тлі подій навколо Ірану і Венесуели, а також іграми спекулянтів, які будуть прагнути до вилучення максимальної наживи, піднімаючи ціни на дефіцитному ринку. Це ускладнюється також тим, що про санкції було оголошено в період весняно-польових робіт, і хоча самі санкції вводяться з 1 червня, психологічний ефект неодмінно веде до подорожчання паливно-мастильних матеріалів, що збільшить собівартість продукції агропрому і підвищить ціни на продукти харчування в Україні.
Поставки з альтернативних джерел, наприклад з Азербайджану, не в змозі забезпечити потреби ринку. Переорієнтувати НПЗ найближчих країн з російської Urals на інші сорти нафти не завжди можливо, тим більше непросто, особливо в короткі терміни. Залишаються тільки прямі поставки нафтопродуктів з Росії, але тут Москва оголосила ембарго. Втім, за спецдозволом, може, щось і поставлять …
Ситуація на ринку нафтопродуктів загострюється, дефіцит зростає, а слідом за ним ростуть ціни і наживаються спекулянти.
Стратегічного запасу нафтопродуктів, про який говорять уже років 20, немає. Політика держави в цьому питанні відсутня, все віддано на відкуп «приватним крамницям», які дбають лише про власне збагачення. Позиції Кабміну на момент написання цього тексту, не було, принаймні, виявити таку не вдалося «Еліта» тим часом святкувала Великдень, що перейшов в затяжні травневі канікули. Кричущою проблемою нафтопродуктів займатися нікому і ніколи …