В Україні знову відновилося бурхливе зростання боргів із зарплати. Воно відбувається на тлі сплеску трудової міграції і зростання безробіття, включно з його прихованими формами. Причин цьому багато. Це й падіння виробництва, насамперед високотехнологічного, загальна економічна криза, а також деякі дії уряду.
Відновлення зростання боргів із зарплати на початку 2017 р. підозріло збіглося з ініціативою уряду щодо підвищення із січня минулого року мінімальної зарплати вдвічі, до 3600 грн.
Саме після скандального підвищення мінімалки вдвічі з 1 січня 2017 р. офіційна статистика почала фіксувати зростання заборгованості із зарплати, і йдеться про офіційні дані, що не завжди відповідають реаліям.
Ще кілька років тому офіційні дані щодо боргів із зарплати рідко коли перевищували 1,5 млрд грн. Зараз борги досягли майже 2,5 млрд грн і зростають далі. За даними на 1 березня 2018 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати становить 2456 млн грн. Порівняно з початком березня минулого 2017 року заборгованість зросла на 23%.
Зростання триває після того, як на початку нинішнього року мінімалку збільшили ще на 700 гривень. Доходи громадян, безперечно, потрібно підвищувати, проте аж ніяк не в наказовому порядку, малюючи на папері нові цифри зростання доходів, що обертаються масовими боргами і скороченням робочих місць.
Лідерами із зарплатних боргів є промислово розвинені регіони сходу країни. Донецька область накопичила боргів на 487 млн грн, Луганська – 511 млн грн, Харківська область – 234 млн грн.
Найменшу заборгованість мають Чернівецька (1,5 млн грн), Хмельницька (5,6 млн грн) та Закарпатська області (2,8 млн грн). Це цілком зрозуміло. Зазначені західні області, особливо Чернівецька та Закарпатська, нечисленні, багатотисячних промислових підприємств тут немає, більшість населення цих регіонів виїхала на заробітки за кордон, а тому борги із зарплати тут накопичувати ніде і немає перед ким.
Статистика звертає увагу ще й на такий цікавий і водночас дуже тривожний факт. Понад 60% боргів із зарплати сформували економічно активні підприємства, тоді як підприємства-банкрути забезпечили лише 30% боргів. Лідерство за боргами – у промисловості (1,9 млрд грн). 60% промислових боргів припало на переробні галузі, 26% – на видобувну галузь, 10% – на хімічну промисловість.
Ці дані є підтвердженням тієї обставини, що в Україні наявність роботи аж ніяк не гарантує не просто гідної зарплати, а й зарплати взагалі як такої.
Міністерство юстиції навіть опублікувало перелік конкретних підприємств, що є найбільшими боржниками із зарплати. Список оприлюднено в межах проведення кампанії з примусового стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, що стартувала 2 квітня 2018 р.
«Це ілюстрація того, що сьогодні є грубі порушення підприємствами трудових прав людей. Міністерство юстиції вживатиме всіх заходів для ліквідації їхньої заборгованості перед своїми працівниками», – заявила заступник міністра юстиції Світлана Глущенко.
Вона додала, що такі антирейтинги будуть створені й опубліковані в усіх регіонах України.
Лідерами національного антирейтингу є Харківське державне авіаційне виробниче підприємство (73,7 млн грн), Суднобудівний завод імені 61 комунара (Миколаївська область, 30,3 млн грн) і, як не дивно, Футбольний клуб «Металіст» (Харківська область, 28,6 млн грн).
Промислові підприємства змушені були підвищувати зарплату та соціальні виплати, бо цього вимагав уряд через підвищення мінімалки. Багатьом це виявилося не по кишені, тому підприємства почали переводити своїх працівників на неповну зайнятість. Власне, про це уряд попереджали ще під час першого двократного наказного підвищення мінімалки з початку 2017 р.
Дрібніші підприємства стали масово звільняти своїх співробітників, виводячи їх «у тінь» або оформляючи фізичними особами – підприємцями (ФОП), щоб заощадити на податках, а також уникнути надмірної відповідальності. Адже якщо штатному працівникові потрібно платити щомісяця не менше мінімальної зарплати із супутніми відрахуваннями єдиного соціально внеску та податку на доходи фізосіб, то приватній особі – підприємцю, який є, по суті, працівником, можна взагалі не заплатити або заплатити менше, не турбуючись про ЄСВ, бо формально це незалежний суб’єкт господарювання, що здійснює підприємницьку діяльність на свій страх і ризик.
У таких умовах зростає офіційне безробіття. За підсумками 2017 р. безробіття була рекордним за останні 15 років – 10% за використанні в оцінці методики Міжнародної організації праці (МОП).
У реальності безробіття може бути ще вищим. Річ у тім, що в Україні є таке явище, як приховане безробіття, коли працівник офіційно значиться, проте зарплату не отримує місяцями. Отже, величезні борги із зарплати є ще одним, до того ж численним видом безробіття, крім того, цей вид не враховує офіційна статистика.
Реакція влади на проблему вражає банальністю. В уряді організовують так звані мобільні групи з ліквідації заборгованості із зарплати.
«З 2 квітня почали працювати мобільні групи з ліквідації заборгованості із зарплати в шести містах України, а саме в Харкові, Дніпрі, Кривому Розі, Маріуполі, Торецьку та Сєвєродонецьку. До кінця квітня аналогічні мобільні групи почнуть працювати в Рівному, Запоріжжі, Миколаєві, Києві, Хмельницькому та Херсоні. Мобільні групи здійснюватимуть регулярну перевірку стану виконання судових рішень щодо оплати праці підприємствами», – зазначила заступник міністра юстиції Світлана Глущенко.
Одне слово, влада створює чергову бюрократичну структуру, що відкриває величезні можливості для корупції.
Трудова еміграція, що набуває дедалі загрозливіших масштабів, має в основі те-таки безробіття, низькі зарплати та борги із зарплати в різних формах. Все це призвело до того, що до Європи масово ринув потік українських заробітчан. Тільки в Польщі кількість українських заробітчан за останні роки зросла в 4 рази, а Чехія цього року втричі збільшила квоти для українських трудових мігрантів.
Якщо раніше гастарбайтери хотіли повернутися на батьківщину, то зараз вони дедалі частіше вирішують забрати своїх близьких родичів і назавжди залишитися за кордоном. Це загрожує скороченням валютних надходжень від заробітчан уже в найближчі роки, але найстрашніше навіть не це. Найгірше, що це веде до депопуляції країни і втрати нею людського потенціалу.