Вчора Київ офіційно звернувся з нотою протесту до Міністерства закордонних справ Польщі через смерть вже другого українського водія у черзі на кордоні з вимогою розблокувати рух вантажних транспортних засобів. А також закликав не допускати, щоб водії вантажівок простоювали в багатокілометрових чергах без належних для цього умов та ставали заручниками дій протестувальників.
Чому Польща дедалі більше перетворюється на перешкоду, яка лежить у нас на шляху до ЄС, яким чином країні вдається витримувати воєнне навантаження та навіть продемонструвати певне пожвавлення економіки, що робитимемо з державними боргами і дефіцитом робочої сили та якою має бути економічна політика України після війни – про це та багато іншого ЕН запитали у економіста, експерта аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексія Куща.
Війна продовжує ставити виклики для економіки України, проте ми якось навчилась жити в таких умовах, одночасно забезпечуючи відносно стабільне життя в тилу. Що, на Вашу думку, сприяло нашій економічній та фінансовій адаптації?
Наша фінансова та економічна адаптація – це похідна від міжнародної фінансової допомоги. Саме завдяки оцим $40 млрд., які ми отримуємо від наших західних партнерів, країні вдається забезпечувати відносно стабільне життя в умовах війни. Без них ситуація була б катастрофічною. В цілому, економічна модель України достатньо проста. Ми отримуємо міжнародну фінансову допомогу, за ці кошти купуємо імпортні товари (це допомагає нам збалансовувати платіжний баланс, який інакше був би дефіцитним приблизно на $30 млрд.), потім здійснюємо оподаткування імпорту, таким чином, забезпечуючи надходження до бюджету. За допомогою цих грошей виплачуємо зарплати бюджетникам, військовим та стягуємо з цих виплат податок на прибуток та ЄСВ. Відповідно частково формуємо місцевий та центральний бюджети, а також Пенсійний фонд. Крім цього, підтримується внутрішній торговий обіг, який також обкладається податками. Тобто на початку економічної моделі України стоїть міжнародна фінансова допомога, посередині – імпортні товари, а в кінці – оподаткування імпорту та доходи бюджетників. Дуже проста модель. В результаті споживання імпорту в країні збільшилося приблизно до 70% у загальній структурі, а торгівельна діра сьогодні досягає більше $20 млрд. Проте без допомоги західних партнерів ситуація була б набагато гіршою.
До кінця цього року державний борг України може зрости до $115 млрд. Які ризики це для нас може нести у віддаленій перспективі?
Співвідношення державного боргу до ВВП в наступному році може досягнути 100%. Навіть коливання від 90 – 100% вже вважається передбанкротним станом. А досягнення позначки у 100% фактично означає, що країна банкрот. Особливо це стосується країн, що розвиваються. Таких як Україна, яка формує значну частину свого боргу в іноземній валюті (приблизно 60%). Тому для нас наближення до цієї позначки відношення боргу до ВВП – це критичний показник. Важливо сказати, що вартість погашення та обслуговування боргу також астрономічна. Так, 600 млрд. грн в наступному році ми відправляємо на погашення боргу та 430 млрд. грн – на його обслуговування. Тобто 1 трлн 30 млрд. грн. Якщо порівняти з витратами на освіту чи медицину, то вона перевищує цю суму в 3-4 рази. Це вже співставно з витратами на сектор оборони, які в наступному році становитимуть 1млрд. 140 млрд. грн. Виходить, що під час повномасштабної війни з Росією на обслуговування державного боргу та його погашення ми витрачаємо стільки ж, стільки витрачаємо на армію.
Чому українське керівництво не піднімає питання щодо реструктуризації боргів перед міжнародними фінансовими організаціями? Наскільки реально це зробити в нинішніх мовах?
Це одна з найбільших загадок нашого політичного життя. Реструктуризація – єдиний можливий вихід в даних умовах. По всім стандартам МВФ, якщо дивитися на співвідношення боргового потоку до бюджету чи показників експорту, (тобто валютної виручки, яку можна відправляти на погашення та обслуговування боргу), ми можемо претендувати на його списання. Можемо починати цю процедуру в рамках Паризького клубу кредиторів та в рамках Лондонського клубу кредиторів. Це міждержавний борг перед міжнародними фінансовими організаціями, такими як МВФ, Світовий банк, ЄБРР. Його можна назвати політичним, котрий реально списати шляхом переговорів з нашими союзниками. Ці організації достатньо лояльно відносяться до списання боргу для таких країн як Україна. Ще є державний борг перед приватними кредиторами. Мова йде про так звані єврооблігації на $20 млрд. Вони не є критичними, але ми також можемо починати процедуру списання частини боргу та його реструктуризацію. Ще є внутрішні борги – це в основному борги Мінфіну перед Нацбанком. По великому рахунку програма реструктуризації повинна включати в себе списання як мінімум 50% боргу, а решта 50%, що залишиться – це його реструктуризація на 20 років та зниження ставки по купону з нинішніх середніх 7% до 3%, умовно кажучи.
Починати таку дискусію потрібно вже сьогодні, на піку наших внутрішніх економічних проблем, спричинених російською агресією, поки ми маємо сильну міжнародну позицію з цього приводу. Щойно війна або заморозиться, або закінчиться, ніхто нічого нам особливо списувати не буде. Тобто не буде геополітичного форс-мажору із-за військових дій, що стали причиною втрати значної частини наших територій та населення і обов’язково буде враховуватися в міжнародному суді з кредиторами. Якщо цього не зробити зараз, то в наступному році вікно можливостей може зачинитися. Чому це сьогодні не робиться – питання до Мінфіну.
Нещодавно Єврокомісія рекомендувала країнам Євросоюзу почати переговори про вступ з Україною, але Київ повинен втілити в життя ще низку реформ. Чи вистачить в українського керівництва політичної волі для прийняття оцих чотирьох умов, що залишилися?
Насправді не потрібно абсолютизувати ці чотири умови, які висуває ЄС. Процедура вступу України до євроспільноти буде дуже довгою, не залежно від того чи виконаємо ми ці чотири умови, чи ні. В ЄС розуміють, що просто так ми трансформуватися не будемо, а якщо нам поставити за мету членство, то такі зрушення потроху розпочнуться. Тому вступ України в ЄС – це своєрідна «морквина», яка буде висіти перед нами поки ми будемо просуватися на цьому шляху. Але самого вступу ще довго не буде. На думку європейських експертів, трансформація України на шляху її вступу до ЄС набагато важливіша, ніж самий вступ. Так як і для Туреччини, мета вступу в ЄС стане інструментом трансформації, а не самоціллю.
Чи готова Європа до вступу нового члена спільноти, з такою великою територією, враховуючи проблеми, які вже сьогодні виникли в питанні експорту української агропродукції?
На сьогодні ми системно та структурно не готові до вступу в ЄС. В першу чергу, тому що в нас сировинна аграрна економіка. А ЄС створений для більш складної економіки – це складний економічний кластер і сировинній країні там немає місця. Наша економічна модель абсолютно не підходить для ЄС. Це ніби з’єднання круглого та квадратного. Навіть в такому простому питанні як дотації. ЄС виплачує значну частину дотацій фермерам. А при вступі України, з її аграрним сектором, практично всі дотації будуть направлятися сюди. Польські чи французькі фермери не тільки не будуть отримувати ці дотації, але їх країни будуть змушенні з власних бюджетів виділяти гроші в центральний європейський бюджет, щоб виплачувати дотації українцям.
По-друге, інфраструктурне питання. Прийняти країну з такою зруйнованою інфраструктурою означатиме, що всі дотації на регіональні вирівнювання, які виплачуються країнам Центральної та Східної Європи також підуть в Україну. Тобто ці країни із традиційних отримувачів дотацій з європейського бюджету навпаки стануть його донорами.
По-третє, проблеми пов’язані з корупцією. Якщо нас приймають до ЄС, то наш західний кордон автоматично стає її внутрішнім кордоном і митний контроль тут практично зникне, тоді як східний кордон відповідно стане східним кордоном ЄС. Враховуючи питання, які сьогодні виникають до якості робити вітчизняної митниці, можна лише уявити, який об’єм контрабанди хлине в ЄС, в тому числі з Китаю та інших азіатських країн. Україна стане своєрідною корупційною дорогою для розповсюдження зброї, наркотиків, торгівлі людьми і т.д. Тобто для того, щоб стати частиною ЄС ми повинні прибрати та мінімізувати всі ці ризики.
Високий рівень корупції в Україні залишатиметься ключовим бар’єром на шляху залучення іноземних та внутрішніх інвестицій.
Тобто європейський митний простір і механізми нарахування ПДВ поки що не може бути поєднаним із українським в його нинішній версії?
Ні, сьогодні не може. Тут питання не в тому, щоб зробити таку ж митницю як у Європі за такими ж стандартами. Проблема у фізичному обличчі нашої митниці, якщо можна так виразитися. Тобто в тому потоці контрабанди, яка йде, і нездатності правоохоронних органів боротися з цим. Тому природньо, що наша митниця сьогодні не може стати обличчям ЄС на її східному кордоні. Необхідно вирішити ще масу проблем: контрабанди (підакцизних товарів, цигарок, алкоголю), наркотрафіку та торгівлі людьми. А також проблеми нарахування ПДВ: це фірми-скрутки, схеми з товарним пересортом, експортні каруселі, фіктивні відшкодування ПДВ і т.д. Уявіть, коли Україна стане частиною ЄС в частині нарахування виплати ПДВ… Відкриється маса компаній, які будуть оформляти для європейських компаній фіктивний податковий кредит по ПДВ. В результаті чого ці компанії не платитимуть ПДВ вже у своїх країнах, тій же Польщі, Франції, Німеччині і т.д. Ми навіть не можемо навести порядок з колл-центрами, які телефонують європейським політикам і розводять тих на гроші! Яку мову можна вести про європейський митний простір і механізми нарахування ПДВ, якщо ми в найпростіших питаннях поки що не можемо нічого змінити?!
Що, на Вашу думку, потрібно для того, щоб Україна повноцінно стала частиною геополітичного простору Європи, а не її сировинним придатком? Скільки часу для цього знадобиться?
Ключова задача – це структурне перебудування української економіки. Стати більш складними, хоча б на один-два технологічно-виробничих переділи. Тобто переробляти аграрну сировину. Продавати не кукурудзу, рапс, сою, а біопаливо, рослинний білок, комбікорми і т.д. Україна, з точки зору її конкурентних переваг, могла б стати найкрупнішим виробником біопалива у світі, своєрідною східно-європейською Бразилією. Нагадаю, що в рамках «зеленого» переходу одне із ключових напрямків, під яке підтягується велика кількість зелених інвестицій ($107 млрд.) – це частковий перехід від тваринного білка до рослинного. Україна має всі шанси стати таким центром. Але для цього треба створити свій біотехнологічний та агротехнічний кластер на стику сільськогосподарського машинобудування, вирощування сільськогосподарських культур та їх переробки у кінцеву продукцію, розвитку птахівництва, тваринництва, молочного виробництва, а також медицини, фармацевтики, науки, біотехнологій… Щоб створити таку структуру знадобиться як мінімум 20 років та політична воля керівництва країни втілювати реформи.
Чому Польща, яка традиційно вважалась промоутером України в питанні нашого членства в Євросоюзі, сьогодні буквально ставить «палиці в колеса» її зближенню зі спільнотою? Чи є шанс на вирішення взаємних протиріч між нашими країнами найближчим часом?
Польща ніколи не була справжнім промоутером України. Я завжди говорив про те, що успішна та ефективна в економічному плані Україна – це серйозний виклик для Польщі. Насправді ми є дуже жорсткими регіональними конкурентами. Наприклад, конкурентами за робочу силу. Українці їдуть працювати в Польщу і вона стає динамічною та розвиваючою, економіка зростає, а якщо українці повертаються – Польща зіштовхується з дефіцитом робочої сили. Саме завдяки нашим співвітчизникам сталося так зване «польське економічне диво». Відрахування українців в Пенсійний фонд Польщі дозволили виплачувати полякам хороші пенсії та зменшити вік виходу на пенсію.
Другий момент – конкуренція за інвестиції. Тобто інвестори будуть вирішувати, де відкрити завод, наприклад, по виробленню чіпів чи акумуляторів і відповідно вкласти €1-2 млрд. Третій момент – конкуренція за дотації ЄС. Україна буде відтягувати велику кількість дотацій, в першу чергу на аграрний сектор. Це також конкуренція за ринки збуту – продавати польські товари чи українські товари на європейському ринку. Звичайно, для поляків важливо підтримувати Україну у цій війні. Вони вважать її своєрідним щитом від російської агресії. Тому для них – це інструмент самозахисту та самооборони. Проте, це не означає, що Польща буде промоутером України та сприятиме її вступу в ЄС. Тут якраз навпаки, вона буде якщо не відкрито, то пасивно проти нашого приєднання до євроспільноти.
Якщо на початку війни Польща проводила “політику солідарності” з Україною, то зараз вона перейшла до “політики економічного егоїзму“
Які Ваші прогнози щодо перспектив блокади українсько-польського кордону з боку польських перевізників як реакції на «транспортний безвіз»?
Думаю, що ситуація зміниться, коли в Польщі закінчиться післявиборча турбулентність. Хоч вибори вже пройшли і правляча партія «ПіС» потерпіла поразку, але коаліція ще не визначилась із новим прем’єр – міністром та новим складом уряду. Думаю, що як тільки Уряд Польщі буде сформовано, проблема вирішиться сама собою. Україні ж потрібно форсувати консультації щодо цього аби скоріше прийти до спільного знаменника. В іншому випадку, доведеться звертатися в Єврокомісію. Адже такими діями польська сторона порушує рішення Єврокомісії відносно надання Україні транспортного безвізу. Проте, сподіваюсь, до цього не дійде.
Вчора Київ офіційно звернувся з нотою протесту до Міністерства закордонних справ Польщі через смерть вже другого українського водія у черзі на кордоні з вимогою розблокувати рух вантажних транспортних засобів. Раніше у ЗМІ з’явилася інформація, що за блокадою українського кордону польськими перевізниками можуть стояти спецслужби РФ. Невже польська влада підіграє Кремлю? Що можете сказати з цього приводу?
У нас якщо виникає якась проблема, то одразу вбачається рука Кремля. Але я не думаю, щоб такі масштабні акції безпідставно організовувалися Кремлем у Польщі. Це не можливо. Є дійсно економічні підстави для цього. Якщо на початку війни Польща проводила «політику солідарності» з Україною, то зараз вона перейшла до «політики економічного егоїзму». Якщо щось не влаштовує місцевих підприємців, вони активно висловлюють свою позицію. На державному рівні, на рівні спілкування Зеленського з польським колегою Дудою, всі підтримують стратегічні стосунки і стратегічний союз з Україною. А от на мікрорівні постійно прориваються такі ексцеси. Тобто є макростратегія, а є мікроекономіка. І от на рівні мікроекономіки в Польщі зараз превалює оця «політика економічного егоїзму», яка до того ж була дуже сильно розбурхана під час осінніх парламентських виборів. Коли праві сили і «ПіС» у своїй передвиборчій програмі зробили акцент на захисті економічних інтересів для того, щоб перемогти своїх супротивників з «Громадянської платформи» та коаліції інших партій. Вони зробили це акцентом внутрішньої політики у медіапросторі, рекламній кампанії і, відповідно, розбурхали ці почуття. Тому ці емоції дуже важко сьогодні приборками. Думаю, що з формуванням польського уряду, коли в українських посадовців нарешті з’явиться можливість спілкування з представниками виконавчої влади країни, ситуація нормалізується.
Але ж вимоги польські протестувальники висувають до польської влади, то до чого тут українські перевізники? Чому вони не бастують під стінами парламенту чи в урядовому кварталі?
Тому що, за їхньою логікою, українці перемагають їх у конкурентній боротьбі, тому що програють нам економічну конкуренцію. І вони, відповідно, захищають свій економічний простір. Це основна причина. Тому тут не так претензії до уряду, як вони просто намагаються захистити свою територію, умовно кажучи.
Як Ви оцінюєте держбюджет на 2024 рік? Наскільки він задовольняє потреби ключових секторів економіки та безпосередньо пересічних громадян в умовах війни?
У нас умовно існує два бюджети. Це оборонний бюджет та умовно соціальний бюджет, на кожен з них йде 1,5-1,6 трлн грн. На військовий бюджет ми повинні заробити самі, за допомогою податків, прибутку Нацбанку, внутрішнього розміщення ОВГЗ. На соціальний бюджет нам дають гроші західні партнери. Без цього бюджет формувався б за рівнем пріоритетів. Бюджет балансується тільки завдяки міжнародній фінансовій допомозі. Ряд статей, по зрозумілій нам причині, недофінансовуються.
По всім статтям йде номінальний ріст соціальних витрат. Якщо порахувати фактор інфляції, то цей показник буде на рівні 10% в цьому і, скоріше за все, наступному році. Так от, з урахуванням фактору інфляції зростання майже немає, а по деяким статтям – навіть падіння. Минулий механізм індексації пенсії залежав від середньорічної інфляції, середньорічного росту розміру середньої зарплати. Це була достатньо невелика, але більш-менш відчутна індексація. Сьогодні вона буде прив’язана до балів та середньої зарплати по країні під час виходу пенсіонера на пенсію. Виграють лише пенсіонери, які отримували невелику пенсію, але індексація для тих, хто виходив на пенсію в останні роки – скоротиться. Багато статей взагалі мають дуже слабке фінансування. Наприклад 1 мдлр.грн на розмінування явно не достатньо. Є надія, що ці гроші нам будуть виділяти західні партнери. На ветеранів війни 15 млрд. грн. теж явно не достатньо. Не закладено гроші на виплати сім’ям загиблих солдат. А з урахуванням того, що в нас десятки тисяч загиблих, на жаль, точної цифри ніхто не знає, можна лише уявити собі масштаб виплат по цій статті. Поки що ці гроші закладаються дуже повільно. В той же час велика сума йде на обслуговування та погашення державного боргу.
У чому полягатиме економічна політика українського уряду після війни?
На даний момент склалася абсолютно нова економічна парадигма: товарні ринки країн СНД та РФ закриті для нас на найближчі десятиліття, транзитний потенціал країни обнулився, наш базовий ринок – це ЄС, і саме він диктуватиме структуру попиту на товари українського експорту. Цей попит постійно видозмінюватиме і трансформуватиме українську економіку в найближчі десятиліття. Азіатські та африканські ринки зможуть створити для нас якусь подушку безпеки на період структурних реформ, коли частина нашої продукції, не конкурентна в Європі, збуватиметься в країнах, що розвиваються (йдеться не про продовольство, а про складніші товари). Але з урахуванням розвитку цих регіонів, попит на традиційні товари українського експорту (крім продовольства), насамперед метал, згодом буде слабшати.
Азіатські та африканські ринки зможуть створити для нас подушку безпеки на період структурних реформ.
У найближчі п’ять років наша економіка в одні ворота програватиме Європі конкурентну боротьбу за свої трудові ресурси і, отже, на нас чекає подальша трудова міграція. Демографічна структура населення з урахуванням втрати частини територій та загальної динаміки погіршиться. Невирішеність перспектив військового конфлікту навіть після завершення нинішнього етапу війни відволікатиме не менше 5% ВВП на утримання силових структур, що призведе до зростання впливу силовиків у системі державного управління та уповільнення темпів адміністративних реформ, особливо в частині зниження рівня державних витрат та частки держави у загальній структурі економіки.
Високий рівень корупції залишатиметься ключовим бар’єром на шляху залучення іноземних та внутрішніх інвестицій. Неефективність системи державного управління та фіскального адміністрування утримуватиме тіньовий сектор економіки на досить високому рівні, а його скорочення загрожує зростанням соціальної напруги. Високе боргове навантаження знекровлюватиме економіку, відволікаючи величезні ресурси на погашення та обслуговування боргу.
То які шляхи виходу Ви пропонуєте?
Україні доведеться вирішити складне математичне рівняння з трьома невідомими: – втрата ринків + набуття нових; перманентний військовий конфлікт; деіндустріалізація економіки, інфраструктура, деградація та десоціалізація суспільства, включаючи суспільну свідомість. Я виділив би наступну модель успіху наших реформ: Успіх = (нові ринки – втрачені ринки) + (структурні реформи економіки – деіндустріалізація) + (зростання доходів населення – десоціалізація бюджету) + (інвестування в економіку корупційних рент – рівень корупції) + (приплив іноземних інвестицій – відтік капіталу з країни) > 0. Тобто за кожною складовою рівняння, бажано досягти позитивного балансу, інакше плюс за одними чинниками з’їдатиметься мінусом за іншими. Тобто знадобляться складні моделі і реалізувати їх в умовах всенародної любові до швидких і простих рецептів буде надзвичайно складно.