Віце-прем’єр Володимир Кістіон, відповідальний за енергетику, екологію та використання надр, розповів «і» про сміттєзвалища, атомні електростанції та лінії електропередачі.
В Україні накопичилося багато недобудованих мостів (в Києві, Запоріжжі). Як вирішується це питання? Їх добудовуватимуть чи заморозять?
Станом на квітень 2016 р., коли мене призначили, неефективно використані кошти, вкладені в об’єкти дорожньої інфраструктури, будівництво яких розпочато та не завершено, сягали близько 20 млрд. грн.
Потрібно їх добудовувати?
Звісно, так. Тому що якось не по-господарськи буде: раніше був вкладений фінансовий ресурс, а об’єкт не закінчений. Тобто, ефективність, практично, дорівнює нулю і кошти викинуті «на вітер».
А в якій послідовності треба їх добудовувати?
Напевно, слід все проаналізувати і чітко визначитися, виходячи з Національної транспортної стратегії, оновленням якої наразі займається профільне міністерство. Також потрібно оцінити стан готовності цих недобудованих об’єктів. В пріоритеті повинно бути завершення робіт, стан готовності яких сягає 70-80%.
Наприклад, Запорізький міст був запроектований ще на початку 2001 р. Замовником виступала Запорізька міська рада. Потім проект, немов трофейний прапор, переходив то до Укравтодору, то знову до міської комунальної власності. На даний час він знову під крилом Автодору. І там є нагальна потреба продовжити виконання робіт і завершити хоча б перший міст, який з’єднає острів та правобережну частину Запоріжжя. В минулому році на це було виділено 250 млн. грн., в поточному році передбачено фінансування в такому ж розмірі.
На жаль, у зв’язку з розвалом компанії, яка повинна була цим займатися, і наступними судовими процесами, повною мірою даний ресурс не вдалося використати. Проте роботи все ж відновилися. Ми забрали ті металоконструкції, які було закуплено ще декілька років тому з Туреччини (за них сплачено гроші і вони лежали на митних складах). На сьогодні з цього питання розглядається судова справа.
А в чому проблема?
Держава розрахувалася з постачальником, а постачальник, не відомо з яких причин, не розрахувався в повному обсязі з виробниками металевих конструкцій.
«Львівське сміття» вже перетворилося на інфраструктурну проблему чи поки це проблема місцевого рівня? Що робиться для розв’язання цього питання?
Взагалі, на рівні держави повинна бути сформована чітка політика або стратегія поводження з твердими побутовими відходами. Також повинно бути відповідне законодавче забезпечення самої системи поводження з такими відходами. Якщо ж говорити про реальні прикладні речі — будівництво й утримання сміттєзвалищ, то це регіональна (комунальна) проблематика. Там, де міські голови й депутати займаються даним питанням, таких проблем, як наразі маємо у Львові, не існує.
А як вирішують проблему утилізації сміття в інших містах України, зокрема у Вінниці? Там аналогічні проблеми?
Мені дуже добре відома проблема, з якою сьогодні зіткнувся Львів. При бажанні й відповідній наполегливості її можна вирішити. В першу чергу, потрібен діалог з громадами, які проживають поблизу таких сміттєзвалищ, і виконання певних зобов’язань.
Пам’ятаю, в 2005 р., коли я працював на керівній посаді великого підприємства і стикнувся з проблематикою сміттєзвалища Вінниці, там все палало й текло роками. І коли мешканцям ця ситуація набридла, було призупинено можливість завезення твердих побутових відходів, які утворювалися на території Вінниці. Наразі вінницьке сміттєзвалище (полігон біля села Стадниця) — одне з найкращих в Україні. Воно унікальне: там все пересипано, на полігоні росте трава. Але для того, щоб все працювало, повинен бути відповідальний виконавець. Усім комплексом робіт (збір, вивезення, захоронення) повинна займатися означена структура.
В чому була проблема на вінницькому сміттєзвалищі?
Там був десяток перевізників, які розцінювали цю роботу, в першу чергу, як комерційну. А системно питанням ніхто не займався. Тому було створено комунальне підприємство, куди закупили частину спеціальної техніки, було розроблено систему санітарної очистки міста, відпрацьовано відповідну логістику. Відтоді стало зрозуміло, коли вивозиться сміття на контейнерні майданчики і хто за це відповідає. Звісно, технічних ресурсів в рамках комунального підприємства, виявилося недостатньо. Тому долучили відповідних приватних перевізників, які працювали за спецсистемою.
Ми почали системно збирати, вивозити й правильно захоронювати сміття. Щоб не виникало проблем, збудували свердловини й провели відповідні дослідження. Адже, якщо не проводити заходи по дегазації полігону, то вберегти його (навіть при правильній технології захоронення) неможливо. Тому що утворюється метан — звалищний газ, який може спалахнути і від сірника, і від сонця. А зупинити пожежу на звалищі вкрай непросто.
Тож в 2013 р. ми зробили дванадцять свердловин, поставили систему збору цього газу й факел, де спалювали метан. Додатково встановили конвекційну установку, яка дозволила використовувати зібраний газ для виробництва електроенергії. Паралельно відновили сміттєсортувальну станцію, яка десятки років не експлуатувалася. Тобто, в рамках спецробіт, ми зупинили горіння сміття й можливість проникнення фільтрату.
А ви особисто були на львівському сміттєзвалищі?
Так. І тамтешній стан справ набагато кращий, ніж раніше був у Вінниці. Але у Львові немає діалогу й довіри громади до міської влади. Тому що, мабуть, давалися певні обіцянки і нічого не виконувалось. Я переконаний, що одразу проблематику з Грибовицьким сміттєзвалищем вирішити неможливо, але є низка термінових заходів, які слід зробити.
На даний час, частину з них вже виконано за підтримки уряду. Проведено роботи з укріплення дамби на озері, відновлено роботу насосної станції, яка повинна очищати й відкачувати фільтрат. Також поставлено завдання терміново збільшити її потужність, і це частково вже зроблено. Наразі, майже завершено проектні роботи по укріпленню схилу, який зсунувся. Паралельно є договір Львова з французькою компанією, за яким розроблятиметься проект рекультивації й будівництва заводу.
Нещодавно було підписано Меморандум про співпрацю між Львівською облдержадміністрацією, Львівською обласною радою, Львівською міською радою та органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані полігони або звалища захоронення твердих побутових відходів. Цей документ має забезпечити взаємодію і дає можливість вивозити львівське сміття на полігони міст області.
Які ще українські міста можуть зіштовхнутися з такою ж проблемою, яку переживає Львів?
Маю надію, що нинішні міські голови на прикладі львівської проблематики зрозуміли, що з питаннями захоронення сміття потрібно займатися сьогодні й на перспективу, а не відкладати на потім.
Сміттєва проблема може виникнути у будь-якому місті, зокрема, де проживає не менше 400 тис. мешканців. І стикнутися з такою ситуацією, як у Львові, можуть всі. Адже останні 25 років нові полігони по захороненню чи утилізації твердих побутових відходів в Україні не будувалися. Тобто, сьогодні маємо об’єкти, які зводилися ще за радянських часів, коли більш системно підходили до цього важливого питання. Станом на сьогодні, є безліч технологічних рішень щодо сміття на різних територіях, але їх потрібно відбирати, виходячи зі специфіки та можливостей міста.
А як Ви прокоментуєте ідею київського мера Віталія Кличка щодо вивезення столичного сміття у чорнобильську зону відчуження?
Я утримаюся від коментарів щодо ідей київського мера. Той, хто генерує такі ідеї, повинен їх і коментувати та надавати відповідні аргументи. А взагалі, якщо мова йде лише про те, щоб захоронювати його в чорнобильській зоні з дотриманням всіх вимог, то я не виключаю, що такі варіанти можна розглядати. Але для цього потрібно серйозно підготувати інфраструктуру, відповідні технології — гідронепроникні основи, систему збору фільтрату і дегазації тощо.
До речі, а є яка-небудь перспектива добудови атомних блоків на Хмельницькій атомній електростанції (ХАЕС)? Чи це вже мертвий проект?
Даний проект складається з двох частин. Спочатку це відновлення роботи повітряної лінії, підвищення ефективності роботи генерації самих енергоблоків, які працюють на ХАЕС. Сподіваюсь, що коли ми запустимо в перспективі цей проект, він обов’язково буде прибутковим і частина фінансового ресурсу, який буде нароблятися вже в рамках самого основного проекту, буде безпосередньо залучатися на добудову ІІІ і ІV енергоблоків, будівництво яких розпочато на ХАЕС. Якщо сказати точніше: ІІІ блок зараз збудований майже на 70% (від проектних вимог), ІV — виконаний тільки в загальнобудівельних роботах.
При старому режимі було багато розмов про необхідність будувати додаткові лінії ЛЕП, щоб мати можливості транспортувати енергію з ХАЕС і РАЕС до центральної України. Наразі є шанси реалізувати цей проект?
В грудні 2015 р. була введена в експлуатацію лінія 750 кВ Рівненська АЕС — Київська. Минулого року на Київську підстанцію була перезаведена лінія Хмельницька АЕС — ЧАЕС, а також введені в роботу заходи лінії Північна — Новокиївська. Реалізація цього проекту дозволила додатково видати 1000 МВт потужності.
А чи сильно Україна залежить від інфраструктури (ЛЕП, дороги, водопроводи), яка опинилася в ОРДЛО? Що можна зробити, аби позбавитися залежності? І скільки це може коштувати?
Режим роботи об’єднаної енергетичної системи України не залежить від стану мережі, що знаходиться на території ОРДЛО. Однак через пошкодження низки ліній, що знаходяться в «сірій» зоні, режим роботи східної та північної частини енергосистеми України дещо погіршився. Для поліпшення ситуації – надійного електрозабезпечення споживачів Луганської та Донецької областей — розробляється проект будівництва нової підстанції та ЛЕП.
В цілому, чи вплинула блокада ОРДЛО на функціонування стратегічної інфраструктури?
Після цьогорічної блокади з української сторони, ми створили ситуацію, коли Україна й наш бізнес втратили основні великі підприємства, що були де-факто розташовані на непідконтрольній території, і можливість використовувати надра української держави для забезпечення потреб нашої країни. На даний час ми стоїмо перед проблемою заміщення вугілля, яке видобувається лише на Донбасі, з інших джерел.
Але тут не лише проблема заміщення, але й проблема ціни…
Ми добре усвідомлюємо, що воно вдвічі дорожче, якщо порівнювати з вартістю видобутку на Донбасі. І кому ми принесли зиск? Українським громадянам, які повинні в два рази більше сплачувати за вугілля, що використовується для енергетики? Напевно, це неправильно.
Інший момент: підприємства Донбасу вели виробничу діяльність і сплачували мінімум 35 млрд. грн. до державного бюджету, які використовувалися на виплати зарплат бюджетникам і підвищення боєздатності української армії. То кому ми зробили гірше? Далі: українська металургія дуже довго завойовувала світові ринки (кокс, руда і т.д.), а наразі низка українських металургійних підприємств, по-суті, зупинилася. Тобто, ми відкрили нішу для можливостей заходу конкурентів з інших країн світу. А повернутися на світові ринки і знову завоювати своє «місце під сонцем» не так легко. То кому ми наносимо удар? Українці українцям?
Якщо я вірно зрозуміла, Ви вважаєте, що держава не повинна дозволяти блокувати транспортні магістралі?
Так, держава не повинна була дозволяти блокувати транспортні магістралі. Але в той же час відбулося захоплення українських підприємств, що розташовані на непідконтрольній території. Звісно, ми повинні прийняти ряд заходів і кроків, аби власність, захоплену бойовиками з непідконтрольних територій, повернути назад в державу. Тому рішення РНБО про припинення пересування вантажів після захоплення українських підприємств на Донбасі, я вважаю абсолютно адекватним і потрібним. Проте, ми самі спровокували цю ситуацію. І те, що було першопочатково, я категорично не підтримую.
Інтерв’ю було записане 9 червня 2017 р.