Пристрасті по транзиту: чи стане анбандлінг «Нафтогазу» порятунком для вітчизняної ГТС?

Доля транзиту блакитного палива в країни Євросоюзу (ЄС) по території України після 2019 року, коли закінчується термін дії чинного газового контракту з Росією (РФ), поки залишається невизначеною. Однак той факт, що Кабмін та ВР затвердили модель анбандлінга НАК «Нафтогаз України», на якому довго наполягали європейські партнери, додає оптимізму щодо того, що сторони зможуть прийти до єдиного знаменника.

Сьогодні, 18 жовтня, Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект, необхідний для відокремлення управління газотранспортною системою від “Нафтогазу”. Документ підтримали 286 нардепів. Законопроект необхідний для проведення анбандлінгу “Нафтогазу”, анбандлінг зробить можливим укладання нового договору про транзит за європейськими правилами.

“Після ухвалення законопроекту Верховною Радою Україна отримає можливість ефективно завершити процес анбандлінгу і посилить свої позиції на переговорах щодо продовження транзиту”, – заявив голова “Нафтогазу” Андрій Коболєв.

Автори законопроекту та урядовці підкреслюють, що його ухвалення не передбачає приватизацію, концесію чи будь-які інші дії з українською ГТС – вона залишиться виключно у державній власності.

Схоже, що до кінця поточного року обхідні газопроводи «Турецький потік» і «Північний потік – 2» не будуть введені в експлуатацію. Щодо останнього, який викликає найбільше занепокоєння Києва, Кремль все ще очікує позитивного рішення від Данії на проведення трубопроводу по своїй морській території. Якщо Копенгаген видасть угоду на прокладку трубопроводу в найближчі дні цього місяця, то шанс закінчити роботи до кінця року залишається. Продовження процедури до листопада цього зробити вже не дозволить. Але навіть така обставина не гарантує Україні збереження її транзитного потенціалу. Адже згідно з Конвенцією ООН з морського права, Данія не може заборонити вести економічну діяльність країнам, а, відповідно, не здатна зупинити прохід «Північного потоку-2». Єдиною відповідальністю Копенгагена є вибір найбільш безпечного та екологічного шляху прокладки.

Нові економічні реалії, перед якими опинилися Україна, Росія і Європа, змушує сторони домовлятися і шукати компроміс. Київ має намір стояти на своєму і домагатися довгострокового контракту на транзит російського газу по українській ГТС. Для Росії важливо виграти час на будівництво обхідних газопроводів, тому вона наполягає на короткостроковому контракті. Але також сподівається полюбовно вирішити питання щодо програного в Стокгольмському арбітражі позову, згідно з яким «Газпром» повинен сплатити «Нафтогазу» понад 2 млрд дол. Європа ж в особі Єврокомісії прагне забезпечити блакитним паливом ті країни, які з географічних причин не зможуть його отримувати в достатній кількості через обхідні маршрути.

Перший раунд тристоронніх консультацій проходив в липні 2018 року. Тоді сторони визнали, що новий документ повинен готуватися на базі європейського законодавства. Однак уже в січні 2019 роки переговори провалилися. Російська сторона заявила, що потрібно мирно врегулювати питання про повернення за рішенням арбітражу Стокгольма $ 2,56 млрд. Одним з аргументів було і те, що Україна збирається проводити переговори, але до цього часу неясно, хто буде партнером «Газпрому». І ось буквально за день до призначеної дати переговорів у вересні уряд Олексія Гончарука визначилося з моделлю анбандлінга НАК «Нафтогаз України».

Нагадаємо, що ще в 2009 році були прийняті ряд нормативних актів Євросоюзу, що отримали назву «третій енергопакет», які мали на меті створити прозорі правила гри і чесну конкуренцію на газовому ринку. Вони, зокрема, вимагали від європейських і від партнерських компаній чітко розділити виробництво, постачання і транспортування газу, забороняючи виробникам і постачальникам будь-яким чином регулювати або впливати на питання транспортування. Анбандлінг «Нафтогазу України» передбачав, зокрема, створення незалежного оператора української ГТС. Але все вперлося в різне бачення анбандлінга українським урядом і керівництвом «Нафтогазу».

У законі «Про ринок природного газу», прийнятому ще в 2015 році, говориться про можливість проведення анбандлінга по одній з двох моделей: OU (Ownership Unbundling, тобто «поділ власності»), або ISO (Independent System Operator, або «незалежний системний оператор»). Кабмін був згоден на анбандлінг по моделі OU, яка передбачала створення окремої компанії – оператора ГТС, що одержує на баланс всю інфраструктуру: мережі, сховища тощо. У свою чергу, «Нафтогаз», наполягав на моделі ISO, тобто на створення компанії , яка фактично буде лише керувати ГТС, а самі активи при цьому залишилися б на балансі «Нафтогазу». Тут також наполягали на тому, що ця умова дозволить вимагати у «Газпрому» $ 12 млрд в арбітражі Стокгольма в разі відмови Росією використовувати українську ГТС для транзиту газу в ЄС, чого не передбачалося в першій моделі.

Боротьба, безумовно, велася не за самі мережі, а за грошові потоки, які приносить їх експлуатація. Транзит газу щорічно приносив до бюджету України близько 3 млрд дол. на рік. Сторони не могли дійти єдиної думки кілька років. Однак закінчення договору на транзит газу з Росією і досить нерайдужні перспективи, які вимальовувалися перед Україною все ж змусили керівництво країни діяти більш рішуче. Адже Європа погоджувалася включиться в цей процес тільки за умови гармонізації українського законодавства з «третім енергопакетом».

Так, в постанові Кабінету міністрів №840 «Про відділення діяльності з транспортування природного газу і забезпеченні діяльності оператора газотранспортної системи» чітко говориться: «Вибрати модель відділення діяльності по транспортуванню природного газу, передбачену статтею 27 Закону України« Про ринок природного газу». Стаття 27-я цього закону називається «Особливі вимоги про відокремлення і незалежності оператора газотранспортної системи (модель відділення ISO)». А в «Плані заходів щодо виконання вимог щодо відділення та незалежності оператора газотранспортної системи», який також був затверджений постановою Кабміну №840, міститься пункт про передачу ТОВ «Оператор газотранспортної системи» (ОГТСУ) майна, яке використовується в процесі транспортування газу магістральними трубопроводами, «в управління … безвідклично терміном на 15 років на правах господарського відання». При цьому саме ТОВ, як планується, «Укртрансгаз» (а фактично – «Нафтогаз») продасть АТ «Магістральні газопроводи України» «з відкладальною умовою про перехід з 1 січня 2020 року прав на частку в статутному капіталі і на умовах розстрочки платежу терміном на 15 років і встановленням динамічної ціни, розрахованої відповідно до результатів діяльності ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за узгодженою зі сторонами формулою». АТ «Магістральні газопроводи України» – державна компанія, яка вже знаходиться у веденні Мінфіну.

За словами глави «Нафтогазу» Андрія Коболєва , обрана модель відділення ГТС не дозволить ефективно залучати іноземні інвестиції, оскільки потенційні інвестори не зацікавлені працювати з новим оператором ГТС на тих умовах, які передбачені діючою моделлю. Однак він впевнений, що в майбутньому цю проблему можна вирішити. У той же час він підкреслив, що якщо анбандлінг «Нафтогазу» не буде завершено до кінця року, Україна буде звинувачена у всіх потенційні проблемах наступної зими, а Росія зможе використовувати це як привід. «Якщо ми не зможемо завершити анбандлінг правильно і коректно, Україну звинуватять у всіх потенційні проблеми наступної зими. Тому, коли хтось говорить про можливі терміни в чотири місяці, у нас немає чотирьох місяців. Ми повинні отримати повністю сертифікованого оператора до кінця цього року», – сказав глава НАК. Він назвав впровадження європейського законодавства по роботі газового ринку в Україні ключовим аспектом процесу завершення анбандлінга. «Російські колеги будуть дуже ретельно і наполегливо вивчати, наскільки Україна сама зробила те, що ми вимагаємо від них», – підкреслив він. За словами Коболєва, «Нафтогаз» вже перевів в компанію, яка з 1 січня 2020 року має стати новим оператором ГТС – ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» – персонал, бізнес-процеси і IT-системи, необхідні для забезпечення її роботи. Однак парламент і уряд ще повинні передати ОГТСУ газотранспортну систему України.

Тим часом, директору спеціальних проектів Науково-технічного центру «Психея» Геннадію Рябцеву  є незрозумілою позиція Кабміну, який відмовився від ідеї забезпечити повне відділення функцій «Нафтогазу» з передачею активів створюваному оператору ГТС за моделлю OU. «Ця пропозиція звучала не тільки від Кабміну, а й від профільного міністерства, НКРЕКП, експертної ради, створеної при РНБО. Однак всі пропозиції були проігноровані суб’єктом господарювання, який в даний час реалізує власну модель (ISO). Причому робить це всупереч всім раніше прийнятим рішенням. На сьогодні існує досить дивний дуалізм. Тобто, формально на папері ніби як два майбутніх оператора – «Оператор ГТС України» і «Магістральні газопроводи України». Не зрозуміло, яке рішення остаточне», – звертає увагу експерт. За його словами, в результаті ми отримуємо віртуальну незалежність оператора, а не реальну.

«Не дивлячись на всі заяви про формальну незалежність, цей оператор буде перебувати всередині групи компаній НАК «Нафтогаз». Отже, вплив з боку останньої буде зберігатися. Мені не зрозуміла позиція держави в особі Кабміну, який грає роль «веденого». Чому єдиний акціонер «Нафтогазу» не робить дій, спрямованих на реалізацію національних інтересів України?», – задався питанням Рябцев. У будь-якому випадку, продовжив експерт, «Нафтогаз» подав документи на сертифікацію саме ним створюваного оператора і сьогодні все залежить від того, чи здатна Україна його сертифікувати за європейськими правилами, щоб була можливість підписати угоду, або щонайменше дві угоди, з російською стороною про продовження транзиту газу. «Чим раніше це станеться, тим більше буде часу на переговори про якусь конкретику. Зараз зрозуміло, що до наступної тристоронньої зустрічі вирішити це питання не вдасться. Отже, будемо чекати, коли українська сторона виконає своє домашнє завдання », – додав він.

«Коболєв сказав, що встигне. Очевидно, у нас немає причин сумніватися. Тепер подивимося, як в турборежимі спрацюють органи законодавчої і виконавчої влади. Він поставив багато завдань, що виглядає досить дивно, тому що це більше прерогатива прем’єр-міністра. Але, тим не менш, поки все йде за планом. Днями знову підтвердили, що вони готові до підписання контракту і все буде нормально», – сказав« ЕН »директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський . Він переконаний, що російський «Газпром» навряд чи буде затягувати переговори з даного приводу, так як зацікавлений в підписанні газового контракту. «Більш того, що стосується поставок, то глава «Нафтогазу» сказав, що «Газпром» може брати участь в поставках газу на українському ринку. Тому російська сторона не буде затягувати переговори. Навіщо? Адже питання в обсягах», – вважає експерт. «Думаю, буде якийсь компромісний варіант. Я розумію, що хочеться всього, багато й відразу, але це не відповідає економічним реаліям. Тому якщо прогнозувати, то перший рік поставки газу будуть між 40-60 куб. м. газу в рік. Що буде далі? Подивимося. Якщо ми говоримо про європейські правила, то я не зовсім розумію, як «Нафтогаз» собі це бачить, але оператор повинен виставити українську ГТС на аукціон і так зване «бронювання потужностей». Тому як європейські правила будуть корелювати на Україну – час покаже», – додав він.

Екс-міністр палива і енергетики Юрій Продан менш оптимістичний з цього приводу. «80% що такий договір не буде укладено, незважаючи на те, що ми проведемо всі необхідні заходи, щоб працювати за європейськими правилами. Мені здається, що «Газпром» буде шукати постійні зачіпки і відмовки для того, щоб максимально затягувати цей процес», – сказав «ЕН» колишній чиновник. За його словами, затверджена модель анбандлінга «Нафтогаз» відповідає європейським правилам і у «Газпрому» не повинно виникати жодних проблем. «Але навіть якщо ми встигнемо владнати всі наявні питання щодо забезпечення відділення української ГТС, Росія буде йти по шляху не укладення контракту, продавлюючи свої обхідні газопроводи «Турецький потік» і «Північний потік-2». Вони будуть затягувати цей процес, піднімати питання вирішення мирової угоди в рамках нашого переможного арбітражу в Стокгольмі. Тому на конструктив навряд чи можна сподіватися. Якщо контракт і буде укладено, то тільки через позицію європейської сторони, яка на сьогодні демонструє зацікавленість в збереженні транзиту через Україну», – підкреслив Юрій Продан.

Фінансовий аналітик Олексій Кущ  вважає, що найбільш прийнятною була б модель газового хаба всередині країни. «І років через п’ять вийти на стадію зрілого хаба, який би не тільки став місцем транспортування та зберігання газу, а й своєрідним ціновим бенчмарком і майданчиком для хеджування газових портфелів. Але для цього треба було б, щоб «Нафтогаз” відмовився від своїх егоїстичних, корпоративних інтересів з контролю за ГТС», – сказав «ЕН» експерт. За його словами, якби чиновники «Нафтогазу» діяли в інтересах держави, Україна могла б стати одним з найбільших газових хабів в Східній Європі, як Польща в Центральній Європі, а Туреччина в Південній Європі.

«Ця модель передбачає, що ми переносимо вузли комерційного обліку з західного кордону на східний, і вся наша ГТС виявляється включеною в єдину європейську систему. Управління нашої ГТС і підземних сховищ переходить в руки географічного хаба, який в реальності є ринковою оболонкою, в яку заходять газові трейдери та укладають контракти з постачальником газу, тобто заповнюють цю оболонку конкретним змістом. В такому випадку переговори з Росією вели б вже не наші чиновники, а європейські трейдери. Між Україною і Росією виник би дуже потужний ринковий посередник, який би мінімізував всі політичні ризики, пов’язані з тим кейсом, який зараз знаходиться в Стокгольмському арбітражі», – зазначив він. У той же час аналітик звертає увагу, що стратегічні інтереси Росії і Європи зараз збігаються. Брюссель розуміє, що через рік після запуску обхідних маршрутів залежність європейського ринку від українського магістрального напрямку транспортування зменшиться. Крім того, в Європі активно впроваджуються програми енергозбереження, йде створення декількох великих терміналів з прийому зрідженого природного газу, який може йти з США, Катару та інших країн.

«Тобто, залежність Європи від російського газу також частково ослабне. Фактично після запуску обхідних маршрутів по транспортуванню газу Європа потребуватиме наповнюваності української труби на рівні 50-60 млрд куб. газу на рік. В основному це газ для Чехії, Словаччини, Австрії, Італії – країн, які, з одного боку, політично підтримують Росію, з іншого – не можуть бути забезпечені газом за допомогою обхідних газопроводів. Відповідно, для «Газпрому» і Європи вигідно, щоб модель анбандлінга пішла не тим шляхом, який вигідний Україні, де необхідною умовою є заповнюваність вітчизняної ГТС хоча б на рівні минулого року (близько 100 млрд.куб. м. газу) і використання основних гілок наших газопроводів. Для Європи і Росії вигідно відсікання від нашої ГТС однієї магістральної гілки, яка буде йти в сторону Закарпаття, забезпечуючи газом вищевказані країни», – вважає Кущ. Він не виключає підписання довгострокового контракту на транзит російського газу в Європу. «Але тут питання в тому, коли можна буде змусити Україну піти на серйозні поступки. У тому меню, який «Газпром» пропонує «Нафтогазу» значиться відмова від претензій, які містяться в рамках Стокгольмського арбітражу. Друге – Росія вимагає, щоб разом з транзитним договором ми підписували договір на покупку газу в Росії. І якщо по другому пункту наші чиновники ще зможуть зібрати підтримку в суспільстві, особливо на тлі того, що Україна відновила імпорт електроенергії з Росії. Але перший пункт викличе колосальне обурення», – резюмував експерт.

Сценарій, в якому сторони ні про що не домовляться до кінця року цілком можливий. Просто підписання договору буде перенесено, наприклад, на лютий, що, безумовно, буде супроводжуватися активною інформаційною війною з боку Росії і заявами про ненадійність українського партнера. Не виключено, що всі тяготи переговорного процесу будуть використовуватися «Нафтогазом» для того, щоб спробувати знову підняти ціну на газ для населення. При цьому варто звернути увагу, що за всіма розмовами про транзит газу, ми зовсім забули про проблеми власного видобутку. Відповідальні за повний зрив програми газовидобутку 2020 так і не понесли покарання. Адже саме в наступному році Україна повинна була забезпечити собі повну газову незалежність.