Незабаром має відбутися довгоочікуване передання «заповідних» повноважень обласним адміністраціям. Експерти позитивно розцінюють такий крок, адже вже майже 5 років вирішення питань заповідного фонду перебувало в підвішеному стані, і це почало завдавати непоправної шкоди і природі, й економіці.
Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон про внесення змін до вже чинного закону «Про природно-заповідний фонд України» (№4551). Згідно з документом повноваження з питань природно-заповідного фонду нарешті передають від ліквідованих територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів (Мінприроди) новим департаментам екології при обласних державних адміністраціях (ОДА).
Як пояснив «і» еколог львівського центру «Екологія. Право. Людина» Олексій Василюк, ще 2013 року, внаслідок адміністративної реформи Азарова-Януковича, у Мінприроди відібрали його територіальні органи.
«На заміну їм прийшли «екологічні департаменти» обласних державних адміністрацій. Трохи згодом «закон Мірошниченка» забезпечив їм передання більшості функцій ліквідованих міністерських підрозділів. Однак не всіх. Так, департаментам ОДА не передано функції зі створення та управління об’єктами природно-заповідного фонду. Громадські організації називають цей період, що фактично тривав до сьогодні, «льодовиковим періодом заповідної справи». І справді, показники створення заповідних об’єктів за ці роки впали до 0,05% від запланованих обсягів. Адже більшість проблем, що оголилися на заповідних територіях, залишалися без вирішення», – говорить експерт.
Вигідним таке безвладдя фактично було лісовим господарствам, що не хотіли віддавати свої території під новостворювані природно-заповідні об’єкти. Вони всіляко лобіювали це питання у вищих ешелонах влади.
За п’ятирічний період «заповідного безвладдя» Мінприроди громадські організації та ініціативні народні депутати щонайменше 5 разів вносили законопроекти, покликані виправити це катастрофічне становище. Проте з ухваленням рішення зволікали. Народні депутати, на думку екологічних експертів, нині підтримали найповніший з усіх законопроектів, внесених будь-коли з цією метою.
Як зазначив «і» співробітник Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, президент підпише цей законопроект, адже він вистражданий багатьма експертами, і час просто всі ці п’ять років працював проти України.
«Так, господарі всіх справ, пов’язаних із природно-заповідним фондом, з’явилися – облдержадміністрації. Однак створені департаменти при місцевих органах влади є наразі дуже слабкими. Сподіваємося, що їх вдасться завдяки закону доукомплектувати гарними фахівцями. Але в будь-якому разі такі відділи будуть слабкішими, ніж колишні представництва Мінприроди на місцях. За 5 років, завдяки такій реформі, «на вулиці» опинилося багато чудових фахівців, справжніх знавців своєї справи. Що буде далі, невідомо», – заявив експерт.
Якої шкоди за останні п’ять років завдано Україні в справі охорони природи та створення нових заповідних зон? Що втрачено і як це втрачене можна повернути?
Як зазначив «і» директор природного ландшафтного парку «Тилігульський» (Миколаївська область) Олег Деркач, таку статистику дуже складно відтворити, однак загублено за ці роки чимало: «У нашій степовій зоні за ці роки багато земель, що колись віддали під громадські пасовища, залишки цілинних земель, схили балок, що не були передані в державну власність, активно роздавали селянам для створення на них підсобних господарств. Таких стало з’являтися дуже багато. І ми втратили ці території. Але ж на них – справжні пам’ятники природи, на базі яких можна було створювати національні та ландшафтні парки, а також заповідні зони. Тепер для повернення цих земель державі та створення там природно-заповідних об’єктів доведеться викуповувати такі ділянки».
А вартість їхня, особливо тих, що виходять до моря та лиманів, сьогодні є значною. Так, наприклад, на відомій у всьому світі Кінбурнській косі, де в багатьох місцях залишається незайманою унікальна природа і є багато ендемічних представників флори та фауни, одна сотка може коштувати до 2-3 тис. Чи вистачить у держави грошей, щоб викупити ці землі та створити там заповідники і природні парки? Чи буде в селян бажання продати ці землі?
«Якби в нас був спеціальний фонд таких земель, то теж ці питання можна було б вирішувати набагато ефективніше, але, на жаль, такого фонду немає. Землі роздано, на багатьох ділянках також сьогодні зведено сучасні вітро- та сонячні станції. Саме такі землі вже взагалі не повернути для того, щоб там створити заповідники та національні парки», – резюмує Олег Деркач.
Інший приклад знищення природи в потенційно заповідних зонах за останні п’ять років наводить кандидат географічних наук Лариса Семенюк (м. Кропивницький). Так, у Кіровоградській області є унікальний Чорний ліс, який знають учені всього світу за свої ендемічні рослини і тварини та неповторне озеро Берестувате, глибину якого не можуть виміряти досі.
«Там так і не створили ні природного парку, ні тим більше заповідника. Проте постійно спалахували скандали через незаконну вирубку лісу. Все це відбувалося за згодою місцевої влади, котра запевняла, що цей ліс не належить до природоохоронної території. Зовсім недавно, у грудні 2017 р., обласна рада мало не передала 3 тис. гектарів мисливських угідь у Чорному лісі в приватні руки. Перешкодив тільки протест громадськості», – говорить Семенюк. Скільки знищено потенційно заповідних ділянок цього лісу, підрахувати дуже складно.
Справді, у такій ситуації збільшувати заповідний фонд країни буде проблематично. А цього вимагає від нас Євросоюз. Так, Україна має зобов’язання щодо збільшення природно-заповідних територій країни до 2020 р. до 10%, а до 2022 р. – до 15% території. А сьогодні цей показник в Україні становить трохи більше 6%.
«Нині в Мінприроди говорять про те, що робитимуть основний упор на розширення таких зон завдяки карпатській території, але там неможливо збільшити втричі такий заповідний фонд. У степових і лісостепових регіонах країни такий запас також майже вичерпано, і навіть якщо знайдуться вільні ділянки, то ми можемо в нашій Миколаївській області підвищити цей показник дуже ненабагато», – говорить директор ландшафтного парку.
Ще гіршим є становище в Кіровоградській області. Відповідно до Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 р. показник заповідності у 2018 р. в області має бути на рівні 5,57% (6,33% – на 2019 р. і 7,1% – на 2020 р.). Однак на початку 2018 р. він становив лише 4,04%, що є одним із найнижчих показників у країні.
Проте Олексій Василюк наводить і позитивні приклади, що є характерними, і це найприємніше, для промислових регіонів країни: «Так, у Донецькій області не впадають у відчай, і ще 2017 року, коли в країні була «екологічна плутанина», там створили вдесятеро більше природно-заповідних зон, ніж усі решта областей разом. Пояснюється це тим, що в шахтарському краї, а надто в регіоні, де йде війна, розумні люди вирішили зберегти залишки того, що ще можна зберегти для наших майбутніх поколінь. Це при тому, що 70% українських областей взагалі за 2-3 роки не створили жодного заповідного об’єкта».
І ще екологи зазначають, що в суспільстві панує хибна точка зору: ніби природно-заповідні території просто «сидять на шиї» у держави, і тільки потребують постійного збільшення обсягів фінансування. Це цілком спростовує досвід функціонування національного природного парку «Сколівські Бескиди» у Львівській області. Парк заробляє гроші: лісогосподарські підприємства не втратили роботу, у парку активно здійснюють рубки догляду та санітарні рубки лісу, а деревину продають місцевому населенню на опалення їхніх приміщень. Також у парку збирають ягоди та гриби, які також продають.
У ньому працюють близько 200 осіб, у різні пори року функціонують 50 баз відпочинку, що розташовані в окремих зонах парку. Тут також виготовляють фіточаї, наливки, мед, друкують науково-популярну й туристичну літературу та проводять різні цікаві екскурсії.
Усе це можна реалізувати за великого бажання і в інших національних парках та заповідниках країни, особливо туризм, який також приносить чималі гроші й задоволення для екскурсантів. Було б бажання.