Інформація про те, що з нинішнього року почнеться скорочення старших класів середньої школи, викликала бурхливу реакцію громадськості, перш за все батьків. Фактично в рамках реалізації хуторянського культу "щоб було як в Європі" планується обмеження доступу до повної середньої освіти з метою як банальної економії коштів на освіту, так і деградації інтелектуально-освітнього рівня країни з певнию соціально-політичною та геополітичною метою.
Подібних “реформ”, власне, і слід було очікувати, оскільки вони цілком вписуються в політику демонтажу залишків пізньорадянської соціальної держави, одним з найважливіших елементів якої була загальна середня освіта, універсальність доступної середньої та вищої освіти, досить високий рівень освіти населення взагалі. У той же час високий освітній рівень являє собою загрозу нинішньому суспільному ладу в Україні, власне, взагалі домінуючому зараз в світі неоліберальному укладу, яким потрібні малоосвічені, в кращому випадку вузько профільовані виконавці та споживачі з вкрай вузьким кругозором, які легко піддаються економічному і психологічному маніпулюванню.
В результаті такого реформування особливо постраждають учні невеликих населених пунктів, які взагалі втратять старші класи в школах. Для отримання повної середньої освіти вони змушені будуть їздити в інші населені пункти, жити в гуртожитках, їх батькам доведеться йти на додаткові грошові витрати.
Реформа шкільна, як і зима сніжна, приходить несподівано для нас
Нинішній скандал навколо шкільних “реформацій” в певному сенсі є наслідком того, що раніше громадськість “проспала” прийняття нової редакції закону про повну загальну середню освіту. При цьому відповідальність за прийняття цього нормативу лежить як на старій, так і на новій владі.
Цей норматив вносився в Верховну Раду ще за попередньої влади, а в першому читанні був прийнятий попереднім складом парламенту в травні 2019 року. Остаточно ж документ був прийнятий вже нинішнім складом і підписаний Зеленським у січні 2020 року.
З 2021 року розпочалося впровадження цього закону в життя. У зв’язку з цим скандал і виник – широка громадськість нарешті уважно прочитала, що в ньому написано, а в багатьох школах стали повідомляти батьків про те, що набору в 10-11 класи з цього року в них не буде, оскільки старші класи в них скасовуються в світлі шкільної “реформації”. Адже “реформа” складається в тому числі і в відділенні від середньої 9-річної школи старших класів, щоб було як в Європі. Повторимо, що зараз бачимо такий собі “карго-культ”, властивий країнам третього світу, в який країну виштовхнули за останні тридцять років подібних “реформ”.
У частині реорганізації реформа середньої освіти виглядає наступним чином.
З 2021 року розпочинається поділ середньої освіти, тобто загальної середньої школи, що об’єднує 1, 2 і 3 ступені, власне на ці ступені, тобто на початкову школу (1-4 класи), гімназію (4-9 класи) та ліцеї зі спеціалізацією (10-12 класи).
Важливою особливістю такої реформи є скорочення шкіл зі старшими, “ліцейними” класами приблизно до чверті від їх нинішньої чисельності. Класи-ліцеї будуть орієнтовані на підготовку до вступу до ВНЗ. Ті, хто не зможе вступити до ліцею, зможуть продовжити навчання в системі професійно-технічної освіти, аналогу профтехучилищ (ПТУ). Випускники профтехшколи в принципі теж формально будуть отримувати повну середню освіту і відповідно отримають право вступати до вузів, природно в разі успішного і на належному рівні проходження зовнішнього оцінювання, відомого як тестування.
Однак слід зазначити, що навіть рівень повної середньої 10-11-річної освіти довгі роки катастрофічно падає. У приватних розмовах з викладачами одного з провідних в минулому технічних вузів доводилося чути одностайну думку про те, що рівень підготовки абітурієнтів, які проходять за формальними критеріями у вигляді достатніх балів на тестуванні є настільки низьким, що, за старими радянськими критеріями, такі абітурієнти ніколи не стали б студентами, і вкрай незначний їх відсоток здатний чогось навчитися, оскільки не мають базової шкільної підготовки, перш за все з природничо-математичних дисциплін. Відрахувати їх вуз теж не може, оскільки це призведе до скорочення держзамовлення і фінансування. Відповідно це призведе до скорочення педагогічного та технічного персоналу ВНЗ, а в кінцевому підсумку до зникнення самого вузу. Але повторимо, це при наявності загальної шкільної повної середньої освіти…
Якщо ж говорити про випускників системи профтехосвіти, які також формально отримають середню освіту і право вступати до вузів, то там рівень освіти завжди був набагато нижче, а деградація профтехосвіти в останні десятиліття його остаточно доконала. При цьому слід зазначити, що на тлі загальної деградації освіти саме профтехосвіту деградувало, мабуть, найбільше.
До слова, звертає на себе увагу хаотичне шарахання в освітніх реформах як раз в частині тривалості освіти. Нагадаємо, що радянській школі вистачало 10 років, а рівень підготовки, принаймні з природничо-математичних дисциплін, був набагато вище. Щоправда, тоді в школах і вузах був 6-денний робочий тиждень. Потім довгий час була установка на збільшення тривалості навчання до 11 років з перспективою переходу до 12-річного навчання. Тепер же спостерігається відкат назад у вигляді установки, що 10-11-12 річна школа, мовляв, потрібна не всім. Очевидно, що таке шарахання важко назвати виваженою, взагалі розумною і адекватною освітньою політикою.
Правда, звучать і цілком розумні аргументи. Останнім часом багато і справедливо йдеться про те, що в Україні має місце величезний надлишок володарів дипломів про вищу освіту. Особливо це стосується гуманітарних, юридичних і економічних спеціальностей. У той же час все більше відчувається брак фахівців технічного профілю. Але найгірше справи йдуть з кваліфікованими робітниками різних спеціальностей, яких у ряді галузей не вистачає вже катастрофічно, наприклад в будівництві.
До речі, за радянських часів кількість вузів було в рази, мало не на порядки менше, особливо гуманітарного профілю, оскільки упор робився насамперед на підготовку фахівців інженерно-технічного профілю. Хоча економіка працювала на повну потужність, і потреба в спеціалістах була значно вище.
Словом, зараз постановка питання про перенаправлення учнів в професійно-технічну школу виглядає цілком розумною, в тому числі і з точки зору забезпечення майбутнього молоді. Але за останні десятиліття система профтехосвіти перетворилася на руїни через брак фінансування і відтік кадрів. Рівень підготовки в ПТУ зараз часто є більш ніж сумнівним. Знову-таки, за радянських часів значна кількість ПТУ, часто навіть технікумів забезпечувалися фінансами, матеріально-технічною та виробничою базою за рахунок потужних підприємств, для яких ці навчальні заклади і готували робітничі кадри. Очевидно, що нічого подібного зараз немає…
Таким чином, відібравши у значної частини учнів можливість отримати повну шкільну середню освіту, “реформатори” реально не зможуть запропонувати їм якісну профтехосвіту просто тому, що вона відсутня в достатній кількості і якості.
Для тих, хто потрапить в ліцеї, теж далеко не все складеться добре. Перш за все після закінчення 9-го класу, тобто гімназії, в ліцей, тобто в старші класи, треба буде вступати шляхом складання іспитів. Теоретично це повинно забезпечити відбір найбільш мотивованих і підготовлених учнів, але на практиці створює широкі можливості для корупції.
Ще однією проблемою для ліцеїв стане обов’язкова для них професійна спеціалізація, яка теж вимагає відповідної матеріальної бази і яка, в більшості випадків, відсутня. Власне, тут виникає та ж ситуація, що і в профтехосвіті. А можливо, навіть гірша, оскільки в старих ПТУ подекуди ще залишилася нехай застаріла і “убита”, але все ж хоч якась база. Ліцеї ж, наскільки можна зрозуміти, будуть створюватися на базі звичайних шкіл, які такої бази, за рідкісним винятком, ніколи не мали, а коштів і можливостей для її швидкого створення немає і не буде. За великим рахунком в ліцеях ситуація може виявитися навіть гіршою, оскільки в ПТУ хоча б спочатку передбачалися площі для професійного навчання, чого в школах зазвичай не було, за винятком звичайних шкільних майстерень для уроків праці, типу “пара верстатів і слюсарні лещата”, та й ті – глибокої радянської давнини. Проблему профорієнтації ще якось можна вирішити в разі гуманітарної, комп’ютерної, математичної, якої-небудь іншої суто теоретичної спрямованості, коли досить забезпечити навчальний заклад комп’ютерами та інтернетом, та й то – слід враховувати вкрай низьку якість інтернету в провінційній глибинці. Але при створенні ліцеїв з технічними та природничими спеціалізаціями проблем виникне не менш, навіть більше, ніж з профтехосвітою. Тому ризикнемо припустити, що переважна більшість спеціалізацій в ліцеях буде з ухилом в ту саму ж “гуманітарщину”, а кількість технічних або фізико-хімічних ліцеїв для підготовки до технічних вузів або на природничі факультети університетів буде не надто великою. Простіше кажучи, спроба піти таким чином від “деградаційної гуманітаризації” освіти закінчиться крахом, а кількість претендентів на дипломи юристів, економістів, філологів, журналістів і так далі скоротиться хіба тільки через зменшення потенційних претендентів вузівського диплому через скорочення старших класів, здатних підготувати до вступу до вищих навчальних закладів, тобто в основі буде лежати не ринкова доцільність, а соціальна нерівність при доступі до освіти як такого.
Соціальна нерівність зі школи: в глибинці, далі – скрізь…
Повторимо, що можна скільки завгодно і абсолютно справедливо говорити про надлишок володарів дипломів про вищу освіту, особливо гуманітарно-економічно-юридичного профілю. Точно так само можна говорити про надлишок вузів і нестачу трудових ресурсів робочих спеціальностей. Але намічене реформою різке обмеження шкіл, що дають повну середню освіту, буде однозначно продукувати нерівність через нерівний доступ до повної середньої освіти. І дуже часто ця нерівність буде залежати не від рівня підготовки і мотивації учня, а від наявності грошей, зв’язків, дачі хабарів і так далі, аж до місця проживання.
До речі, про місце проживання, яке також може стати перешкодою для отримання повної середньої освіти. В останні дні розгорівся скандал навколо того, що ця реформа освіти позбавить шкіл зі старшими класами (ліцеїв) населені пункти з кількістю населення менше 50 тисяч чоловік. Саме так слідує з нинішньої версії закону про повну загальну середню освіту.
В результаті тим, хто хоче далі продовжити навчання в ліцеї для отримання повної середньої освіти, доведеться їхати в інший населений пункт і вступати туди “з нуля”, тобто з іспитами, тестами і так далі. Тих абітурієнтів, які вступлять, очікують суворі випробування на шляху до набуття знань. Або доведеться їздити на навчання до іншого населеного пункту кожен день і витрачати на це багато часу і грошей, якщо це відносно недалеко і можливо технічно. Або доведеться жити в деяких гуртожитках при ліцеях за принципом інтернату, але ліцеї будуть формуватися на базі звичайних шкіл, тому гуртожитків в переважній більшості просто немає і не буде через відсутність коштів і можливостей. Або доведеться знімати квартиру приватним порядком в населеному пункті, де розташований ліцей, як це роблять студенти вузів і технікумів. Все це потребує чималих батьківських коштів навіть у випадках з щоденними поїздками на навчання або гуртожитками, які вже давно аж ніяк не дешеві, не кажучи вже про аренду квартири.
Нарешті, є можливість підвезення учнів спецтранспортом типу “шкільний автобус”, але і це вимагатиме від місцевої влади чималих технічних і фінансових засобів, а також сильно залежить від відстаней. Крім того, система “шкільний автобус” хоч якось себе виправдовує при перевезенні значної кількості учнів. Але навряд чи це доцільно, якщо в населений пункт з ліцеєм треба буде возити по одному учню з різних навколишніх сіл. У переважній більшості випадків, цю проблему батькам школярів доведеться вирішувати самостійно, і далеко не всі її зможуть вирішити через своє матеріальне становище, в результаті чого далеко не всі бажаючі зможуть навчатися в ліцеї з можливістю продовження освіти у вищому навчальному закладі.
Іншими словами, знову виходить соціальна дискримінація в доступі до освіти на основі матеріального становища і навіть місця проживання.
Про якість такої “виїзної освіти” говорити не будемо, особливо з урахуванням нинішнього коронавірусного психозу, “дистанційку” в освіті та іншого, оскільки це окрема проблема.
Оскільки проблема ця знайшла серйозний громадський резонанс, на неї змушені були реагувати депутати від правлячої партії, зокрема Юлія Гришина, член парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій з фракції “слуг народу”. На своїй сторінці в соцмережах вона заявила, що в містах з населенням до 50 тисяч чоловік також будуть сформовані ліцеї, однак знаходитися вони будуть на балансі області, а не громади, рішення про їх відкриття буде приймати обласна рада, і такі навчальні заклади будуть мати у своєму розпорядженні гуртожитки для проживання іногородніх учнів.
Звучить красиво, але здається, що це не більше ніж фантазії. Чи органи місцевого самоврядування на місцях готові формувати такі навчальні заклади, тим більше їх фінансувати, особливо в депресивній та стагнаційній глибинці.
Цікаво, обласні ради вже знають, що вони повинні приймати такі рішення, а головне – фінансувати відкриті ними навчальні заклади? Питання про наявність відповідних фінансових коштів, особливо в депресивній глибинці, навіть задавати не будемо. І вже тим більше невідомо, звідки і за чий рахунок в районних та обласних центрах, інших великих містах з’являться гуртожитки для ліцеїв, які будуть формуватися на базі звичайних середніх шкіл.
Подібні розмови свідчать про елементарне незнання реалій і спробу зняти з себе відповідальність, як і заяви Юлії Гришиної і інших народних обранців про необхідність перегляду окремих норм закону про освіту, в тому числі в частині “50 тисяч населення”. Але тоді виникає питання: а навіщо вже нинішній склад Ради, перш за все “слуги народу”, голосували у другому читанні за абсолютно сирий і непродуманий норматив, який ще сильніше загострить кризу в освіті?!!
Тему (не) достатності і скорочення старших класів в результаті реформи в притаманному вітчизняній владі стилі продовжило профільне Міністерство освіти і науки (МОН) в відповіді на запит інтернет-видання “Главред”.
МОН наголошує на модну зараз децентралізацію. Однією з її цілей було перекинути нецікаві з різних точок зору питання на плечі місцевого самоврядування, і освіта є одним з таких питань. Словом, міністерство всі проблеми по формуванню мережі комунальних середніх навчальних закладів перекладає на органи місцевого самоврядування. Вони ж повинні містити навчальні заклади, забезпечувати їх гуртожитками, транспортом для підвозу учнів і так далі. Центральний бюджет на все це гроші, коли ж видасть, то тільки з урахуванням скорочення старших класів до чверті чисельності нині існуючих шкіл. Решта місцеві органи вправі робити, але тільки за свої гроші, яких цілком може і не бути.
В результаті вже з нинішнього року починається реформа, відповідно в центральному і місцевих бюджетах повинні бути передбачені кошти на облаштування гуртожитків, забезпечення шкільного транспорту та багато іншого. Але в бюджеті нинішнього року ці кошти не передбачені, і навряд чи їх взагалі реально знайти. Тим більше що суми явно будуть чималими, але навряд чи чиновники навіть приблизно підрахували величину витрат на пальне.
До того ж представники влади продукують, м’яко кажучи, вельми сумнівні заяви про те, що, незважаючи на різке скорочення старших класів, місць в них нібито вистачить.
Наприклад, депутат фракції “Слуга народу” Юлія Гришина відзначилася такими словами в соцмережах:
“Реформа дійсно передбачає зосередження старших класів в окремих навчальних закладах – ліцеях. Але місць в цих ліцеях вистачить усім бажаючим. Поясню на прикладі. Припустимо, в певному місті є 5 шкіл. З них 4 стануть гімназіями (навчання тільки до 9 класу), а 1 – ліцеєм (10-11 класи, а з 2027 – ще й 12-й клас). Так ось в цьому ліцеї навчатимуться виключно старшокласники, а кількість класів буде розрахована на учнів всіх 4 початкових шкіл”.
Мета – ліквідація освіти і інтелекту країни?
Подібні міркування, схоже, є фантазією їх автора і не підтверджуються ні нормативними документами, ні діями влади.
Так, 27 січня Кабмін вніс зміни в порядок навчання в загальноосвітніх школах. Раніше в цьому порядку йшлося про те, що опорні школи повинні забезпечувати повну загальну середню освіту. Тепер же, відповідно до нових правок Кабміну в цей документ, опорні школи повинні забезпечувати лише початкову та базову освіту, тобто без старших класів. Засоби, мабуть, будуть виділятися саме з урахуванням цієї новації, тобто фінансування старших класів буде скорочено до зазначеної вище чверті від їх нинішньої кількості. А наведені вище слова депутата Гришиної є її суто особистою думкою.
Нарешті, є ще одна дуже важлива обставина. Зазначені обмеження старших класів стосуються тільки державних і комунальних, тобто формально безкоштовних, шкіл. У той же час є можливість організовувати приватні платні школи. Очевидно, що в міру скорочення державних старших класів чисельність приватних ліцеїв буде рости.
Звісно ж, що однією з цілей всієї цієї затії зі скороченням старших класів була комерціалізація середньої освіти. Це ще один фактор, який буде посилювати соціальну нерівність в частині доступу до повної середньої освіти. Адже кошти на продовження навчання дитини знайдуться далеко не у всіх батьків.
До речі, коли цей текст був готовий, стало відомо про рішення Кабміну про передачу до кінця нинішнього року ПТУ і технікумів в комунальну власність, відповідно, на фінансування місцевим бюджетам. Такі плани виношувалися давно, і схоже, нинішня влада може їх таки втілити в життя. Ця тема вимагає окремої розмови, але навмання можна сказати, що таке рішення призведе до знищення тієї самої профтехосвіти, якою нібито мають намір замінити гіпертрофований надлишок освіти вищої. Адже очевидно, що навіть столичний бюджет може “не потягнути” середню спеціальну та професійно-технічну освіту, не кажучи про бюджети невеликих, найчастіше депресивних, провінційних населених пунктів, де розташовані багато навчальних закладів зазначеного рівня і профілю. Крім того, слідом за скороченням кількості випускників старших класів школи скоротиться кількість власників свідоцтв про повну загальну середню освіту, оскільки технікуми і ПТУ також формально дають повну середню освіту і право на отримання освіти вищої.
А потім природним шляхом буде вбито вищу освіту, яка дійсно розрослася часто до неадекватних розмірів, оскільки різко скоротиться, повторимо, кількість тих, хто таке право формально має у вигляді наявності “корочки” про повну загальну середню освіту. Рівень цього утворення – це вже інше питання.
У підсумку вимальовується вкрай похмура перспектива тотального падіння освітнього стандарту країни до рівня 9-річної неповної середньої школи. Відзначимо, що цей рівень у вигляді обов’язкової 8-річки в СРСР був пройдений в післявоєнні 1950-ті роки минулого тисячоліття.
Природньо, найважливішою метою таких шкільних реформацій також бачиться остаточне знищення виробничо-технологічного та науково-технічного потенціалу України, приведення країни до рівня колоніального ресурсно-сировинного придатка, а людей, які населяють цю країну – до рівня неграмотного стада, придатного для низькокваліфікованої брудної роботи, але не для розробки і виробництва авіаційної і ракетно-космічної техніки, суднобудування, інших високотехнологічних і наукоємних речей. Початкової школи для цього буде цілком достатньо…