5 років тому на Майдані розпочалась боротьба. Боротьба тих, хто був незгодний з цинічним свавіллям тодішньої влади.
А далі було дуже багато всього. І побиття студентів, і неодноразові спроби розігнати Майдан, і тисячі вогників на нашому концерті, і мурашки від гімну. А далі був січень, коли ми втратили перші життя, але продовжували тримали оборону. А потім, під час трагічних подій лютого, ми втратили Небесну Сотню… Але ми перемогли.
Коли все починалося, ми не знали, які наші шанси на перемогу. Ми просто йшли сюди, бо не могли не прийти. Ми просто йшли за покликом свого серця. Тоді ми вперше довели самим собі, що справжні зміни можливі. Що справжні зміни починаються з кожного з нас.
То чому ж сьогодні так багато хто готовий опускати руки? Що з нами сталось, люди?!
Тоді ми перемогли злочинну владу, маючи одне завзяття. Сьогодні ми стали досвідченішими, у нас стало більше можливостей. То чому ж стільки людей готові відступити, розказуючи, що нас очікують вибори без вибору? Невже ми дозволимо динозавроподібним політикам, олігархам та їх маріонеткам деморалізувати нас кожен день, розводити нас, маніпулювати нами, зіштовхуючи лобами?
Тоді тут, на Майдані, ми всі стояли разом, як один, плече в плече. Нас не лякав ні холод, ні гумові кийки, ні, навіть, кулі.
А сьогодні ми сваримось один з одним по фейсбуках, поки ті, кого ми тоді перемогли, вдягнувши нові маски, підступно стараються відвоювати позиції.
Ми не маємо права зупинятися на півдорозі! І ми не будемо зупинятись.
Ради тих, хто загинув тут на Майдані. Ради тих, хто загинув на сході.
Ради тих, хто захищає нас сьогодні.
Ради наших дітей і наших батьків!
Ми не можемо і не будемо зупинятись.
Ми вже навчилися допомагати один одному, коли цього потребує майбутнє. І ми вчимося відрізняти брехунів і пристосуванців від справжніх.
Коли настає час, країна знає скільки нас. Ми скажемо своє слово. Все тільки починається.
І все буде добре!