Байден і Путін зустрілися, але нічого особливого не сталось. Кожен лишився при своїх
Зустріч у Женеві, на яку покладали так багато надій — замість обіцяних п’яти годин тривала три. Дуже цікаво було читати про дари, якими символічно обмінялись Байден і Путін. Російський вождь подарував Джо набір для письма хохлома. А американець вручив очільнику держави-окупанта сонячні окуляри і кришталевого бізона. Символ бика тут абсолютно в десяточку, адже в Північній Америці це символ страхітливої, але мирної сили. А ще в деяких культурах провісник смерті.
До слова, в офіційних релізах Білого Дому цьому бізону приділили особливу увагу і підкреслено вказали, що бізон це – символ США і величі своєї держави.
Два американські бізони Джо Байден і його державний секретар Ентоні Блінкен не стидались протягом трьох годин копати Путіна і “грустную лошадь” Сергія Лаврова. По завершенню цього родео Путін виповз за двері і намагався імітувати на внутрішнього російського ринку мачо. Але там за тяжкими дверима вілли Ла-Гранж Путіну явно вказали його реальне місце у сучасному світі. Заробляй, але не сунься туди, де тебе не чекають.
Безумовно, україноцентричні наші громадяни очікували, що 78-річний Байден ледве не шаблюкою виколе очі Путіну, обізве його “@уйлом” і розірве на публіку свою білосніжну сорочку заради України! Ні, такого не сталось. Бо вибачте, але Джо Байден – не Олег Барна, і не Нестор Шуфрич. І не займається театральними моновиставами заради перемоги над політичними опонентами.
Головне, що сказав Байден Путіну — це те, що ніхто не віддасть Україну Російській Федерації заради того, щоб перетравити її як пітон хом’ячка. Яскравий приклад перетворення на країну ноунейм — це сусідня Білорусь. “А що ми можемо з цим зробити?”, — байдуже вишкірився на байденівське питання про Лукашенка Путін. Там справді зробити щось буде тяжко, бо у жодного з західних партнерів немає там опертя — ні на зросійщений народ, ані на опозицію — її там просто знищено.
Попри те, що нині в Україні ліберальні проекти типу “Самопомочі” і “Голосу” показали свою неспроможність і інфантильність, попри те, що зелена влада так і старається то зацементувати зросійщення, то посилити впливи Портнова на систему правосуддя — наш народ більш прозахідний, аніж промосковський.
Тому Байден і дав чітко зрозуміти Путіну, що Білорусі 2.0 на наших територіях не вийде: “Я заявив про непохитну підтримку США суверенітету і територіальної цілісності України”. А ще відзначив те, що у США є свій погляд на те, що називається Мінськими домовленостями. І, принаймні, на віллі Ла-Гранж — Путін цим аргументам не апелював.
Однак варто було вийти за двері і очільник Кремля перемкнув тумблери в класичні режими. Москва наполягає на буквальному виконанні угод, абсолютно руйнівних для нашої державності – з особливим статусом ОРДЛО, виборами, амністіями, Пушиліними та іншими гангренами. Штати все це з відомих причин не погоджують.
Ще одне свідчення того, що єдиний суб’єкт, якому вигідні Мінські – це Путін. Для нас і наших союзників це – глухий кут.
Тепер головне слідкувати за руками наших українських очільників. Бо ж учора президент Зеленський заявив, що зустріч із Путіним неминуча. Що мовляв, скоро будуть терміни, дати, явки-паролі. Мовляв, будемо семимильними кроками йти до миру. Хоча на місці ОПУ я би вже купувала губозакатувальну машинку. Головний “смотрящий” по українському питанню із РФ Дмітрій Козак знову підтвердив, що ніякого миру не буде без статусів для ОРДЛО і влізання у це ярмо всім 40-мільйонним гамузом: “Що стосується зобов’язань щодо України, у нас зобов’язання тільки одне – сприяти реалізації Мінських домовленостей. Якщо нашим американським колегам вдасться вплинути, насамперед, на українську позицію, є шанс, що щось зрушиться з мертвої точки”. У перекладі зі пташиної мови на людську — російські сили прагнуть перекласти відповідальність за патову ситуацію на США. Чекайте — зовсім трохи і на проросійських ЗМІ, які ще масово працюють в Україні на будь-які ганебні рухи в сторону РФ Зеленського і Ко скажуть: “Так Байден же не проти”. Десь так як провали минулих влад і п’ятого президента пов’язували із “А Меркель та Макрон нав’язали”.
Як і навесні, коли РФ бряцала зброєю на українських кордонах та перекидала свої бляшанки Каспійського флоту на Чорне море — США висловило нам велику підтримку. А як уже скористатися цим вікном можливостей — залежить від України. Посольство США і посли G7 паралельно послали гучні сигнали Зеленському, що або ми робимо нормальну судову реформу і розвиваємо антикорупційні органи, або президент і його близькі друзі із ОПУ — небажані персони не лише наживо. Не братимуть навіть телефонну слухавку на їхні дзвінки. Перші удари уже чітко відчуває на собі очільник ОПУ Андрій Єрмак, якого американська адміністрація явно відправила в довготривалий бан.
Я бачу зараз величезну активізацію піарників і блогерів за наймом довкола Зеленського, які розганяють нісенітницю, що Байден “мусить”, “зобов’язаний”, “повинен негайно” запросити Україну в НАТО і дати все, що вона попросить: грошей, зброї, політичної підтримки. Просто так — а ми тим часом будемо краяти САП і суддівську систему під своїх людей. Чи товаришів Портнова-Татарова, які сплять і бачать почесні грамоти і медальки від Кремля за возз’єднання України з Росією. Читай — знову затягнули нас під бульдозер російського впливу.
Не буду перераховувати, скільки США просить нас проводити важливі реформи і все – в бубен. Щотижня є щонайменше три заяви від топових представників Вашингтону. Промовчу і те, як у 2019-му загальмувала робота української сторони щодо надання статусу основного союзника поза НАТО. У Палаті представників Конгресу зараз лежить відповідний законопроект. Але ж Україна майже рік гралась у “всеосяжне перемир’я”, тому час ішов і можливості не були використані. Іще зараз наше МЗС просить в США надати оборонну допомогу. А на уточнюючі запитання до міністерства, в рамках якої програми оборонного співробітництва з США ми це робимо і які найменування озброєння просимо, заступник міністра на засіданні профільного комітету каже – я не знаю. Очевидно просто попросили “дайте хоч що-небудь”. Але з західним світом “дайте щось, не знаємо що” — таке не проходить.
США не кидає Україну наодинці з Путіним. На щастя, у світі високих технологій є багато способів протидії агресору. Однак ця зустріч холодний душ для нас. Чи очистимо ми нарешті державу від п’ятої колони? Чи видушимо із влади рештки регіоналів-реваншистів, які ладні позбавити нас безвізу, підтримки МВФ, аби задовольните власне его, підбите Революцією Гідності? Чи поборемо нарешті корупцію? І чи прийде колись нормальна деолігархізація замість подарованих 40 мільярдів гривень із бюджету — як це учора зробила Рада для Льовочкіна та Фірташа, пролобіювавши старі схеми на облгазах.
Ми боремось, наш президент вважає, що всі винні персонально йому. Цей дитячий садок має піти в школу або зібрати ранець і піти додому до мами Римми. Зараз наш останній і важливий бій за ідентичність і право бути серед цивілізованого світу. І не колишнім депутатам ПР та їх помічникам — які зараз є зірками “Слуг народу”, вирішувати, хто ми і куди ідемо. Усе-таки бути в команді бізонів краще ніж розписувати коників із лайна хохломою.
Марина Данилюк-Ярмолаєва