Нещодавно білоруський президент Олександр Лукашенко визнав, що йому ще далеко до Володимира Ілліча і Йосипа Віссаріоновича – мовляв, «мне до них еще топать и топать». До цих слів білоруського диктатора варто прислухатися.
Часи, коли колишній голова радгоспу здавався оригіналом на пострадянському просторі, давно минули. Шляхом лукашенківських «реформ» пройшла Росія, тепер цю дистанцію у пришвидшеному порядку проходить Україна. Все те, чому ми дивуємось – колишній прем’єр у в’язниці, маргіналізація опозиції, знищення незалежних ЗМІ, успіхи синів – Білорусь пройшла так давно, що про це вже встигли забути. Для повноти картини не вистачає розгону не дуже слухняного парламенту і заміни його «правильними» депутатськими зборами, що їх обиратимуть за новою Конституцією. Не виключаю, що після парламентських виборів – якщо вони не принесуть Партії Регіонів потрібного результату – так і станеться.
Мій колега з «Коммерсанту» Григорій Рєвзін нещодавно зробив цікавий висновок щодо міркувань російської влади про наслідки трагічних подій у московському концертному центрі на Дубровці – нагадаю, що 10 років тому його захопила група терористів, а операція по звільненню заручників призвела до їхньої масової загибелі. На думку Рєвзіна, російська влада усвідомила: з тероризмом заважає боротись… демократія. Бо саме демократія робить звичайного громадянина і Путіна рівними, саме демократія змушує владу дбати про цінність людського життя. У Володимира Ілліча та Йосипа Віссаріоновича таких проблем не було, вони могли винищувати своїх ворогів мільйонами, а їхні вороги могли у відповідь винищувати більшовиків – все це не мало рівно ніякого значення. «Лес рубят – щепки летят».
Як на мене, українська еліта зробила саме такий висновок з Майдану, як російська з «Норд-Осту»: єдине, що заважає утримувати владу й накопичувати гроші – це демократія. Щоб твої можливості, твоє майбутнє і майбутнє твоїх дітей залежали від якогось лоха, який бажає чесно працювати, а не красти з бюджету, у гаражі якого немає навіть завалящего «мерса», а на причалі – навіть маленької яхти. Даруйте, але це ідіотизм!
Так те, що здавалося маргінальним після приходу до влади в Білорусі Олександра Лукашенка, стало трендом. І тепер у нас одна велика Білорусь від Владивостоку до Ужгороду. Звичайно, до Володимира Ілліча та Йосипа Віссаріоновича Путіну, Лукашенку та Януковичу ще «топать и топать». Але не так вже й далеко.
Віталій ПОРТНІКОВ