590 арештованих у кільканадцяти провінціях, авіаційні та артилерійські удари по військових об’єктах ІДІЛ та Курдської робітничої партії на території Сирії та Іраку, пишет на своей страничке в фейсбук дипломат, экс-генконсул Украины в Стамбуле, глава правления "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко
Усе більш, ніж серйозно. Приводом для цього загострення став варварський терористичний акт вчинений 20-річним смертником 20 липня цього року в маленькому турецькому містечку Суруч поруч з кордоном з Сирією. 32 людини загинуло.
Що з цього приводу говорить “офіційний Київ”? Нічого (традиційно?).Перелопатив сайти президента, МЗС, посольства України в Туреччині (благо, їх тепер багато) – знаєте, що наша держава повідомила з приводу загибелі 32 людей в сусідній надзвичайно важливій і формально більш, ніж дружній для нас державі? Серед жертв громадян України немає.
Навіть президент Вірменії, країни, яка не має дипломатичних відносин з Туреччиною, висловив співчуття і засудження теракту.
Якщо мені не зраджує пам’ять 13 загиблих і 15 поранених – стільки втратила Україна в результаті теракту в Волновасі. І це була причина для нас спробувати організувати світову інформаційну кампанію. Багато хто не соромлячись писав, як це так – у Франції ціла маніфестація через кількох загиблих журналістів, а у нас нічого? То може це і є пояснення? Нам не співчувають, бо ми не виглядаємо на людей, яким властиве це почуття. Ну, добре, це я вже загнув. Співчутливість у нас є. Але якась дуже вибіркова.
Я вкрай критично налаштований щодо зовнішньої політики Туреччини, зокрема, що стосується її відносин з Росією, анексії Криму та турецької щирості у відносинах з нашою державою. Але яке все це має відношення до простого факту – народ і держава, які потерпають від міжнародної агресії і тероризму, не можуть бути настільки неуважними та бездушними до держав, які переживають аналогічні проблеми.
Проблем (наразі говоримо лише про безпекові і зовнішньополітичні) у нинішньої Туреччини чимало. Є серед них застарілі настільки, що їх можна назвати традиційними.
Скажімо, шовінізм Турецької Республіки змусив свого часу курдів повстати і розпочати збройну боротьбу. Так, бездержавний народ не мав іншого вибору, окрім як застосувати методи і форми терористичної боротьби проти системної державної машини придушення. Зміна політики Туреччини, спроба організувати діалог з курдами та виснаження останніх у збройній боротьбі з частковим успіхом турецької політики у нарощуванні протиріч всередині курдського руху дозволити у 2013 році сторонам встановити тривале і стале припинення вогню та перемир’я.
Очевидно, що поява серед курдів нових збройних груп і лідерів, які зміцніли і стали більш жорсткими, в ході триваючої громадянської війни в Сирії, примусило Туреччину знову вдатися до збройних форм “діалогу”. До чого це призведе наразі судити важко. Під час моєї роботи в Туреччині важко було не помітити. що на будь-яке загострення на сході Туреччини, курди фактично впродовж кількох годин могли відповісти терактом в Стамбулі (треба відзначити, що, як правило, ці теракти були спрямовані проти військових, жандармів, поліції чи відповідної інфрастуркури).
Чи змінилась ця ситуація в тому числі з огляду на триваючу хвилю арештів? Скоро побачимо.
З нових проблем варто відзначити не скільки саму сирійську дилему, скільки появу Ісламської держави Іраку та Левенту. На початку сирійської кризи турецька влада зосередилась на сирійському лідері і зміні режиму в цій державі. Наявність крайньо екстремістської ІДІЛ не те, що схвалювали, але однозначно, применшували загрози, яку становив цей терористичний рух.
Від учора – різка зміна пріоритетів. І мова не лише про початок бойових дій проти ІДІЛ.
Глобальний “зсув” у безпекових та зовнішньополітичних пріоритетах підтверджується тим, що Туреччина надала згоду США на використання своїх авіабаз для здійснення військових операцій на території Сирії. Схоже, що саме під впливом США Туреччина погодилась переключити увагу з Башара Ассада на ІДІЛ. США і Туреччина також домовились спільними зусиллями створити на території Сирії вздовж кордону з Туреччиною зону вільну від ІДІЛ. Очевидно мова йде про складну операцію, під час якої за допомогою військової підтримки США і Туреччини сили курдів та інші повстанські сили розпочнуть масштабні наземні операції проти ІДІЛ.
Повноцінне втягнення США у конфлікт означатиме полегшення для НАТО, оскільки турецька дипломатія, розуміючи, що її країна нездатна самостійно змінити ситуацію в Сирії, весь час “смикала” НАТО щодо можливого залучення у події. Останні події з проникненням терористичних підрозділів ІДІЛ на турецьку територію та обстрілами турецьких військових патрулів з сирійської території (в результаті чого на минулому тижні загинуло кілька турецьких військовослужбовців) робило зовсім не теоретичними нагадування Туреччини про статут НАТО – напад на одного означатиме напад на усіх.
Військова допомога і присутність США знімає потребу у залученні НАТО.
А це вже прямі наслідки для України.
Але українську дипломатію це, схоже, не турбує.