Ця війна, здавалося б, вже не може бути ще більш звірячою. Але щодня доводить – може.
Кадри з Бучі, Ірпеня та інших звільнених від рашистів міст Київської області шокують.
Розстріляні цивільні із зав’язаними руками. Оголені трупи на дорозі, яких намагалися спалити. Мертві жінки, яких розстріляли, а потім проїхалися по їхніх тілах танками.
Братські могили, в одній із яких поховано 280 осіб. Нещасні мирні жителі, яких катували, ґвалтували, над яким знущалися просто за те, що вони є українцями.
У голові не вкладається, як таке може відбуватися у ХХІ столітті у центрі Європи.
“Антифашисти” – насправді справжні фашисти. А “миротворці” – терористи, які не поступаються у своїй жорстокості бойовикам Ісламської держави.
Це нелюди, кати, маніяки у військовій формі, які вбивають мирних мешканців України за вказівкою таких самих нелюдів, катів та маніяків у краватках.
Це геноцид українців, який відбувається за мовчазного занепокоєння та стурбованості колективного Заходу. Занепокоєного та стурбованого насамперед своїм добробутом.
Те, що для нас очевидне останні вісім років, має нарешті дійти до кожної людини на цій планеті, яка уповноважена приймати рішення.
До всіх цих західних чиновників, дипломатів та CEO, які намагаються всидіти на двох стільцях та відмовляються називати війну “війною”.
До глибоко стурбованого Макрона, який картинно заламує руки на фотосесії в Єлисейському палаці і боїться називати м’ясника м’ясником.
До Шольца, який вважає, що за війну відповідальний лише Путін, а решта росіян ні до чого – як ні до чого до злочинів нацистської Німеччини гестапівці і переважна більшість німців, які підтримували Гітлера.
До Орбана, який роками заганяв свою економіку в залежність від російської, а тепер настільки боїться вийти з цього порочного кола, що впритул не помічає різанину, яку в сусідній країні влаштував його торговий партнер, у тому числі й за його гроші.
До президента “Червоного хреста”, який посміхається на фоточці з Лавровим і готовий укласти угоду з дияволом – відкрити офіс в Ростові – поки українці наївно збирають донати для його організації, щоб допомогти потерпілим від російської агресії.
До Столтенберга, який вигадує 125-у відмазку, чому НАТО не може закрити небо над нашою країною і ніби чекає, коли рашисти завдадуть авіаудару по Польщі або країнам Балтії.
До всіх цих Nestle та інших брендів-колаборантів, які спонсорують вбивства та страждання українців, руйнування наших міст та знищення всього, що нам дорого.
Поки окупанти продовжують вирізати наших мирних жителів, вбивати дітей, ґвалтувати жінок, виносити з будинків все аж до килимів та пральних машинок, боягузливий колективний Захід не поспішає постачати нам бойову авіацію та системи ППО.
Поки наші міста рівняють із землею, обстрілюють із систем залпового вогню житлові будинки, дитсадки та лікарні, вони продовжують “загравати” з Росією та піддаватися Стокгольмському синдрому. Не все, мовляв, так однозначно.
Дуже хочеться, щоб фотографії змучених і закатованих людей з Бучі снилися усім цим західним можновладцям-лицемірам щоночі і переслідували до кінця життя.
Або принаймні доти, поки вони не перестануть наступати на власні граблі, вести боягузливу політику умиротворення. Поки не нададуть реальну військову допомогу та економічну підтримку нашій країні, яка б’ється зі справжнім монстром. За всю Європу і за їх власний спокій — теж.
Скільки ще смертей потрібно, щоб нас почули?
Джерело